середа, 30 травня 2012 р.

"Студійна музика" по-одеськи

Щойно трапився в руки автореферат дисертації С. Шустова "Електронна музика в системі студійних жанрів", новизна якої полягає у наданні словосполученню "студійна музика" статусу терміну, у введенні поняття "студійні жанри", а також у перегляді означень ряду інших важливих музикознавчих термінів.  Поділимося ж відкриттями з нашими читачами.

Студійна музика. Основне визначення звучить так:
Рід інтонаційно-художньої діяльності, заснований на практиці використання електронних, електромеханічних, оптронних приладів для відкриття, вираження й трансляції особистісного смислу дійсності. 


Визначення спирається на розуміння самого мистецтва музики як "інтонаційно-художньої діяльності, завданням якої є відкриття, вираження й комунікація особистістого смислу дійсності, реальності" - так трактує музику О. Сокол.

Це визначення викликає у нас ряд запитань. Перше стосовно сутності самої музики. Наприклад, чи розглядається як музика натхненні записи Леся Подерев'янського, які є і художніми і виразно інтонованими, або "концерт PH" Яніса Ксенакіса, який, не містячи тонів, є художнім, але не є інтонаційним? Або таке: чи вважає шановний автор за доцільне називати смисл "Владімірского централу"  особистістим?   
Друге стосовно саме студійної музики. Її відмінність полягає, як бачимо у "використанні електронних, електромеханічних, оптронних приладів". Але якщо композитор використовує при створенні своєї симфонії нотний редактор Finale, інстальований на ПК  - чи назве автор цю симфонію студійною музикою? Якщо виходити з того, що студія в розумінні дисертанта - "простір для художнього експерименту, створення твору мистецтва", то напевно назве. 

Окрім основного визначення, автореферат містить і ряд неосновних. Одне з них, під номером 3, зацитуємо:
"створення, виробництво й трансляція смислів від носія мотивації (зазвичай композитора) до слухача без можливості сторонньої інтерпретації цих смислів".
Слово "зазвичай" дає нам підстави думати, що автор допускає, що носіями змісту  можуть бути не тільки композитори, але, й наприклад, політики. Відтак - питання, чи підпадає під це визначення запис натхненного спічу Леоніда Ілліча Брежнєва? Авжеж. До речі, Кейдж з цим погодився би.

 Тепер кілька слів про поняття "студійні жанри". Одразу попереджаємо шановного читача, що автор розуміє під музичним жанром зовсім не те, що розуміли Асаф'єв, Михайлов чи Назайкінський. Для автора музичні жанри  - це:
"типологічні моделі інтонаційно-художньої діяльності, які розрізняються за змістовними, формальними та контекстуальними критеріями". 

Список студійних жанрів досить строкатий. З одного боку йдуть жанри "прямої трансляції", жанри з префіксом радіо-, кіно-, теле- і відео-, а з іншого - вся електронна музика розглядається як жанрова підсистема студійної музики,при цьому описуються напрямки починаючи від конкретної та спектральної музики і закінчуючи танцювальною електронною музикою.
Тут хотілося б закликати автора до обережності. Наприклад, музика з електронною обробкою в реальному часі без інтерпретації з боку виконавця просто неможлива, так що під основне значення студійної вона підпадає, але під додаткове, під номером 3 - вже ні.  З іншого боку, чи впевнений автор, що на сучасних танцполах відбувається процес трансляції смислу? А тим більш "особистістого"? Якщо так, то хотілося би почитати, який смисл транслює бочка, що грає "four on the floor" ("чотири по голові")?
Розмежування понять жанру і стилю автор проводить через протиставлення епітетів "ситуаційний" - для жанру і "конвенціональний" - для стилю. Музичний стиль для автора - це:
"визначена сукупність наслідуваних якостей інтонаційно-художньої комунікації, у якій функцію коду виконують осмислені звукові сполучення"

Для непосвячених в іноземні мови повідомляємо, що конвенціональний - це "той який відповідає певній традиції; умовний". Нагадаємо, що класичне музикознавство при визначені стилю акцентує увагу на індивідуальних рисах, притаманних тим чи іншим композиторам або школам. Зсув акценту з індивідуального на умовне на нашу думку досить характерний для постмодерного світосприйняття, але дисонує трактуванню музиці як полю трансляції "особистістого смислу".
При визначенні жанру класичне музикознавство натомість акцентує увагу на умовах їх побутування, виконання, а також змістовну або конструктивну спрямованість. Тут зсув акцентів на ситуативність також досить характерний постмодерній ситуації, яка загалом до чистоти традицій ставиться дуже зверхньо. Щоправда, якщо ситуаційне розрізнення, наприклад, спектральної музики і "ґетто-хаузу" очевидне, то ситуаційно відрізнити той самий  "ґетто-хауз" скажімо від "гаражного хаузу" вже дуже непросто.
А ось визначення електронної музики залишилось традиційним - "музика, написана для електронних технічних засобів, приладів, або за їх допомогою". До речі, теж досить неоднозначне визначення, але це вже тема іншої статті.


© Півтон Безвухий

середа, 23 травня 2012 р.

Сенсація: Електронна музиука, що "...створена людиною"

Нещодавно нашу увагу привернув автореферат дисертації петербурзького музиканта й музикознавця Максима Карпця на тему "Електронні аудіотехнології в композиторському авангарді 50-х років ХХ століття (на матеріалі творчості П. Шеффера, Дж. Кейджа, К. Штокгаузена)".

Загалом автореферат справив позитивне враження. Автор поставив за мету вивчити і ототожнити досвід використання згаданих композиторами електронних технологій і після ґрунтовної розминки на історії перших електроінструментів і перших авангардних концепцій в першому розділі,  докладно це робить, з належними цитатами і висновками - в другому.

А ось третій розділ нас розважив, коли автор заторкнув найсвятіше - поняття художньої творчості.  Невдоволений ленінською теорією мистецтва як відображення дійсності, автор звернувся до новоспечених психологів, які, зваживши на те, що людина здатна до "віртуального моделювання життєвих ситуацій" заявили, що і творчість - це ніщо інше як "психічно ініційована і психічно  регульована практична життєтворчість". Не сперечатимусь, для нащадків великого Фрейда воно певно так і є. Але найцікавіше далі - натхнений відкриттями психологів автор робить висновок про те, що "твори музичного мистецтва, і перш за все, електронна музика, і інструментарій, за допомогою якого вони створюються (включаючи електронні аудіотехнології) мають єдину природу: вони створені людиною, є продуктом її практичної діяльності і не потрібні нікому, крім людини".

Шановний дисертанте. Маю стосовно Вашого висновку три питання.
1) чи не могли б ви навести мені приклади творів, створених не людиною? (релігію оминаємо);
2) те саме стосовно інструментів, - музичних чи будь-яких інших;
3) чи робить людина щось не для людини взагалі? (сентиментальні історії про любителів домашніх тварин і знов-таки релігію оминаємо)

Якщо наведете, і покажете, що саме Штокгаузену, Кейджу і Шефферу вдалося досягти унікальної антропної триєдності - рекомендуватиму Вас у віртуально змодельовану мною
Інтерконтинентальну академію культур.  

Півтон Безвухий 

середа, 16 травня 2012 р.

Вікіпедисти освоїли Бортнянського


Як повідомляє газета "Слово просвіти", в Україні випущено перше видання, основою якого стали статті української Вікіпедії. “Вікімедіа Україна” стала першою серед регіональних відділень Фонду Вікімедіа, якій вдалося власним коштом опублікувати не тільки текстові матеріали, а й нотні. Вперше за роки незалежності видано клавір класичної опери і знов-таки вперше видано оперу класика української музики Дмитра Бортнянського українською мовою. Ідеться про ошатне видання опери Дмитра Бортнянського “Сокіл”, яке цієї весни побачило світ і вмістило на 218 сторінках під твердою обкладинкою повний текст лібрето, клавір опери. Публікацію здійснив видавець із Дрогобича Святослав Сурма.

“Упродовж минулих 20 років зусиллями “керівників від музики” було фактично знищено явище українськомовної опери. Українська мова вже майже не звучить зі сцени нашої Національної опери, театрів Львова, Харкова, Дніпропетровська, Донецька. Формально тому, що “така світова практика”. Реально — бо так театр має більше шансів включитися в гастрольний конвеєр, коштами наших платників податків інвестуючи культурне життя європейських культурних провінцій." - зазначає Максим Стріха, перекладач оперного лібрето. "Коли Бортнянського не видає жодна з потужних державних консерваторій, коли він нецікавий жодному з державних оперних театрів, тоді лише ентузіасти можуть нагадати, що Дмитро Бортнянський був автором не лише інструментальної музики і церковних хорів, а й шести опер, які й сьогодні абсолютно не втратили свого чару”.

"Сприйняття музики — процес інтимний, під час якого мелодія та поетичний текст торкаються глибинних структур мозоку" - зазначає Г. Ганзбург у передмові до видання - "Якщо туди, в таємничі глибини підсвідомості інколи й може проникнути слово (слідом за повсюдно проникаючою мелодією), то лише слово рідної мови.... Тому принципово важливим слід вважати доступність шедеврів світового вокального репертуару для кожної людини — її рідною мовою. Твори мистецтва вокального перекладу являють собою величезну культурну цінність для національної спільноти і мають активно залучатися до театрально-концертної практики та наукових досліджень".
.
На наш погляд проект "Світова класика укранською", в рамках якого, за інформацією офійційного сайту "Вікімедіа Україна", був виданий "Сокіл", є рідкісним випадком, коли українець знаходить в собі сили працювати на збереження і примноження української культури. Частіше українці діють навпаки - відмовляються від рідної на користь російської або західної.

Нагадаємо, що до витіснення української мови з Київської опери доклався... один із фундаторів Товариства української мови, Анатолій Мокренко. Саме за часів його керівництва Національною оперою (1991—1999), західні опери перестали співати українською, а українські переклади, в більшості ніде не видані, були відправлені пилитися до архіву. Ось таке у української мови виявилося товариство. Чому інші члени ТУМу толерували цей і багато інших дивних вчинків фундаторів організації напевно лишиться загадкою для наших нащадків.
 
Чи вдасться вікіпедистам переломити ситуацію і опублікувати українською інші шедвери (а в планах проекту, за офіційною інформацією - "Севільський цирульник", "Травіата", "Кармен"...)?  Відповідь залежить від Вас, шановний читачу - проект відкритий для бажаючих його підтримати, матеріально або безпосередньо роботою...

пʼятниця, 11 травня 2012 р.

Студенти НМАУ за українську мову!

Студенти Національної музичної академії України просять ректора вжити заходів для того, щоб викладання в цьому закладі велося українською мовою, а також оновлювалася навчальна література. Студенти посилаютьтся на ст.10 Конституції України та відповідне рішення Конституційного суду від 14.12.1999.

В процесі збору підписів активісти з'ясували, що більше лекцій укранською мовою читають студентам кафедри народних інструментів, натомість на кафедрі струнно-смичкових інструментів - майже всі лекції російськомовні. Сьогодні, 11 травня, лист подано ректору. Підписи поставили 114 студентів.

На наш погляд, цей крок свідчить про зрушення в бік шанування українцями рідної культури. Схоже, студенти починають усвідомлювати, що російськомовні лекції позбавляють їх можливості опановувати україномовною термінологією, опановувати літературним і науковим стилем спілкування українською, і відстоюють свої права на здобуття знань. І студентам в їх прагненні треба допомогти, адже це - наше майбутнє, майбутнє української культури.

Звичайно, для  російськомовного викладача опанування українською мовою є досить складним інтелектуальним завданням. Але мабуть не складнішим ніж написання кандидатської дисертації.  Тому, шановні викладачі, поставтесь з повагою до студентів, до української культури, зробіть зусилля над собою і ваш внесок у духовну скарбницю українського народу буде безцінним!



P.S. Автор цих рядків також вчився в НМАУ, і вимушений був оволодівати українською по її закінченні самотужки, тому знає, що опанувати українською - задача не зовсім проста, але цілком підвладна навіть людині з пересічними здібностями. 

магістр витончених мистецтв
Півтон Безвухий