неділя, 6 вересня 2015 р.

Оркестровий твір Ігоря Стравінського знайдено після 100 років забуття

Стравінський в еміграії.
В СРСР він вважався персоною гон-грата.
Фото - Roger Viollet/Rex
Важливий ранній оркестровий твір одного з найвидатніших композиторів 20 століття, який більш як 100 років вважався втраченим, знайшовся серед рукописів в одному з кабінетів Петербурзької консерваторії.


Ігор Стравінський написав «Погребальну пісню» в пам'ять про свого вчителя, Миколу Римського-Корсакова, незабаром після його смерті в червні 1908. 12-ти хвилиний твір було виконано тільки один раз на концерті, організованому Феліксом Блюменфельдом в консерваторії в січні 1909 року, і вважався втраченим в ході подій жовтневого перевороту 1917 року і подальшої громадянської війни.




Стравінський згадував його як один з кращих своїх ранніх творів, але саму музику згадати не міг. Він казав, «цікаво подивитися, що я складав перед Жар-птицею»,  балетом, що приніс йому світову славу, коли він був поставлений Дягілєвим у Парижі в червні 1910 року.



Протягом багатьох років російські музикознавці припускали, що рукописні матеріали могли зберегтися серед не каталогізованої музики в архівах Санкт-Петербурзької філармонії чи консерваторії. Але в Радянському Союзі пошуки робіт іноземних модерністів, яким вважався тоді І.Стравінський, не заохочувались. До того ж архіви не модернізовувались і не реставрувались, що ускладнювало пошук.


Наталія Брагінська, російська дослідниця творчості Стравінського, кілька разів розпочинала пошуки разом з охочими архівістами консерваторії. Але лише тоді, коли всю будівлю восени минулого року стали розчищати для проведення довгоочікуваного капітального ремонту, змогли дістати купи раніше прихованих рукописів, яких не торкалися протягом десятиліть, і в цій купі рукописів бібліотекар помітила аркуші, які так довго і наполегливо намагалась знайти Н.Брагінська.



Якби не пильність бібліотекаря, ці ноти могли б бути викинуті на смітник, або потрапити в сховище ще на сто років. Натомість Н.Брагінська описала їх у статті до конференції Стравінського, що проводиться Міжнародним товариством музикознавців у Санкт-Петербурзі 4 вересня.



Стравінському було 26 років, коли «Погребальна пісня» була виконана, і тоді він ще не виглядав перспективним композитором. Він був зовсім невідомим за межами Росії, і навіть маловідомим в самій Росії. Тим не менш, в найближчі чотири роки він створить «Жар-птицю», «Петрушку» і «Весну священну», завдяки яким стане найвідомішим модерністом свого часу.



Н.Брагінська, вивчивши оркестрові партії (повну партитуру не знайдено і її ще потрібно реконструювати), описує «Погребальну пісню» як повільний церковний гімн, в якому використовуються контрастуючі інструментальні тембри: діалоги звучань, які Стравінський сам смутно пригадував у своїй автобіографії 25 років по тому. Відчуваються вплив як М. Римського-Корсакова, так і, Р. Вагнера, чия музика Стравінського захоплювала більше, ніж він згодом готовий був визнати.



Існує зворушливе продовження історії. Стравінський був у розпачі від того, що його твір було включено до меморіального концерту, і в його збережених листах до вдови Римського-Корсакова, їх сина Володимира, і до диригента Олександра Зілоті, відчувається невпевненість молодого композитора, якого не визнавали в самому серці музичного Санкт-Петербурзі і який боявся осуду публіки. Вони є першими натяками на розкол, що стався після драматичних успіхів Стравінського в Парижі. Але тоді, звичайно, це не мало значення.


Professor Stephen Walsh, професор консерваторії міста Кардіфф (Велика Британія) // The Guardian. Переклав  Півтон Безвухий

Немає коментарів:

Дописати коментар