Ріхтер і Україна

20 березня 2015 року виповнюється 100 років з дня народження видатного піаніста Святослава Ріхтера. 

З нагоди цієї дати в Житомирі - місті, де народився Святослав Ріхтер, проводиться музичний фестиваль, а також конкурс піаністів, присвячений С. Ріхтеру. Ця подія добре висвітлена в ЗМІ, відзначимо, зокрема, відкриття в Житомирі  кімнати-музею Ріхтера, а також ідею назвати іменем Ріхтера одну з Житомирських вулиць (можливо, "1-го травня", по якій маленький ще Ріхтер часто ходив). Втім нас зацікавив суто український аспект питання - а чи був пов'язаний С. Ріхтер з Україною?

Виходитимемо з того, що Україна - це не тільки фрагмент території на карті світу, але і культурний простір, який створив український народ протягом своєї багатовікової історії.
 

 Географія

 

Якщо брати суто географічний аспект, то тут зв'язок Ріхтера з Україною безсумнівний. Близько 20 років Святослав Ріхтер прожив саме на території України. Перші 5 років - в Житомирі, наступні - переважно в Одесі. В цих містах Ріхтер дав перші публічні концерти, а в Одесі розпочав свою кар'єру як концертмейстер оперного театру. Приїжджав Ріхтер на Україну вже і після переїзду в Москву. Зокрема 89 разів Ріхтер виступав у Києві, 33 - у Львові, 14 - в Харкові,  по 4 в Житомирі, Луганську та Чернівцях, 3 - в Донецьку, по 2 рази у Вінниці, Тернополі та Ужгороді, 1 - в Дніпропетровську, Івано-Франківську, Запоріжжі, Луцьку, Сумах, Хмельницькому.

Культура

 

Для того щоб спробувати знайти зв'язки С. Ріхтера з українською культурою, звернімося до книги Бруно Монсенжона "Рихтер. Диалоги-Дневники", що була видана у Франції, в 1998, а потім в Росії - в 2002 році. Відзначимо, що видання книги припадає на епоху після розпаду СРСР, отже не може містити радянської цензури, і до початку російсько-української війни, отже не повинна містити й цензури новітнього путінського штибу. І загалом не бачимо жодних підстав сумніватися в авторитетності цього джерела. Отже:

Дитинство  

 

У спогадах про дитинство Ріхтер усіляко дистанціюється від українських реалій. Це дистанціювання Ріхтер подає на самому початку автобігографії:

Житомир,город,где я появился на свет, сегодня находится на Украине, но в1915 году Украины не существовало, это была Россия, Малороссия.

Думаю нашим читачам немає потреби наводити численні приклади вживання слова "Україна" в тогочасній українській літературі попри офіційну тогочасну імперську назву "Малоросія". Україна існувала, але особисто Святослав Ріхтер так не вважав.

 Во многих русских городах —Москве, Одессе, в том числе и в таком маленьком городишке, как  Житомир...

Звернемо увагу, що до списку "російських" міст окрім Москви потрапили наші українські міста - Одеса і Житомир. Щоправда усі ці міста на момент народження С. Ріхтера перебували в межах Російської імперії, але з таким же успіхом станом на 1942 рік їх можна назвати німецькими.

Ще один подібний перл:

В ту пору у Одесской оперы был авангардистский репертуар. Именно там впервые в России была поставлена «Принцесса Турандот» , а затем «Триптих» Пуччини.

Мова йде по 1930-ті роки, коли С.Ріхтер почав працювати в одеській опері. Нагадаємо, що на цей час Одеса знаходиться у складі УРСР, тобто Української радянської республіки. Цілком коректно в цьому випадку було би написати про перші в СРСР постановки, що робить Одесі честь, однак С. Ріхтер вдається до прямої фальсифікації, і знову відносить Одесу до Росії (або, в реаліях того часу - до РРФСР).  


Таким чином С.Ріхтер вважав українські міста - російськими.

Можливо, однак, не будучи уважним в автобіографії, Ріхтер, звертався до української культури в своїй музичній творчості? 

Репертуар 

Оглянемо репертуар Ріхтера, який подається у згаданому виданні в додатку. Він надзвичайно широкий і охоплює 651 сольний твір і понад 200 - ансамблевих. Представлені автори від епохи бароко (Й.С. Бах, Г.Ф. Гендель), до сучасників С. Ріхтера (А. Веберн, Д. Шостакович), представлені представники різних країн (окрім російських та німецьких - зокрема Ж. Бізе, Е.Гріг, А.Дворжак, Ф.Ліст, Ф.Шопен).

Втім в репертуарі С. Ріхтера ми не знайдемо жодного українського автора. Ані М. Лисенка, ані навіть іншого іменитого житомирянина - Б. Лятошинського. Жодного. 

Щоденники 

Можливо, Ріхтер залишив хоча би спогади про  почуту ним українську музику? Так, в щоденниках С. Ріхтера ми знаходимо чимало записок щодо концертів, що їх відвідав піаніст. Ці записки займають у виданні Бруно Монсенжона близько 200 сторінок, а кількість згаданих подій, відповідно сягає кількох сотень. 

В цих записках ми можемо знайти і певні відгуки про творчість авторів,  яких сам С. Ріхтер не виконував.  Наприклад високої думки С. Ріхтер був про творчість сучасного йому польського композитора В. Лютославського. Доволі критичної думки стосовно іншого поляка - К.Пендерецького, він вважав його надто ефектним, але не глибоким. "Не сприймав" С.Ріхтер творчість російського композитора Г.Свірідова.

А як щодо українських авторів?

На жаль жодного українського автора у спогадах С.Ріхтера ми, знов таки, не знаходимо. Тобто, або С. Ріхтер принципово концерти української музики не відвідував, або ж, може, колись і відвідував, але не зафіксував цього жодним чином у своєму щоденнику.

Так чи інакше, ми пересвідчуємося, що українська музика С. Ріхтера навіть не цікавила.

Отже, загальний висновок:

З українською культурою Святослав Ріхтер не пов'язаний ніяк.

Насамкінець риторичне питання - чи варто нам, українцям, приділяти багато уваги вшануванню пам'яті людини, що, сформувавшись в Україні як особистість, тем не менш жодною мірою українською культурою навіть не поцікавилась?

Звичайно достоїнства С. Ріхтера, як виконавця творів зарубіжних авторів від того не зменшуються. Але в той же час, С. Ріхтер є для нас прикладом людини, що так і не навчилася шанувати культуру краю, в якому вона народилась і виросла. Тому, на наш погляд, щорічні музичні фестивалі в Житомирі мали би носити ім'я іншого видатного житомирянина - Б. Лятошинського.  До речі, йому виповнилося 120 років.