четвер, 31 грудня 2015 р.

Іронія долі.

Іронія долі
Дотепна рецензія на відомий фільм Наталі Радулової. Перекладаємо нашою рідною,  бо вона того варта...

Боюся, що скоро мене заарештують за осквернення національних святинь, але мені «Іронія долі» категорично не подобається. Не подобаються три жінки, що відвойовують одна в іншої тридцятишестирічного переростка. Не подобається сам переросток, цей новорічний секс-символ країни з м'ятою фізіономією. А найбільше не подобається, як ревно ми любимо всіх цих героїв, як віримо, що це і є справжня різдвяна історія, в якій хороші люди роблять всіх навколо щасливішими й самі в підсумку знаходять своє щастя.


середа, 23 грудня 2015 р.

Електроніка і бандура

Поспішаємо поділитися враженнями від концерту електронної музики, який відбувся вчора, 22 грудня, у кнайпі Kontrapunkt, що на Подолі. Концерт відбувався в рамках проекту EM-Visia. 

 

У концерті звучали твори переважно студентів і випускників київської консерваторії, а також львів'янина Юрка Булки і звичайно, твори самої натхненниці ЕМ-Візії  - Алли Загайкевич.
Детальну програму можна оглянути в групі на Фейсбуці, а ми опишемо лише деякі враження.

субота, 19 грудня 2015 р.

Подоляк vs Кириленко, Проект 3659.



17 грудня 2015 у Верховній раді було зареєстровано законопроект 3659, про звільнення Кириленка В.А. з посади Віце-прем'єр-міністра України - Міністра культури України, поданий групою депутатів на чолі з І. Подоляк. Нашу увагу привернув не так сам проект постанови, як його обґрунтування, доступне за цим посиланням. Кілька слів з приводу:

Обґрунтування починається з:

«... обґрунтовується [...] невідповідністю його діяльності сутності, змісту і спрямованості діяльності Української держави та її владних інституцій в галузі культури». 

Звернімо увагу слова «діяльність» і слово «держава». Про яку таку діяльність держави (!) говорять депутати? Я поки що жодної державної діяльності в культурній галузі не спостерігаю, хіба кволу імітацію. (І взагалі, культура - хіба тільки галузь?) Далі - більше.

неділя, 13 грудня 2015 р.

Гімн ДНР як приклад ватного симфонізму.

Ще один шедевр ватного симфонізму відкрився нам, коли ми поцікавилися долею українського музично-драматичного театру в окупованому Донецьку

Хоча міністерство культури України до сих пір вважає цей заклад своїм, насправді театр вже давно перестав бути українським і по повній програмі служить місцевим браткам. Але найбільший подарунок дамбасянам зробив керівник їхньої музичної групи - Міхаіл Хохлов,  в минулому - випускник Хмельницького музучилища. Він написав пісню «Великий Донбас», яку сам всємілостєвійший Захареченко визнав гімном ДНР. Ось ця шедевральна пісня:


Ноти автор постидався публікувати в інтернетах, тому ми це зробимо замість нього:

Гимн ДНР. Ноты

пʼятниця, 27 листопада 2015 р.

Скільки грошей виділяє на культуру Польща, а скільки - Україна?

Польське міністерство пропонує нашій увазі дуже зручний звіт по бюджету, в якому можна оглянути не тільки розподіл по секторах, але і динаміку за період з 2004-2014 роки.

http://www.mkidn.gov.pl/media/docs/budzet/20150603_budzetMKiDN_sprawozdanie.pdf

На сайті українського міністерства ми не знайшли подібних  статистичних даних, проте вони з'явилися на сторінці української Вікіпедії з посиланням на Закони України про державний бюджет. Отже, що ми побачили?

середа, 25 листопада 2015 р.

"Досягнення міністерства культури"

На сайті Громадської ради при Міністерстві культури України сьогодні з'явилася презентація під назвою "Основні Досягнення Міністерства культури України у 2015 році". 

Презентація займає 45 сторінок, з яких 16 стосуються безпосередньо досягнень, 12 - програмі ЄС "Креативна Європа", до якої 2016 року приєднується Україна і ще 15 сторінок  - найближчим перспективам в галузі збереження нерухомої культурної спадщини.

Ми не ставимо собі за мету аналізувати весь документ, лише торкнемося тих позицій, які так чи інакше торкаються музичного мистецтва. Отже, поїхали! ....

середа, 11 листопада 2015 р.

Нова стратегія від Міністерства культури

Нещодавно на сайті Міністерства культури з'явився новий проект Довгострокової стратегії.
Вона доступна за цим посиланням  і нараховує 11 сторінок тексту.  Це трохи більше, ніж у попередній версії - від 11 квітня, про який ми писали раніше.

Про що в ній йдеться і що змінилося?




7 розділів

В нинішньому варіанті стратегія розширилась до 7 розділів (було 6): "преамбула", "мета", "оцінка проблем", "стратегічні напрямки реформ", "принципи" і "стратегічні цілі".

В преамбулі йдеться про необхідність реформування сфери культури та численні обговорення, результатом яких став цей документ.

Мета стратегії визначається через створення умов для творчої активності громадянина. На відміну від попереднього варіанту, про «провідну роль культури» йтиметься вже в напрямках, а не меті.

Розділ Оцінка проблем містить таку інформацію:
-          щодо негативних наслідків успадкування радянського підходу до культури (абзаци 1, 6)
-          щодо ролі культури  (абзаци 2-5, 7)
-          щодо мети стратегії (абзац 8)

Розділ Стратегічні напрямки реформ охоплює 5 напрямків (в попередньому документі представлені як «далекосяжні цілі»), які стосуються ролі культури (1,4), інструментарію (2), доступу (3) та інновативності (5) галузі.   

Розділ Принципи перелічує 4 принципи, з яких два стосуються принципів діяльності органів виконавчої влади [1], один – культурного процесу в цілому [2], і один – стратегічної задачі, що визнається необхідною, проте виходить за межі компетенції Міністерства культури [3].  

Розділ Стратегічні цілі описує 6 цілей, з яких три стосуються окремих сфер культури [4], ще три  виглядають ідентичними відповідно одному із заявлених «принципів» [5] та «стратегічних напрямків реформ» [6]. Привертає увагу прив’язка національного культурного продукту до поняття української ідентичності.

Розділ Операційні цілі містить перелік конкретизованих задач по окремих галузях культури. 

"Операційні цілі"

Тут кількість розділів збільшено до 12 (було 9). В порівнянні з попереднім документом, замість ефемерного «сучасного мистецтва» з'явився нарешті розділ «музичне мистецтво», на відсутності якого ми наголошували, і з'явилось «візуальне мистецтво». З'явились також розділи «Державне управління» та «Міжнародне співробітництво».У цих 12 розділах зазначено 65 задач, які розподіляються між розділами як показано на діаграмі:


Якщо проаналізувати типи операційних цілей, то вони виглядають так:




 Чого бракує?

Глобально на наш погляд бракує двох речей. 

- Нічогенько не сказано про підвищення заробітних плат працівникам культури. Це дивно, адже говорячи про запровадження європейських стандартів в Україні, не можна лишати поза увагою і європейські соціальні стандарти, тобто стандарти заробітних плат працівників культурної галузі європейських країн. Та і як можна очікувати ефективної роботи від працівників культури, зарплата яких складає 1-2 тисячі гривень?

 - Нічогенько не сказано про підтримку позицій української мови, ринку україномовної книжкової та іншої продукції. Це теж дивно, адже говорячи про національну ідентичність, не можна упускати того факту, що основою української національної ідентичності є саме українська мова. Більше того, численні статистичні дані свідчать про кореляцію питання мови і національної безпеки України. 

Якщо говорити про музику, окремо слід розкритикувати питання «квотування». «Забезпечення законодавчо встановлених квот щодо частки національного музичного продукту в ефірі теле- та радіостанцій» — це звісно добре, але майте на увазі, шановні урядовці, що для досягнення цієї цілі потрібне матеріальне заохочення «патріотичних» продюсерів — різноманітні податкові пільги, ліцензії на пільгових умовах і так далі. І не забудьте, панове, що національний продукт має бути національним не тільки за місцем реєстрації студії звукозапису чи радіоточки, але і за змістом, тобто у випадку пісень, наприклад, як мінімум — україномовним.


Півтон Безвухий




[1]  «демократичність…, прозорість політичних рішень…», «децентралізація…»
[2]  «Компліментарна субсидіарність»
[3] «Cтворення умов для стабільного і мирного існування…»
[4] охорони культурної спадщини, мистецької освіти та міжнародній популяризації
[5] Йдеться про «децентралізацію», а також сприяння створенню «національного культурного продукту»
[6] Йдеться про  «модернізацію»

середа, 14 жовтня 2015 р.

Пьотр Айду: "Конкурси - це зло"

Пьотр Айду в дитинстві
з Луганським симфонічним оркстром

Відомий московський піаніст і дослідник Пьотр Айду ділиться цікавими враженнямит про конкурс Чайковського.


«Я був немовлятком, якого грудьми вигодовують учителі, без власних думок взагалі. Я ледь тільки навчився грати і моя вчителька Фаріда Ібрагімівна вирішила жбурнути мене дуже високо. Забити гол здалека. Відправила мене на Конкурс Чайковського.

Все це відбувалося дуже дивно. Підготовка почалася за півроку, в мене повінстю був відсутній необхідний репертуар. Це була афера! Програму першого туру ми вицяцькували чудово, і по цій причині, певно, перший тур я пройшов. Конкурс почався в день мого народження, мені виповнилося вісімнадцять років. Я вийшов у Великий зал Консерваторії і зіграв сонату Бетховена - шикарний подарунок, я вважаю. До речі, на ювілейному, 10-му конкурсі журі було незвичайне - Дорен і вся туса, серед якої все чітко розподілено. Судити повинні були тільки лауреати попередніх конкурсів Чайковського. Тому ситуація склалася дещо нестандартна.

Повинен сказати, що на конкурсі я дійсно кльово зіграв Тридцяту сонату Бетховена. Удостоївся похвал Джона Лілла, який чомусь вважається фахівцем з Бетховена. Я пройшов добре - за балами мало не п'ятим, це дуже високо.

 А другий тур відзначився подією: коли я грав п'єсу Прокоф'єва „Джульєта-дівчинка“, вибухнув телевізійний софіт. Це був настільки жахливий звук, що по залу пройшов "Ах!". Пам'ятаю, багато людей висловлювали здивування моїм стоїцизмом, тому що я навіть вухом не повів. Мене це ніяк не збило і навіть додало впевненості. Але, власне кажучи, на цьому вся історія закінчується.

Коли мене не взяли в третій тур, звичайно, шкода було.
З іншого боку - концерт Чайковського я все одно не довчив. Відчуття несправедливості у мене не виникло. Я усвідомлював, що я ще зелений, маленький хлопчик. Тим не менш очевидних неправильностей сталося багато. Я бачив відмінно підготовлених піаністів - такі сформовані махри, їм по тридцять років, а їх у другий тур навіть не пустили.


 Ще я побачив людей, яких зрізали справедливо. Їх було ще більш шкода. Один чувак, не пам'ятаю імені його, мабуть, так тріпотів перед цією подією, що просто не зміг нічого зіграти. Вийшов - і його накрило. Ось це на мене справило найбільше враження. 

Я тоді вів щоденник і в щоденнику записав з цього приводу: "Конкурси - це зло". Вважаю, що треба провести альтернативний Конкурс Чайковського. Я б запропонував, щоб у першому турі всі учасники одночасно, за пострілом із сигнального пістолета, повинні були якнайшвидше зіграти етюд Шопена. Нехай це був би Перший етюд Шопена —він дуже добре підходить. Навіть звучати буде непогано. Одразу ж можна просто апаратним способом порахувати, хто зіграв швидше і при цьому зачепив менше фальшивих нот. Можна навіть, щоб це відбувалося беззвучно, проаналізувати натиснення клавіш - і все».

Джерело: Музыканты — о жизни и музыке

неділя, 27 вересня 2015 р.

Суперпрепарований рояль на Київмузикфесті

Сьогодні, 26 вересня, в Національній філармонії України відкрився XXVI фестиваль Київ музик фест. 

Найбільшою роздинкою концерту на наш погляд став суперпрепарований рояль, використаний Іваном Небесним у творі «Механічна анатомія звука ІІ, або Історія про один рояль». Ви бачите його на фотографії праворуч.

Взагалі-то ідея використовувати при грі на роялі сторонні предмети відома з середини минулого століття. Але до сих пір композитори, такі, як наприклад, Джон Кейдж, препаровували рояль з метою змінити тембр його звуку, і тим самим привернути до нього особливу увагу. Натомість прийом Івана Небесного виявився протилежним. Огорнений у гігантських розмірів сміттєпакет, рояль настільки прикув до себе увагу, що вже його звучання відійшло далеко на задній план, власне як і звучання інших інструментів.

неділя, 6 вересня 2015 р.

Оркестровий твір Ігоря Стравінського знайдено після 100 років забуття

Стравінський в еміграії.
В СРСР він вважався персоною гон-грата.
Фото - Roger Viollet/Rex
Важливий ранній оркестровий твір одного з найвидатніших композиторів 20 століття, який більш як 100 років вважався втраченим, знайшовся серед рукописів в одному з кабінетів Петербурзької консерваторії.


Ігор Стравінський написав «Погребальну пісню» в пам'ять про свого вчителя, Миколу Римського-Корсакова, незабаром після його смерті в червні 1908. 12-ти хвилиний твір було виконано тільки один раз на концерті, організованому Феліксом Блюменфельдом в консерваторії в січні 1909 року, і вважався втраченим в ході подій жовтневого перевороту 1917 року і подальшої громадянської війни.

субота, 5 вересня 2015 р.

Геогрій Ісаакян: Коли я бачу зал, що витріщається на субтитри замість того, щоб дивитися спектакль, я розумію, що це знищення театру

Публікуємо фрагменти інтерв'ю Геогрія Ісаакяна, художнього керівника московського дитячого театру ім. Н.Сац для інтернет-видання colta.ru. Ми вибрали фрагменти, що не меншою мірою актуальні і для нас і торкаються питань виховання слухачів і оперного виконавства.

вівторок, 25 серпня 2015 р.

Концерт оперної музики на польських пляжах

Оригінальний підхід до виконання оперної музики запропонували поляки - вони влаштували концерти на річкових пляжах ріки Варта у місті Познані. В концертах брали участь вокалісти Аґнєшка Адам-Хутек, Міколай Адамчик, Марчін Хутек і піаніст Марцелло Джусто.
 Як це виглядало можна побачити на сторінці  телеканалу TVN 24 Poznań

понеділок, 3 серпня 2015 р.

Рагнар Сііл: «Мінкульту була потрібна стратегія міністерства, а не культури і творчості»

Естонський фахівець з креативних індустрій Рагнар Сііл допомагав українському Мінкульту створювати стратегію культури всієї країни.  


Нещодавно він знову приїздив до Києва прочитати в [kmbs] лекцію про важливість культури для всієї країни. Platfor.ma розпитала його, через що в підсумку наш уряд вирішив писати стратегію своїми силами і поговорила про те, чому бізнесу не вижити без креативності та як культура генерує гроші і позитивно впливає на багато інших індустрії.

пʼятниця, 31 липня 2015 р.

Вчені вчать комп'ютер імпровізувати джаз

Kelland Thomas
Келланд Томас,


Джазовий музикант і програміст Келланд Томас (Kelland Thomas), працює над програмою, яка вчиться грати джаз і може скласти людині компанію у грі джем-сейшн. Фінансує розробки Агентство передових оборонних дослідницьких проектів США (DARPA), сподіваючись в такий спосіб вдосконалити методи комунікації між людиною і комп'ютером.

четвер, 30 липня 2015 р.

Музиканти в "білому списку" Мінкульту.


Міністерство культури України опублікувало "білий список" закордонних діячів культури з 34 осіб, серед яких четверо - музиканти. 

«На мою думку, митці, включені до «Білого списку», повинні отримувати максимальне сприяння у їхній творчій діяльності на території України у випадку виникнення такої потреби» – повідомив Віце-прем`єр-міністр - Міністр культури В`ячеслав Кириленко.

понеділок, 27 липня 2015 р.

Дві ідентичні пісні - хто в кого поцупив?

Натрапив нещодавно на цікаву публікацію щодо подібності українського та російського романсів, і хочу спитати думку фольклористів. 

Йдеться про український романс «В саду осіннім айстри білі» і російський романс «Вот кто-то с горочки спустился...». Мелодія їх в точності співпадає.

В Мінську поставили вільний рояль

Увечері в неділю, 26 липня, у Ратуші в Мінську встановили "вільний рояль". До нього вишикувалася черга охочих виконати уривок свого улюбленого музичного твору. До клавіш тягнулися руки зовсім ще юних піаністів, яких ледь видно за роялем, і тих, кому за роялем добре видно публіку - передає агенство TUT.BY-ТВ



Ідея вуличних піаніно у світі набула популярності після 2008 року, коли британський художник Люк Джеррем (Luke Jerram) встановив посеред однієї з лондонських вулиць піаніно із надписом «Play Me, I'm Yours».

В Україні вуличне піаніно вперше з'явилося у Львові 21 червня 2013 року з нагоди Дня Міжнародного дня Музики. Інструмент подарував місту музикант Маркіян Мацех. Пізніше вуличні піаніно почали з'являтися під час протестів Євромайдану на контрольованих протестувальниками територіях, зокрема декілька - у Києві.

Мінськ зробив натомість ще один крок вперед у світовій традиції і встановив навіть не піаніно, а рояль.

четвер, 23 липня 2015 р.

Еска Мтунгвазі : Із сесійного музиканта - в сольного.

Музикантка зимбабвійського походження Еска Мтунгвазі (Eska Mtungwazi) випустила свій дебютний альбом в 40-річному віці. До цього протягом майже двадцяти років  вона брала участь у записах понад 150 альбомів як сесійний музикант.

Для західного шоу-бізнесу останніх часів такий випадок є унікальним. Втім пояснення самої музикантки є дуже простим:

    «Я підвищувала ставки з року в рік. Брала участь у записі трьох альбомів, що були номіновані на премію Mercury. Кожного разу, якщо співпраця виходить успішною, ти отримуєш згадування про себе в пресі. Люди ж перекладають цей дивний прес на тебе, говорячи "ти мусиш записати свій альбом, ти стаєш старшою, преса говорить про тебе, але невдовзі перестане"


    Чому ніхто не питає, "а чи маєте Ви щось креативне сказати? Чи маєте Ви щось варте того, щоб винести на публіку, щось, чим Ви будете пишатися?" Я знаю, що пройшло багато часу, але мені з тим чудово.  Це музична  індустрія дає таке відчуття, ніби неможливо сказати щось креативне після 25, але це не має сенсу»

вівторок, 21 липня 2015 р.

11 найкрасиівших оперних залів очима співаків

У 2010 році фотограф Клаус Фарм почав роботу над проектом "Четверта стіна: підмостки" (The Fourth Wall: Stages). Легально чи не дуже він пробирався в театри і робив однотипні фотографії, бажаючи показати глядачеві непосильну працю працівників сцени. 

Безліч приладів, складних залізних конструкцій обрамляють театральні підмостки. Простір за сценою деколи майже в три рази більший, ніж майданчик для виступів. Клаус Фрам зазначає, що в його проекті відображено новий погляд на вже звичні речі. Кожен, хто хоче побачити в звичному світі щось нове, повинен просто поглянути на нього під іншим ракурсом. Дивіться найцікавіші фотографії з проекту Клауса Фарма.

неділя, 19 липня 2015 р.

Харківська філармонія перепрофілюється на терапевтичний заклад


Харківська філармонія .
Фото - MisisN з Вікісховища. CC BY-SA 3.0
 У новому, 87-му сезоні харківська філармонія вирішила влаштувати для харків'ян сеанси музикотерапії. Як розповів директор і головний диригент Харківської обласної філармонії Юрій Янко, старт нового сезону буде дано 18 вересня проектом «Янко-шоу».


Ми вирішили продемонструвати музикотерапію в дії, оскільки впевнені, що класична музика не тільки геніальна, але й цілюща, — говорить головний диригент.

четвер, 16 липня 2015 р.

В Авіньйоні оперу слухатимуть в окулярах

Оперна публіка в окулярах
На Авіньйонському театральному фестивалі (Франція) випробовується ноу-хау - окуляри, які перекладають оперне лібрето.

Розроблені компанією Theatre in Paris окуляри дозволяють аудиторії обирати мову субтитрів, які відображаються на склі окулярів під час спектаклю прямо перед очима слухача.

понеділок, 13 липня 2015 р.

Кирило Карабиць. Не можна проштовхнути нашу культуру на Захід, користуючись нинішньою ситуацією на Сході країни

Відомий український диригент дав концерт у Львівській опері і приїхав на канікули до рідного Києва 
Мабуть, Кирило Карабиць - найуспішніший український диригент за кордоном. Випускник Національної музичної академії України імені Чайковського дебютував в 1996 році з ансамблем солістів при Спілці композиторів України «Київська камерата», працював диригентом-асистентом Фестивального оркестру Будапешта, співпрацював з оркестром Національного радіо Франції, був запрошеним диригентом Філармонічного оркестру Страсбурга. З 2009 року Кирило є головним диригентом Борнмутського симфонічного оркестру (курортне місто на березі Ла-Маншу, Великобританія), влаштувався в Парижі, але колесить з виступами по всьому світу, зрідка працює і в Києві. У столиці він виступить з об'єднаним молодіжним хором на День незалежності, а восени представить спеціальний проект, присвячений творчості свого батька Івана Карабиця, відомого композитора і диригента.

Зараз після сольного концерту у Львівській національній опері, де виступав у рамках творчого проекту «Донкульт», Кирило приїхав до рідного Києва на канікули. Каже, що рідний дім має перевагу над усіма світовими курортами.

неділя, 12 липня 2015 р.

Бенедикт XVI: музика має три джерела – любов, скорботу і зустріч з Богом

Папа на покої Бенедикт XVI - AFP
Папський університет імені Івана Павла II і Музична академія в Кракові присвоїли ступінь почесного доктора (Doctor Honoris Causa) Папі на покої Бенедикту XVI. Церемонія вручення відбулася вранці 4 липня в Апостольському палаці річної Папської резиденції в Кастель Гандольфо. З вітальною промовою виступив митрополит Краківський та канцлер Папського університету імені Івана Павла II кардинал Станіслав Дзівіш.


пʼятниця, 3 липня 2015 р.

Мінкульт як цап-відбивайла.

Істерія навколо мінкульту останнім часом просто зашкалює. І, що характерно, істерять головним чином росіяни. Ой, вибачте, російськомовні. 

Ось, власне сабж:



пʼятниця, 5 червня 2015 р.

Куди зникли гроші з українського музичного бізнесу

До Вашої уваги — публікація російського музичного оглядача Алєксандра Варєніци у виданні «інсайдер» про проблеми українського бізнесу в музичній сфері. Стаття стосується попси, але і для нас є над чим подумати…  

«Куди зникли гроші з українського музичного бізнес і як їх повернути?»

Відповідь на перше питання ми можемо дати відразу: гроші, зароблені два роки тому (і раніше), давно вже скінчилися. Гроші, які музичний бізнес міг би заробити сьогодні, залишаються в кишенях споживачів і сейфах спонсорів. Більша частина, звичайно, у останніх.

середа, 3 червня 2015 р.

Райок по-українськи. 10 років тому

10 років тому в залі Спілки композиторів України відбулося перше виконання "Райку по-українськи" невідомого автора.  Тоді щоправда прозвучали лише дві його частини (які ми встигли разом з Андрієм Бондаренком відновити), і лише два роки по тому - 26 травня 2007, було поставлено усі чотири частини цього твору.

неділя, 31 травня 2015 р.

Через 150 років: Вербицький і Сильвестров

Виконує - хор "Київ". Диригент - Микола Гобдич.
Знаменна подія сталася сьогодні, 31 травня 2015 - у Михайлівському Золотоверхому прозвучав гімн Валентина Сильвестрова - на відомі слова - "Ще не вмерла Україна..."

Взагалі бажаючих змінити гімн України було дуже багато. Але переважно ці бажаючі були поетами, і переважно - росіянами (чи російськомовними - що одне й те саме).

Натомість запропонувати альтернативну музику не наважувався здається ніхто. Максимум на що наважувались - на рок-версію.

Що приємно, в інтерпретації Сильвестрова гімн... залишився мінорним і без натяку на совковий ура-оптимізм. І навіть, як на наш погляд, він не втратив літургійності, хоча й набув більшої енергійності за рахунок пунктирного ритму.

Ще раз розчаруємо ура-оптимістів - закінчується сильвестрівський гімн на піанісімо, як і всі твори Сильвестрова. І ще раз розчаруємо - навряд чи він зможе стати масовим. Мелодика гімну складна, має широкий діапазон, має стрибки на септиму і постійно модулює (в характерних сильвестровських гармонічних зворотах). Навіть я особисто не зможу його проспівати чисто.

Слова ж використані офіційні, один куплет, все як в Законі.

Для тих хто зацікавився - фрагмент гімну Сильвестрова

пʼятниця, 29 травня 2015 р.

Володимир Рунчак - хоровий портрет

28 травня 2015 в Національній академії мистецтв відбувся концерт хорових творів Володимира Рунчака. Точніше, подія називалася так: Композитор Володимир Рунчак: "концерт-портрет"

Якось так склалося, що в Києві частіше звучить інструментальна музика Рунчака, сповнена дотепними жартами, театральністю, і неочікуваними прийомами гри на інструментах. А от щодо хорової музики, то у нас принаймні склалося таке враження, що сучасна українська хорова музика товчеться головним чином у двох напрямках:

четвер, 28 травня 2015 р.

БТК Ворзель: чи піде далі обговорень?

Їдальня будинку творчості композиторів.
2014 рік.
19 травня 2015 у Ворзелі відбулася зустріч представників громадськості, місцевої влади та представників Спілки композиторів з приводу ситуації з Будинком творчості композиторів "Ворзель". Організатором зустрічі виступив новий виконавчий директор БТК Ворзель - Євген Петриченко.

Як ми писали раніше, колись славетний на весь СРСР центр композиторської творчості прийшов у феєричний занепад, а пік інтенсивності цього процесу прийшовся на 2010-2014 роки.
Шляхи виходу з ситуації обговорюалися на зустрічі. Про її перебіг розповідає Данута Костура:


понеділок, 18 травня 2015 р.

Чи включать музику до Стратегії?

17 квітня на сайті Громадської Ради при Міністерстві культури України було опубліковано пакет зауважень та пропозицій до проекту стратегії розвитку культури.

Раніше ми писали про те, що в початковому варіанті Стратегії про музику нічого не написали.
В документах Громадської Ради натомість ми знайшли щонайменше 10 задач, які стосуються безпосередньо музичного мистецтва, і ще 44, які стосуються мистецтва або освіти в цілому, включно з музичним. Перелічимо ті пункти, які торкаються музики та музичної освіти безпосередньо, сортуючи їх від загальних до конкретизованих:

— суттєве підвищення ролі професійної і традиційної української музики в українському суспільстві
— створення системи популяризації професійної і традиційної музики засобами телебачення і радіо, шляхом підтримки музичних часописів, а також через шкільну та позашкільну освіту;
— зберегти кількість музичних шкіл в Україні, унеможливити на законодавчому рівні практику переводу музичних шкіл на самоокупність;
— збільшити кількість грантів та стипендій для молодих виконавців, композиторів, колективів, філармоній, симфонічних оркестрів, оркестрів народних інструментів, хорів, капел, інструментальних вокально-хорових та хореографічних колективів тощо;
— зменшити ставку митного збору на ввіз музичних інструментів;
— забезпечити розробку підручників для розгортання роботи з видання музичної вищої освіти. Зокрема, переклад на українську мову підручників з історії західно-європейської музики, вокальних, оперних партитур, класичних праць відомих музикознавців з метою уникнення дефіциту сучасних підручників та навчальних посібників для мистецьких навчальних закладів.
—збільшення державної фінансової підтримки концертної та видавничої діяльності, музичних колективів та установ, запровадження системи грантів для окремих музичних проектів та розробки ефективних механізмів залучення недержавних коштів;
— розробка й запровадження системи пільгового оподаткування українських музикантів, мистецьких колективів та видавців музичної продукції;
— створення Фонду підтримки української музичної культури, що наповнюватиметься за рахунок обов'язкових відрахувань від діяльності іноземних гастролерів та розповсюдження продукції іноземного походження;
— розробити проектно-кошторисну документацію щодо побудови сучасного концертного залу у столиці України, що відповідає світовим стандартам;
Якщо проаналізувати, то з цих 10 пунктів 2 пункти безпосередньо кажуть про збільшення фінансування, ще 4 кажуть про певні механізми збільшення фінансування і ще 4 торкаються проблеми фінансування опосередковано.

Тому на наш погляд стратегічну мету можна сформулювати в одному реченні - віднайти ефективні механізми примусу посадових осіб Мінфіну до виділення належних коштів на потреби культури.  Всі інші пункти натомість можна писати в якості тактичних.


Щоправда, з іншого боку, спосіб примусити посадову особу з Мінфіну поважати культуру ми теж бачимо лише один - це виховати його. І починати виховання з дитячого садку. А для цього власне і потрібні всі ці десятки чи навіть сотні пунктів...





неділя, 17 травня 2015 р.

Знайомтесь: брас-квінтет Take 5

Брас квінтет Take 5
У Києві народився новий колектив - брас-квінтет Take 5. Перший виступ відбувся вчора, 16 квітня, у Київському Будинку архітектора.

До складу брас-квінтету входять Олександр Кушнерчук (тромбон) Сергій Череватенко (труба) Міша Головін (труба) Олег Педоренко (валторна) Антон Павловській (туба).

Усі музиканти - артисти Національного симфонічного оркестру України. Але прийшов час, і музиканти вирішили розширити своє поле творчої діяльності і утворили брас-квінтет.

Як розповів нам Олександр Кушнерчук, керівник колективу, брас-квінтети народились ще на початку XX століття:
...справа в тому, що музикантам доводиться грати не тільки в концертних залах, але й на відкритих майданчиках - на площах, у парках і т.д. Але не завжди погода є лагідною для музикантів  - з неба може падати дощ і навіть сніг.  Струнні інструменти за такої погоди грати не можуть - їхні дерев'яні тіла надто тендітні для таких випробувань. І тоді.... з'являємося Ми! 

субота, 16 травня 2015 р.

День Європи відкрився музикою Гії Канчелі

На сцені - Гія Канчелі, хор "Київ" та Квартет Саксофоністів.
Фото - Music Review
14 травня 2015 у національній філармонії України відбувся концерт музики видатного грузинського композитора Гії Канчелі. 

Концерт було приурочено трьом подіям – 80–літтю самого Гії Канчелі, яке настане 10 серпня, Дню Європи в Україні, який настає кожної третьої суботи травня, і 30–літтю творчої діяльності Квартету саксофоністів.

Кілька слів про музику.  Музика  вразила. Особливо хорова. До оркестрового Канчелі ми якось більше звикли, а от коли хор робить те саме, що й оркестр, але в кілька разів витонченіше – це неймовірна насолода. Чудово зливався з хоровим звучанням Квартет саксофоністів – м'яко так, мелодійно. Прекрасно звучали ударні – особливо глибокий звук великого барабана вразив. Дуже дякуємо ініціаторові події – а ініціатором був Національний портал Music Review

пʼятниця, 8 травня 2015 р.

Дніпропетровська опера відбивається від люстраторів

Нещодавно Дніпропетровська опера опублікувала відкритий лист місцевому "люстраційному комітету", який ми і пропонуємо Вашій увазі. З невідомих нам причин, дніпропетровці писали листа мовою Путіна. Ми ж публікуємо цей лист українською, бо він того вартий...

вівторок, 28 квітня 2015 р.

Валентин Сильвестров: Петро Перший прорубав вікно в Європу, а росіяни виставили туди дупу

Пропонуємо Вашій увазі інтерв'ю Валентина Сильветсрова російського журналу "Фокус". Про музику, політику, нагороди. Автор - Тєтяна Сєлєзньова.



Композитор Сильвестров - один з тих геніїв, яким Україна зобов'язана світовою славою. Він здатний почути музичну тему кожного, включаючи какофонію Путіна. А внутрішній камертон безпомилково розпізнає фальш, підлість, жадібність.


Всі генії трохи діти. Як я зрозуміла за час бесіди, переді мною надзвичайно емоційна і безкомпромісна дитина. Його мова лилася викривальним потоком з гнівними нотами, коли він говорив про лідера сусідньої країни. Зрідка проясняючи іншими музичними темами і інтонаціями, поетичними рядками, щирим сміхом і спогадами про юність.


А почали ми розмову з питання про п'ять гімнів, написані Валентином Васильовичем на слова Павла Чубинського.


субота, 25 квітня 2015 р.

Ватний симфонізм: народження жанру

Можливо, для когось це видаватиметься неочікуваним, але в зайнятому терористами Донецьку жевріє життя, працює консерваторія імені Прокоф'єва, і навіть народжується музика. І не просто музика, але новітня, просочена донецькою ватою музика.

30 січня 2015 року в Донецькій консерваторії відбулася прем'єра мабуть одного з перших  творів нової донецької епохи - "Пассакалия памяти жертв Новороссии", яку написав місцевий бас-гітарист і композитор Даніл Мілка.  Під "Новоросією" ймовірно мається на увазі союз двох терористичних організацій - "ДНР" і "ЛНР".  Запис цього твору доступний на YouTube, а ми подамо стислий його аналіз. 




понеділок, 20 квітня 2015 р.

Гуджен і електроніка – зустріч екзотик



19 квітня в залі Академії мистецтв відбувся унікальний концерт під назвою «Гуджен і електроніка», в якому зустрілися дві екзотичні поки що для наших країв музичні культури – експериментальна електроніка і традиційна китайська.

Концерт відбувався за підтримки Посольства Китайської народної республіки в Україні та Асоціації електроакустичної музики при Національній спілці композиторів України.

субота, 18 квітня 2015 р.

Культурна стратегія без музики?

15 квітня на сайті Міністерства культури України з'явився документ, що називається проект Довгострокової стратегії розвитку української культури.   Міністерство запрошує долучатися до його обговорення, що ми і робимо. Особисто мене, як музикознавця найбільше непокоїть відсутність в цьому проекті власне музичного мистецтва. Його і розглянемо.

середа, 1 квітня 2015 р.

В Україні проголошено свободу звукопанорами!

Депутати Верховної ради розглядають
законопроект про Свободу звукопанорами



Верховна рада України прийняла закон про Свободу звукопанорами в Україні.

Закон дозволяє записувати і публікувати будь-які звуки, що лунають у громадських місцях або під час публічних заходів, при цьому авторські права осіб, що продукують цей звук не вважаються порушеними.

понеділок, 30 березня 2015 р.

Музичні шедеври - українською: "Група крові"

Традиція вокальних перекладів актуальна не тільки для класичної музики.  Вона проникла і на рок-сцену. До Вашої уваги пропонуємо пісню В. Цоя "Група крові" в українській інтерпретації Юрія Покальчука і його гурту "Вертеп".




Тут йдеться не тільки про переклад. Пісня переосмислена насамперед з точки зору музичної фактури - майже вдвічі зрушено темп, ускладнено ритм-секцію, додано характерний народний жіночий вокал. Остання відмінність мабуть найбільш показова - пісня втрачає чоловічу суворість й аскетичність, і втрачає відчуття потойбічності світу, в якому йде війна. 

В перекладі також з'являється нюанс, якого не було у Цоя - з'являються "криївка" і "чужинці".  Війна іде на нашій землі.

Андрій Бондаренко.
Джерело - група "Світова музична класика - українською"

неділя, 22 березня 2015 р.

Ріхтер і Україна

20 березня 2015 року виповнюється 100 років з дня народження видатного піаніста Святослава Ріхтера. 

З нагоди цієї дати в Житомирі - місті, де народився Святослав Ріхтер, проводиться музичний фестиваль, а також конкурс піаністів, присвячений С. Ріхтеру. Ця подія добре висвітлена в ЗМІ, відзначимо, зокрема, відкриття в Житомирі  кімнати-музею Ріхтера, а також ідею назвати іменем Ріхтера одну з Житомирських вулиць (можливо, "1-го травня", по якій маленький ще Ріхтер часто ходив). Втім нас зацікавив суто український аспект питання - а чи був пов'язаний С. Ріхтер з Україною?

Виходитимемо з того, що Україна - це не тільки фрагмент території на карті світу, але і культурний простір, який створив український народ протягом своєї багатовікової історії.
 

 Географія

 

Якщо брати суто географічний аспект, то тут зв'язок Ріхтера з Україною безсумнівний. Близько 20 років Святослав Ріхтер прожив саме на території України. Перші 5 років - в Житомирі, наступні - переважно в Одесі. В цих містах Ріхтер дав перші публічні концерти, а в Одесі розпочав свою кар'єру як концертмейстер оперного театру. Приїжджав Ріхтер на Україну вже і після переїзду в Москву. Зокрема 89 разів Ріхтер виступав у Києві, 33 - у Львові, 14 - в Харкові,  по 4 в Житомирі, Луганську та Чернівцях, 3 - в Донецьку, по 2 рази у Вінниці, Тернополі та Ужгороді, 1 - в Дніпропетровську, Івано-Франківську, Запоріжжі, Луцьку, Сумах, Хмельницькому.

Культура

 

Для того щоб спробувати знайти зв'язки С. Ріхтера з українською культурою, звернімося до книги Бруно Монсенжона "Рихтер. Диалоги-Дневники", що була видана у Франції, в 1998, а потім в Росії - в 2002 році. Відзначимо, що видання книги припадає на епоху після розпаду СРСР, отже не може містити радянської цензури, і до початку російсько-української війни, отже не повинна містити й цензури новітнього путінського штибу. І загалом не бачимо жодних підстав сумніватися в авторитетності цього джерела. Отже:

Дитинство  

 

У спогадах про дитинство Ріхтер усіляко дистанціюється від українських реалій. Це дистанціювання Ріхтер подає на самому початку автобігографії:
Житомир,город,где я появился на свет, сегодня находится на Украине, но в1915 году Украины не существовало, это была Россия, Малороссия.
Думаю нашим читачам немає потреби наводити численні приклади вживання слова "Україна" в тогочасній українській літературі попри офіційну тогочасну імперську назву "Малоросія". Україна існувала, але особисто Святослав Ріхтер так не вважав.
 Во многих русских городах —Москве, Одессе, в том числе и в таком маленьком городишке, как  Житомир...
Звернемо увагу, що до списку "російських" міст окрім Москви потрапили наші українські міста - Одеса і Житомир. Щоправда усі ці міста на момент народження С. Ріхтера перебували в межах Російської імперії, але з таким же успіхом станом на 1942 рік їх можна назвати німецькими.

Ще один подібний перл:
В ту пору у Одесской оперы был авангардистский репертуар. Именно там впервые в России была поставлена «Принцесса Турандот» , а затем «Триптих» Пуччини.
Мова йде по 1930-ті роки, коли С.Ріхтер почав працювати в одеській опері. Нагадаємо, що на цей час Одеса знаходиться у складі УРСР, тобто Української радянської республіки. Цілком коректно в цьому випадку було би написати про перші в СРСР постановки, що робить Одесі честь, однак С. Ріхтер вдається до прямої фальсифікації, і знову відносить Одесу до Росії (або, в реаліях того часу - до РРФСР).  


Таким чином С.Ріхтер вважав українські міста - російськими.

Можливо, однак, не будучи уважним в автобіографії, Ріхтер, звертався до української культури в своїй музичній творчості? 

Репертуар 

Оглянемо репертуар Ріхтера, який подається у згаданому виданні в додатку. Він надзвичайно широкий і охоплює 651 сольний твір і понад 200 - ансамблевих. Представлені автори від епохи бароко (Й.С. Бах, Г.Ф. Гендель), до сучасників С. Ріхтера (А. Веберн, Д. Шостакович), представлені представники різних країн (окрім російських та німецьких - зокрема Ж. Бізе, Е.Гріг, А.Дворжак, Ф.Ліст, Ф.Шопен).

Втім в репертуарі С. Ріхтера ми не знайдемо жодного українського автора. Ані М. Лисенка, ані навіть іншого іменитого житомирянина - Б. Лятошинського. Жодного. 

Щоденники 

Можливо, Ріхтер залишив хоча би спогади про  почуту ним українську музику? Так, в щоденниках С. Ріхтера ми знаходимо чимало записок щодо концертів, що їх відвідав піаніст. Ці записки займають у виданні Бруно Монсенжона близько 200 сторінок, а кількість згаданих подій, відповідно сягає кількох сотень. 

В цих записках ми можемо знайти і певні відгуки про творчість авторів,  яких сам С. Ріхтер не виконував.  Наприклад високої думки С. Ріхтер був про творчість сучасного йому польського композитора В. Лютославського. Доволі критичної думки стосовно іншого поляка - К.Пендерецького, він вважав його надто ефектним, але не глибоким. "Не сприймав" С.Ріхтер творчість російського композитора Г.Свірідова.

А як щодо українських авторів?

На жаль жодного українського автора у спогадах С.Ріхтера ми, знов таки, не знаходимо. Тобто, або С. Ріхтер принципово концерти української музики не відвідував, або ж, може, колись і відвідував, але не зафіксував цього жодним чином у своєму щоденнику.

Так чи інакше, ми пересвідчуємося, що українська музика С. Ріхтера навіть не цікавила.

Отже, загальний висновок:

З українською культурою Святослав Ріхтер не пов'язаний ніяк.

Насамкінець риторичне питання - чи варто нам, українцям, приділяти багато уваги вшануванню пам'яті людини, що, сформувавшись в Україні як особистість, тем не менш жодною мірою українською культурою навіть не поцікавилась?

Звичайно достоїнства С. Ріхтера, як виконавця творів зарубіжних авторів від того не зменшуються. Але в той же час, С. Ріхтер є для нас прикладом людини, що так і не навчилася шанувати культуру краю, в якому вона народилась і виросла. Тому, на наш погляд, щорічні музичні фестивалі в Житомирі мали би носити ім'я іншого видатного житомирянина - Б. Лятошинського.  До речі, йому виповнилося 120 років. 



пʼятниця, 6 березня 2015 р.

Люстратор 7.62:. Фінансові схеми Національної Опери України


4 березня на каналі 2+2 опубліковано документальний фільм "Фінансові схеми Національної Опери України". Ось деякі витримки:

Надія Вірченко, начальник відділу держінспекції, м. Київ: "Загальна сума виявлених порушень була понад півтора мільйони. З них такі, що призвели до втрат коштів -   800 тисяч гривень."


Василь Гадйержи, заступник голови профспілки національної опери України, впролдовж трьох років, не будучи працівником театру, отримував премію:

- А як так сталося, що вам начислили понад сто тисяч гривень? І що це були за гроші? 
 - Ви знаєтє, я щас в лікарнє, я сєйчас нє могу дать цю відповідь.

Світлана Алимова, Головний бухгалтер:

- Ми упустілі.... Не мали права.... але ж всьо кампенсовано...оце пише пояснювальну, ми його азнакамлювали...

Директор театру Петро Чуприна лише в період з 1 січня 2013 по 31 березня 2013 отримав  премії на суму 337137 грн.

Протягом 2011-2012 років театр заукпив 780 м2 (що майже дорівнює площі футбольного поля) шкіри на суму 210000 доларів. Таким чином 1м2 шкіри обійшовся театру у 270$ при тому що ринкові ціни складають на шкіру українського виробництва - 33$. турецького - 40$.

Прокуратурою Шевченківського району м. Києва зареєстровано кримінальне впровадження за фактом розтрати грошових коштів службовими особами театру.


неділя, 22 лютого 2015 р.

Моцарт, який запозичує?...

Реквієм В.А. Моцарта
Майдан Незалежності,
20 лютого 2015.
Чудове виконання Реквієму Моцарта на Майдані Незалежності 20 лютого 2015 року  спонукає знову згадувати заплутану історію про компіляцію цього твору Зюсмайром...  Декілька цікавих уривків роботи Леопольда Кантнера, австрійського музикознавця (1932-2004), які час від часу цитуються російськими музикантами привернули нашу увагу і ми подаємо їх в перекладі українською, бо вони на наш погляд варті уваги....

Вся перша частина — Requiem, Te decet hymnus, Requiem, Kyrie — належить Моцарту, включаючи інструментування. Від Dies irae до Lacrymosa вокальні партії теж написані Моцартом. Та ж картина з Приношенням дарів. Моцарт писав вокальні партії до Domine Jesu Christe, Hostias et preces, інструментальні лише накидані. Lacrymosa обривається на тринадцятому такті. Айблер додав ще один такт — на чому його участь закінчилася. До фіналу роботу довів Зюссмайр, якому повністю належать Sanctus, Benedictus, Agnus Dei і Pie Jesu Domine. Для Lux aeterna Зюссмайр використовував музику Моцарта до Kyrie. Таким є внесок Зюссмайра. Однак у Відні та Берліні були знайдені записки Моцарта з ескізами до Реквієму і, можливо, у Моцарта були й інші начерки. Наприклад, є начерк до Benedictus, всього лише кілька тактів. Зюссмайр міг це все бачити та використовувати ідеї Моцарта у своїй роботі над Реквіємом.
 
До Реквієму докладалися чимало рук. Наприклад, партії для струнних інструментів, що повторюють вокальні лінії Kyrie eleison, написав учень Моцарта Фрайштеттер. Після того як Айблер відмовився від роботи над Реквіємом, Констанція звернулася спершу не до Зюссмайра, а до Максиміліана Штадлера, який інструментував дві частини у Приношенні дарів.

З одного боку, стилістичний родовід моцартівського Реквієму достатньо багатий. Зокрема його зразком був Реквієм в до мінорі Михайла Гайдна, складений 1771 року. В Tuba mirum, привабливе й дещо манірне соло тромбона можна віднести до традиції бароко, що відкидає Реквієм назад на ціле покоління. У Моцарта є аналогічний пасаж тромбона в одній з його юнацьких опер. Далі велична драматичність твору, вводить нас у пізній класицизм. Але Реквієм складається з багатьох шарів. Що стосується Rex tremendae majestatis виникає питання: а чи не був Моцарт знайомий з Реквіємом Чімарози, складеним в Санкт-Петербурзі 1787 року? Чи не міг цей реквієм послужити йому зразком ?

У 1731 композитор Карл Філіп Еммануель Бах склав свій Magnificat, який також вважається прообразом моцартівського Requiemа. Вірш Sicut erat in principio має явні аналогії з Кyrie з Реквієму.

Порівняно недавно музикознавець Хартмут Кронес знайшов ще одну модель моцартівського Реквієму. Це Реквієм французького композитора Госсека, з яким і Моцарт і інший головний автор Реквієму Зюссмайр були ймовірно знайомі. Introitus в Реквіємі Госсека дуже схожий на складений Зюссмайром Agnus Dei моцартівського Реквієму. Хроматизми в Лакримоза Госсека нагадують Recordare у Моцарта ".

Моцарт був чудовим... він був генієм у запозиченні чужих ідей. Він їх доводив до досконалості так, як цього не вміли робити їх автори. Що стосується Зюссмайра, то можна з усією певністю сказати, що він провів чудову роботу, не лише в тих місцях, в яких він використовував ескізи Моцарта, а й, наприклад, при створенні Agnus Dei.

Це щаслива обставина, що Айблер відхилив доручення вдови. Пізніше Айблер став вельми шанованим композитором, але в той час йому не вистачало тієї майстерності, яку показав Зюссмайр, завершуючи моцартівською Реквієм.

Джерела:
Радіо культура
Фейсбук Сергія Ярунського

пʼятниця, 23 січня 2015 р.

Опера Скорика "Мойсей": в пошуках новаторства.

22 січня в Київській опері за підтримки доволі потужної піар кампанії в інтернетах було поставлено оперу М. Скорика "Мойсей".

Не приховуватиму, що як музикознавець і культуролог, я очікував від одного з найтитулованіших композиторів світу музичного шедевру. Новаторського, захоплюючого, актуального, що відкриває нові обрії підростаючому поколінню. Але що я почув?

Я почув грамотно написаний в дусі епохи пізнього романтизму і, частково, радянського соцреалізму, епічний твір. Один із сотень, яких могли би написати на зорі минулого століття. Буквально в кожному такті я ловив себе на думці, що можу передбачити, що відбуватиметься в наступному. Інколи навіть на цілий період вперед. І дійсно: 

Гармонія.  Пізньоромантична, переважно консонантна. улюблений зворот - зіставлення мінору з мінором VI ступені, або навіть піраміда таких зіставлень (напр. g-moll - es-moll - h-moll). Деінде щоправда траплялось нашарування зменшених з півтоновим зсувом (напр. c-es-fis-a-cis-e-g-b), але і до нього вухо звикає дуже швидко і швидко передбачає чергову його появу.

Оркестрування. В дусі реалізму, Дж. Верді і радянських авторів. Майже постійно партія соліста дублювалася або скрипками (в акордовій фактурі), або октавним унісоном дерев'яних (на фоні витриманої гармонії).  Бас як правило проводився октавним дублюванням віолончелей і контрабасів. Гармонічна середина час від часу в дусі Монтеверді заповнювалась тремоло, зрідка, в дусі Бізе - фігураціями, проте як правило - просто педальними звуками.

Мелодика . Переважають два види - ходи звуками гами та тупцювання на місці.  Ходи звуками гами в залежності від гармонічного супроводу - діатонічні або хроматичні. Рідше - змішані, або із застосуванням ладів зі збільшеними секундами. 

Формотворення. Переважають повторювані структури, як на макро- так і на мікро-рівні. Вони найібльше забезпечують "передбачуваність" матеріалу.

Ритміка. Наскільки можна почути без партитури - переважають дводольні розміри. Певним їх урізноманітненням виступають зміщення сильних долей вокальної або однієї з інструментальних  партій на вісімку,  що створює ефект синкопування. Втім застосовується він досить часто, тому стає дуже передбачуваним.


І, насамкінець, виконання. Неприємно вразили баси й баритони, не здатні як слід озвучити низ. Тобто все, що нижче ре малої октави - тонуло... Як завжди, проблеми з дикцією. На жаль не тільки у солістів, але й у хора. Оркестр загалом звучав добре, хоча ppp, таке важливе, навіть критично важливе, коли бас не озвучує низ - на жаль так і не було.


Замість післямови - ще одна цікава риса. Табло з текстами розташували таким чином, що з верхніх ярусів воно вже не читається. Цікаво, навмисно чи через нехлюйство?

Півтон Безвухий

вівторок, 6 січня 2015 р.

Ювіляри 2015 року


фотографія
Liatoshinsky.jpg
Karabyts.jpg
Сергій Ярунський.jpg
Настав дивовижний та багатий на ювілеї композиторів рік для української музики:

І нарешті:


ВІТАЄМО ЮВІЛЯРІВ!!!