пʼятниця, 31 березня 2017 р.

Урок культурної політики в Московській консерваторії

У мережі Інтернет з'явилося відео з уроку культурної політики Московської консерваторії, на якому зачитується список "ворогів народу". Але викладачеві не пощастило - студент Данііл Пільчен публічно висміює цей список і викладач не може з тим нічого вдіяти.



Ось як коментує побачене вихованець Московської консерваторії Павло Гінтов


У моїй рідній Московської консерваторії, виявляється, існує обов'язковий курс «Культурна політика Росії». Студентам розповідають про героїчну боротьбу Путіна з нацзрадниками, загниваючим Заходом, шкідливими жидобендерами та іншими русофобами. Присутність слова «культурна» в назві предмета для мене залишається загадкою. Але, думаю, всім повинно бути очевидно, що, не володіючи цими знаннями, неможливо зіграти сонату Бетховена або баладу Шопена. А вже якщо взявся за Рахманінова чи Чайковського, то вже точно ніяк не обійтися без реферату на тему «Лія Ахеджакова - ворог народу».

Курс йде вже півроку. Півроку сотні студентів відвідують його, отримують оцінки. Півроку професори та викладачі мовчки приймають той факт, що в стінах консерваторії студентів вбивають в голову шизофренічні марення.

Стара добра історія про те, як весь показує біла чашку і каже, що чашка синій. І всі погоджуються. Потім з'являється єдина адекватна людина, яка говорить, що чашка-таки біла. На цьому відео один із студентів, Данило Пільчен, висміює фашистську маячню, яку несе викладачка. Викладачка у відповідь кричить: «Дебил Закрий рот Геть звідси!»

Відео потрапило в ЗМІ, і через кілька днів викладачка написала заяву про звільнення.

Тепер серед людей, що мають відношення до консерваторії, йде жвава дискусія. Одні підтримують Пільчена. Інші агресивно налаштовані проти нього. Використовуючи приклад білої чашки, перерахую деякі тези цих пацієнтів:
- Так, чашка біла, але як можна так розмовляти з учителем? Він просто хам!
- Ми і так знаємо, що чашка біла, але це ж нахабство ось так вголос заявляти про це!
- Чашка може бути не зовсім синя, але студент повинен поважати вчителя і мовчати!
- Та хто він взагалі такий? Нехай сидить мовчки і складає свою музику.
- Курс залишиться, просто тепер хтось інший буде розповідати про синю чашку. А бідна жінка залишилася без роботи. Вона-то в чому винна? Ось вже молодець, домігся свого!

І, звичайно, моя улюблена теза, як же без неї:
- Хлопець просто піариться.

А курс, так, залишиться. Інакше Рахманінова не зіграти.

пʼятниця, 10 березня 2017 р.

Музична консервація: як працюють національні оркестри і колективи

 З 8 листопада в Україні діє закон № 3822-Д, відповідно до якого не менше 25% пісень в ефірі радіостанцій повинні бути українською мовою. Приватні, фінансово незалежні від держави організації зобов'язані дотримуватися квоти. У той же час на бюджетні гроші в країні існує безліч музичних колективів, яких цей закон якраз не торкнувся. Виникає абсурдна ситуація, при якій українську музику зобов'язані популяризувати приватні структури, а репертуарна політика оркестрів, що фінансуються платниками податків, часто нескінченно далека від народу і відірвана від сучасності.

Вишенька на цьому святковому торті - національні колективи, найбільш високооплачувані музичні організації в нашій країні. На балансі Міністерства культури знаходиться 12 національних музичних колективів. У 2017 році вони в цілому отримають 414 580 000 грн. Наскільки ефективно можуть бути витрачені ці гроші - спробуємо розібратися в кожному конкретному випадку.

субота, 4 березня 2017 р.

Флешмоб: #Врятуємо_школи_естетичного_виховання

В Україні стартував Флешмоб #Врятуємо_школи_естетичного_виховання. Метою флешмобу є привернення уваги інститутів влади до загроз, що постали перед Школами естетичного виховання у зв'язку з децентралізацією і перспективою реформування початкової мистецької освіти. 

Учасники флешмобу - вчителі і учні музичних, хореографічних, художніх шкіл - фотографуються з гаслами «SOS. Врятуйте музичні школи», «Ми хочемо навчатись музиці», «Сьогодні я навчаюся - завтра прославляю Україну», «Професійне мистецтво - професійна країна»,


середа, 1 березня 2017 р.

Конфлікт в Національній опері і "контрактний закон"

До Вашої уваги - стаття балетного продюсера Альони Матвієнко. На жаль усі тексти Альона пише для росіян, проте вони актуальні насамперед для нас, адже дія розгортається в центрі Києва. Отже...



У Національній Опері черговий скандал. Причиною його став конфлікт між адміністрацією Національної Опери України та артистами, членами профспілки "Вільна Опера", щодо "особливостей" застосування Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчий актів України щодо запровадження контрактної форми роботи у сфері культури та конкурсної процедури призначення керівників державних та комунальних закладів культури" №955-VIII.


Я не оцінюю якість закону, для цього є юристи і знавці Конституції і Кодексу законів про працю України. Очевидно, що якість більшості законів, що виходять зі стін нашого Парламенту, на жаль, породжують більше суперечок і плутанини, ніж реальних реформ. Але, хочу звернути увагу на цей конкретний випадок, що в черговий раз висвічує свавілля, що панує в Національній Опері України, а також висвітлює сумні тенденції в державному секторі культури і країні загалом.

Так що ж викликало новий скандал в першому музичному театрі країни? Причиною скандалу стало те, що керівництво театру в особі генерального директора Петра Чуприни і головного режисера Анатолія Солов'яненка оперативно відреагувало на прийняття нового закону і вирішило остаточно закріпачити весь творчий склад театру. Питання зі своїми посадами вони вирішили досить просто: все художнє керівництво отримало в кінці 2016 року нові 5-річні контракти. Про проведення будь-яких конкурсів мови не йшло. Ну а беззмінний генеральний директор Чуприна на цій посаді з 1999 року, гіпотетично його черговий 5-річний контракт закінчиться в 2018 році, але, з огляду на те, що протягом усього періоду свого "царювання" він благополучно минув конкурси при укладенні з ним контрактів, його чергове призначення більш, ніж ймовірно.

А ось рядових артистів керівництво театру вирішило остаточно закріпити в якості рабів. Керівництво театру змушує артистів підписати такий контракт, за яким їх можна звільнити за будь-який косий погляд у бік керівництва. Долю артистів тепер вирішує маленька купка злодіїв, нездар і пристосуванців.

Абсолютна незахищеність перед обличчям навіть не держави, а 5 осіб, що стоять на чолі театру, і обурила артистів.

Але, як мені здається, цей скандал, що розгорається, висвітлив 2 головні проблеми:

1. Плювати в Україні хотіли на профспілки і їх права. У нас профспілки за радянською калькою не сприймають, як добровільне цехове об'єднання працівників для захисту своїх прав та дотримання балансу в правових і трудових відносинах між працівниками і роботодавцями. У нас профспілки - це там, де гіпотетично можна оформити пільгову путівку в санаторій барачного типу. У нас керівництво будь-якого підприємства навіть уявити не може, що з профспілкою потрібно вести діалог, а працівники не вірять в те, що профспілка створена для того, щоб представляти і захищати їх права. Тому, в першу чергу під звільнення в Національній Опері потрапили лідери профспілки, які посміли заявити про свої права!

Ми декларуємо своє прагнення до Європи і відданість європейським цінностям. Такі кон'юнктурники, як Чуприна і Солов'яненко, перші деруть горлянку за те, що вони вже двома ногами в Європі, а звільнення людей представляють, як чистку "авгієвих стаєнь", що не більше, не менше. А тепер спробуйте уявити собі таке ставлення до профспілки в будь-якій країні Євросоюзу! Його лідерів навіть не пускають в будівлю театру для того, щоб вони могли забрати як особисті речі, так і документи профспілки!

2. Як роботодавець, я "за" введення контрактної системи. Але реалізація найбільш благих намірів, якщо такі і були, при прийнятті Закону N955-VIII стає неможливою через системні проблеми: Контрактна система ефективна в умовах цивілізованого світу. Баланс сил забезпечують судова система і профспілки. Але головне те, що в Європі і США, на які орієнтувалися автори вищезгаданого Закону, контракт в першу чергу укладають з керівництвом. Керівництво театром має відповідати рівню театру, його цілям і прагненням. І саме керівництво театру несе відповідальність за ефективність театру (в тому числі і економічну), рівень театру і його імідж. Відповідно, директор театру в таких умовах не може собі дозволити конфлікт з колективом, махінації з контрактами, звільнення працівників виключно через свою примху, призначення творчого керівництва сумнівних талантів і кваліфікації тому, що це безпосередньо позначиться на тих показниках, за які директор відповідає.

Але за всі ці роки Міністерство Культури України так і не змогло виразно сформувати культурну політику і стратегію держави. Адже гасла і декларації - це не стратегія, а популізм. Тим більше, ніхто так і не вимагає від Національної Опери, як і від будь-якого іншого закладу культури, жодних виразних результатів. Міністерство культури, либонь, і до величезного сорому, просто не уявляє, якими ці результати повинні бути. Ось саме такий стан справ і розв'язує руки таким "шановним" керівникам, як Чуприна і Солов'яненко. Вони не державну політику в сфері культури реалізують, а свої особисті дрібні інтереси і амбіції. При повному потуранні всіх міністрів культури.

Простіше кажучи, контрактна система в сфері культури в державі, в якій немає реальної культурної політики, це те ж саме, що антикорупційні органи в державі, в якому корупція є основою державної політики, - симуляція реформ і ґрунт для нової корупції і зловживань.

І за підсумком, через 3 роки після Революції Гідності, в першому музичному театрі країни, який повинен являти обличчя країни в тому числі і на міжнародному рівні, людей, які посміли відстоювати свою людську і професійну гідність, просто викидають на вулицю.


Джерело - https://blogs.pravda.com.ua/authors/amatvienko/58b592704d6f7/

Від редакції - про недолугість закону 955-VIII ми писали раніше. 
Щодо неприйнятності цього Закону ще поки він був законопроектом висловлювалася і  Громадська Рада при Мінкульті і чимало громадських організацій. Щоправда пікетів на жаль ніхто не робив. Мабуть, думали що якось минеться. А воно не минулося...


Півтон Безвухий