неділя, 24 травня 2020 р.

Як переживають музичний карантин у Франції


До Вашої уваги - стаття французької радіостанції RFI про сумні перспективи музичних і театральних колективів в умовах пандемії. В статті розповідають про Францію, але певно це стосується і нас. 


Любителям опери, балету і класичної музики на карантині пощастило - їм випала можливість подивитися онлайн пропущений спектакль, почути виконавця, який давно не гастролював в їх країні. З тих пір, як оперні театри і філармонії закрилися, музичні вистави та концерти виявилися доступні всім і безкоштовно. Культура повністю перемістилася в інтернет. Згідно з опитуванням Ifop - Hadopi, 89% користувачів інтернету переглядають мистецькі твори, це рекорд десятиліття.


Серед закритих музичних майданчиків - паризькі Опера і Філармонія. Перша щотижня показує спектакль зі свого репертуару у вільному доступі і продовжує виробництво фільмів для  «Третьої сцени» — сайту, на якому і до карантину Опера демонструвала пов'язані з музикою короткометражні фільми відомих режисерів. Друга, тобто Паризька філармонія, теж дуже активна онлайн, на її сайті вже понад 900 відео.


Здавалося б, можна радіти - культура і мистецтво користуються попитом. Але чи повернуться ці люди в театральні зали після закінчення карантину? Стефан Лісснер, глава Паризької опери, вважає, що відкрити зали Гарньє і Бастилії не зможе - «це неможливо як для публіки, так і для самих артистів, і для співробітників».


В першу чергу, звичайно, постає питання турботи про глядача. «Середній вік нашої публіки - 50 років», - нагадує Лоран Бейль, директор Паризької філармонії. Важко уявити собі зал на 2400 чоловік в масках. Відстань між кріслами теж не відповідає новим нормам, вона навіть у сучасній будівлі Філармонії, якій виповнилося тільки п'ять років, менше ніж метр. Що й говорити про Гарньє і її старовинні ложі. У деяких театрах використовувати можна буде тільки кожне третє крісло, і те через ряд.


Як і Стефан Лісснер, Лоран Бейль вважає, що прибрати навіть половину крісел не вдасться. перш за все, з економічної точки зору. Не можуть бути рентабельними концерти в залах, заповнених тільки наполовину. І як в цих умовах укладати контракти з зірками міжнародної сцени і з іноземними оркестрами? Публіка може просто не прийти. Програма Філармонії як мінімум на 60% складається з виступів гастролюючих оркестрів та виконавців. «Саме публіка, якій за п'ятдесят, купує найдорожчі квитки, і саме вона знаходиться в групі ризику», - нагадує Лоран Бейль. Філармонія відома своїми демократичними цінами і численними знижками навіть на концерти найвідоміших виконавців.


Директори театрів розуміють, що і сама логістика прийому глядачів і розміщення їх в залі повинна змінитися. Скільки часу знадобиться, щоб впустити глядачів в зал? Наскільки заздалегідь доведеться приходити? І головне - чи не відлякають усі ці запобіжні заходи любителів музики?


Театри заздалегідь погодилися пожертвувати буфетами. Це розчарування і для глядачів, і для самих установ. Кожний келих шампанського - не тільки додатковий дохід, це традиція і додаткове задоволення, можливість зустрітися з друзями, обговорити першу дію. Але повністю скасувати антракти неможливо. Вони існують не тільки для публіки, а й для перепочинку артистів і зміни декорацій. У «Борисі Годунові», наприклад, костюмери повинні за цю коротку перерву переодягнути і загримувати кілька сотень хористів.


Зал Паризької філармонії



Флейта - чарівна або небезпечна?


Концерт, оперний або балетний спектакль - це момент єднання глядача і артиста. І якщо глядачі і їхнє здоров'я - перша і майже нездійсненна місія, то турбота про виконавців теж виявляється в післякарантинних умовах нерозв'язною головоломкою. В першу чергу, як бути з оркестром? Музиканти в оркестровій ямі або навіть на сцені сидять близько один до одного, ні про яке дистанціювання тут немає й мови. Симфонічний оркестр - це, як мінімум, 70 музикантів, іноді і більше ста.

Директори театрів почали ламати голови над можливими рішеннями з самого початку карантину. Жодна з пропозицій не відповідала художнім критеріям. Пропонувалося, наприклад, «розрідити» оркестр, випускати його на сцену з меншим числом музикантів. Або ще - розсадити його так, щоб між виконавцями було відстань у два метри.

Але все це, звичайно, обмежить кількість музичних творів, які можна буде виконувати. «Про Дев'яту симфонію Бетховена годі й мріяти», - зітхає Лоран Бейль. У ввіреній йому Філармонії, правда, можна прибрати ті крісла, що знаходяться позаду сцени, і перші ряди партеру. В цьому випадку сценічний майданчик збільшиться в п'ять разів. Але це зіпсує безпосередньо сам звук - замість злагодженого звучання оркестру глядач чутиме окремі інструменти. Зникне і єднання глядач-виконавець, головне, заради чого існують «живі» концерти і спектаклі.


Особлива складність виникає - коли звучить «неясний голос труб» та інших духових інструментів. На початку травня лікарня святого Венсана в Ліллі почала проводити дослідження, щоб виявити, наскільки ризикована робота з тими чи іншими музичними інструментами, і чи «видувають» музиканти з труб, фаготів, валторн, саксофонів і флейт коронавірус. Для цього аерозольні суспензії, що виходять з інструментів  підфарбували. Виявилося, що пофарбоване повітря легко долає відстань в кілька метрів. Особливо небезпечною виявилася поперечна флейта.


Але ж є ще хор і солісти. Вдих і видих і є їх головними інструментами - саме від цієї вправи санітарні служби радять нам відгородитися маскою. «Джульєтта з криком кидається в обійми Ромео», - оповідає лібрето опери на музику Шарля Гуно. Мюзетта і Марсель в «Богемі» Пуччіні теж падають один одному в обійми. А «Дама з камеліями» вмирає в обіймах коханого. Знамениті сцени в масках не зіграти.


У балеті - свої проблеми. Справа навіть не в тому, що неможливо уявити собі маленьких лебедів або фею Драже в масках. Але навіть якщо новий атрибут неймовірним чином обіграють талановиті костюмери, не можна забути, що балет залишається не тільки художньою, але й фізичною вправою, що вимагає від виконавця великих зусиль. Невідомо ще, наскільки це можливо чи шкідливо для танцюристів у масках. У балетних трупах постає і питання тренувань. Як і професійні спортсмени, танцюристи втратили під час карантину можливості нормально тренуватися. Тепер вони зможуть вийти на сцену тільки після тривалої підготовки.

Втрачений сезон

Театри, заповнені наполовину, без відомих виконавців, які навряд чи зможуть приїхати, без додаткових доходів від буфетів - економічні втрати серйозно загрожують новому сезону, що мав би початися у вересні.


Паризька опера - державна установа, але вона не повністю живе на кошти з бюджету. Театр фінансує своє існування на 60%. У «втраченому» сезоні (2019-2020) вже до карантину фінансові втрати були викликані страйками через пенсійну реформу. Ще на початку березня (карантин був оголошений у Франції 17 березня) перед початком спектаклів в Гарньє і Бастилії оголошували, що профспілки продовжують свою боротьбу, і перепочинок тільки тимчасовий. Перед кожним спектаклем глядачі мусили перевіряти сайті Опери, чи не скасовано вистави. До кінця року борги Опери досягнуть приблизно 40 мільйонів євро, при цьому у неї не буде оборотного капіталу, оголосив Стефан Лісснер.


Що чекає на тебе, тореадоре?
Положення Філармонії дещо простіше - її зал менше, а крім того, в такій екстремальній ситуації вона може обійтися без запрошених оркестрів (хоча це сильне розчарування для слухачів). З 2019 року Філармонія отримала в своє повне розпорядження Паризький міський оркестр. Але і тут борги до кінця року досягнуть приблизно 12 мільйонів євро.


Стефан Лісснер у своєму інтерв'ю Le Figaro каже, що відкрити Паризьку оперу за умови дотримання санітарних норм неможливо. І вважає за краще не відкривати її взагалі. На думку директора двох головних французьких оперних залів, потрібно чекати, поки з'явиться вакцина або ліки, або епідемія сама зійде нанівець, - безпека глядача понад усе. Поки ж в Опері почнуться ремонт і реставрація, раніше заплановані на літо 2021 року.


Філармонія до кінця травня має намір записати кілька концертів - без публіки. На сцені будуть тільки 13 музикантів, вони виконають «Зігфрід-ідилію» Вагнера, яка і вимагає обмеженого числа інструментів. Знаменитий французький скрипаль Рено Капюсон також збирається об'єднати 23 смичкових інструментів для виконання «Метморфоз» Штрауса. Третій твір, виконання якого можливе в таких умовах, - «Фантастична симфонія» Берліоза. Кожну з п'яти частин симфонії виконують різні інструменти (насправді це не так, склад оркестру не змінюєится - прим. ред.), і музиканти можуть сидіти по різні боки залу.


Далі Лоран Бейль поки не заглядає. Але всім директорам театрів зрозуміло, що новий сезон буде не таким, яким він був задуманий, оголошений і в багатьох випадках проданий. Багато виконавців не приїде, не відкриються зали, неможливо при повному невіданні укладати нові контракти, і окреме і найскладніше питання - зарплати і зайнятість співробітників. За оплачені абонементи глядачам повернуть гроші, але ніхто не поверне нові постановки, якими живе і дихає музична культура.


Від редактора. У Києві на сьогоднішній день приблизно 2,5 тисячі ініфікованх на коронавірус, тобто близько 0,1% населення міста. Щоденно лікарі виявляють приблизно 50-60 нових інфікованих і ця цифра, як видно із графіку, поки що тенденції до зменшення не проявляє. Очевидно в таких умовах про вихід артистів на роботу, хоча би і задля репетицій, говорити зарано. Інша справа, дистанційне мистецтво - публікація записів, підготовка і онлайн-публікація нотних видань, наукових і дослідницьких матеріалів, дистанційні зайняття з учнями - по мірі можливостей усім цим слід займатися, щоб якомога швидше надолужити втрачене тоді, коли пандемію буде подолано.    

 



Джерело - RFI
Автор - Гелія Певзнер
Переклад і редакція
- Півтон Безвухий

середа, 20 травня 2020 р.

Геннадій Смирнов: "Культура і мистецтво - це не сфера послуг"

У зв'язку з черговою спробою вітчизняного Мінкульта перетворити культуру на сферу послуг пропонуємо до вашої уваги статтю російського театрального діяча, заступника голови спілки театральних діячів РФ Геннадія Олександровича Смірнова. Стаття написана у 2014 році, проте для наших реалій вона актуальна саме зараз. Отже, слово автору:

Зараз активно обговорюються «Основи державної культурної політики», розроблені адміністрацією президента (РФ - прим. пер.). Але справжнім відображенням культурної політики держави є її бюджетна політика. Якщо ми всюди напишемо, що культура - це наше все, а в бюджеті передбачимо скорочення витрат на фінансування федеральних програм і об'єктів культури, то за законом соціального наслідування скоротяться і витрати на культуру в регіонах і муніципалітетах.

Проблема в помилкових світоглядних настановах, що панують в державному апараті. Культура і мистецтво - це не сфера послуг. В іншому випадку вона могла б регулюватися простими ринковими механізмами. Але мова йде про виробництво культурних благ, які мають всі ознаки суспільного блага, і держава повинна його підтримувати. Таке виробництво впливає на загальну соціальну ситуацію, на підвищення якості життя. Воно не вимірюється тільки рублем.


Простий приклад. На вуличне освітлення витрачаються бюджетні кошти, і оплачуємо його ми як платники податків. Ліхтар на вулиці - суспільне благо, і воно належить усім без винятку, навіть тим людям, які не ходять під ліхтарем. Той факт, що в місті світло, все одно впливає на їх самопочуття. Те ж саме з культурою. Людина може не відвідувати театр, але якщо в місті є театр або концертний зал, це теж позначається на його самопочутті. В кінцевому рахунку це впливає і на інвестиційний клімат.

Інша поширена помилкова установка - та, що бюджетні кошти, які виділяються на культуру, необхідно пов'язувати з результатами культурної діяльності. Це помилка, мовляв, її можна виміряти в якихось показниках. Спроби встановити критерії ефективності в культурі неминуче приведуть до втручання держави в творчий процес. А директори театрів і художні керівники навчаться правильно за цими показниками звітувати ... Єдиний правильний підхід - не вигадували жодних критеріїв ефективності, виходити виключно з презумпції соціальної корисності будь-якої культурної діяльності - крім тієї, яка прямо заборонена законом.

І ще. Ніякі основи державної культурної політики і закони, прийняті в їх розвиток, не допоможуть, якщо в державних органах буде жива думка про те, що на культурі можна заощадити. Це катастрофічна омана! За об'єктивними законами, відомими всьому світу, витрати на культуру тільки ростуть. Причому плата за квитки на культурні заходи завжди зростає повільніше за ці витрати, що обумовлено неринковою природою самої культури.

Президент Росії в травні 2012 року підписав указ № 597, який передбачав підвищення заробітної плати працівникам культури. Глави суб'єктів РФ несуть за це відповідальність. Що їм потрібно? Відзвітувати. Є два шляхи. Перший - збільшити обсяг фінансування, довівши зарплату до середньої по економіці. Другий - скоротити чисельність працівників, а вивільнені кошти розподілити між рештою.

Я недавно зустрічався з керівником федерального бюджетної установи за межами Москви, і він розповів, що, отримавши відповідне завдання, був змушений скоротити кількість викладачів. Середня зарплата збільшилася, але зросло і педагогічне навантаження. А оскільки викладання в театральному вузі пов'язано і з фізичними витратами, люди стали хворіти, пропускати заняття. Якість викладання впала.

Джерело - http://bujet.ru/article/267873.php
Передмова і переклад - Півтон Безвухий.




понеділок, 18 травня 2020 р.

Культура - це послуга?

Міністерство культури та інформаційної політики України оголосило громадське обговорення проєкту Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про культуру» щодо загальних засад надання населенню культурних послуг». 

Відповідне оголошення висить на офіційному сайті Мінкульту  . А щоб народ не встиг розібратися, на обговорення відвели лише тиждень і вже 21 травня наші слуги зроблять вигляд, що вони нас «почули» і в турборежимі приймуть.    

Експансія "послуг". Освіта. 

Взагалі кажучи експансія «послуг» розпочалася задовго до приходу «слуг». Першими на слуг стали перетворювати освітян. Ми проаналізували Закон про Освіту на предмет вживання терміну «послуга» і побачили що його вживання з роками невпинно зростало.




Причому кардинальний стрибок стався у 2017 році - з 20 до 45 слів. Тобто, як би це не парадоксально звучало у світлі протистояння порохоботів і зелюків, слуги в законодавчому органі завелись насправді ще в часи Порошенка.   

А ось частота вживання терміну "виховання", хоч закон і ставав все більш багатослівним,  явно відставала:
Найбільш цікаві концептуальні зміни стосувалися мети освіти. До 2017 року метою освіти був
"всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства, розвиток її талантів, розумових і фізичних здібностей, виховання високих моральних якостей, формування громадян, здатних до свідомого суспільного вибору, збагачення на цій основі інтелектуального, творчого, культурного потенціалу народу, підвищення освітнього рівня народу, забезпечення народного господарства кваліфікованими фахівцями".

У 2017 слів стало більше, але випало два дуже важливих моменти - про «виховання високих моральних якостей» і «кваліфікованих фахівців». Тобто після Революції «гідності» ані моральні якості, ані кваліфіковані фахівці стали вже не потрібні. І це сталося за два роки до приходу Зеленського. Отакі діла. Здобули.

Експансія «послуг». Культура.

До сьогоднішнього дня термін «послуги» в Законі про культуру вживався досить скромно і до Революції «гідності» культура була більше про виховання ніж про послуги. Але депутати, які прийшли на хвилі революції гідності певно вирішили, що виховувати - це негідно, а гідно - служити. Послуги виросли з 1 до 13 слів, а виховання впало з 11 до 4 слів :



В проєкті, який підготували Слуги, термін "послуги" вживається вже 41 раз, а виховання - 0.

А що там за порєбріком? 

У законодавстві РФ спостерігається аналогічна тенденція, причому з випередженням нашої на кілька років. А що ви думали - наші слуги самостійно креативлять? Авжеж ні. Вчаться у росіян.  У них рівень вживання терміну "послуги" ("услуги") в освітньому законі виріс за останні 10 років з 17 до 66, а в законі про культуру - з 6 до 72 разів. Найбільш плідним в цьому плані був період з 2013-2014 років, тобто в канун окупації Криму. 





Підвищення культурного рівня

Забудьте що це таке. В новому проекті від зелених «підвищення культурного рівня» в засадах державної політики вже не фігуруватиме. Також звідти випиляють «визнання культури фактором самобутності українського народу», «сприяння створенню єдиного культурного простору України», «сприяння активному функціонуванню державної мови в культурному просторі України». На його місце прийде «інтеграція у міжнародний культурний простір» (здогадайтесь з одного разу, в чию культуру коміки «95 кварталу» хочуть інтегруватися).


 Мінімальні стандарти забезпечення населення культурними послугами
Відчуваєте, як запахло совком! Забезпечення населення! Мінімальне! Це вам не хухри-мухри! Це проєкт закону про культуру від Слуг народу.

Розробляти ці стандарти звичайно ж будемо ми з вами, громадяни, бо ж кожен із нас президент, правда? 😃😃😃    А ось і ні. Розроблятиме Кабінет міністрів. Шмигаль чи хто там у них... А уявляєте якщо на місце Шмигаля прийде Юзік і почне розробляти нам  культурні стандарти?  А що ж ви думали. Ось така вона зелена реальність. Проголосували? Їж-те.

До речі ця ідея теж родом з 2017, але називалась більш вишукано - «Мінімальний культурний кошик». В неофіційному спілкуванні ідеологи малювали цей кошик навіть симпатично, а саме, говорили про те, що він не дозволить місцевим очільникам, наприклад, випиляти у місті музичну школу або бібліотеку, бо ж є мінімальний стандарт.

В офіційних документах звичайно ви цього не знайдете - там все загальними фразами, які залишають можливість трактувати цей кошик досить-таки по-різному. А як трактуватимуть мінімальний стандарт (!) забезпечення населення (!!) послугами (!!!)? З точки зору смаків 73% цього самого населення??  Певно ви вже здогадуєтесь.


А як щодо послуг з кохання? 

Ні, поки що не анонсували. Чекаємо.


Див. також
Геннадій Смирнов: "Культура і мистецтво - це не сфера послуг" 
Півтон Безвухий
сс by-nts:
передрук дозволено за умови
згадування автора незлим тихим словом

четвер, 7 травня 2020 р.

180 років Чайковському: Цікаві факти і фейки



7 травня 2020 виповнюється 180 років днів дня народження геніального всесвітньо відомого композитора Петра Ілліча Чайковського. 

П Чайковському присвячена неймовірна кількість книг і статей. Тому ми вирішили написати не зовсім статтю, а довільну підбірку просто цікавих фактів і фейків. Отже, поїхали.

Фейк 1. Чайковський - українець за походженням. 
Насправді  єдиний предок Петра Ілліча українського походження - це його прадід бо батьківській лінії. Федір Опанасович Чайка (1695—1767)  походив з-під Кременчука і служив в Миргородському полку. В деяких російських джерелах навіть пишуть, що він брав участь у битві під Полтавою на боці московитів, проте ми в цьому сумніваємося - адже на момент полтавської поразки (1709) йому було лише 14 років. Втім уже невістка Федора Опанасовича, і відповідно бабця Петра Ілліча була росіянкою, і звали її Анастасія Посохова. Отже по-батьковій лінії Чайковський - українець на половину. По материнській лінії ще цікавіше - дід, Андрій Ассієр має французьке походження, а бабця - знов-таки російське, звали її Катерина Попова. В підсумку українських коренів Петро Ілліч мав приблизно 25%,  російських - 50% і французьких - 25%.  Тобто - лише частково (на 1/4) українського походження. 

Фейк 2. Чайковський - російський пропагандист.

Творчість Чайковського дійсно не вільна від пропагандистських творів. А саме - це урочиста увертюра “1812 рікˮ, що уславлює перемогу росіян над Наполеоном і дві кантати - “Москваˮ і “до 200-річчя від народження Петра Іˮ. Втім на цього перелік вичерпується. Тобто лише 3 із більш ніж 180 (за каталогом Познанського-Лангстона).

Але Чайковський в такого роду творчості далеко не одинокий. Улещували російських самодержців в окремих творах навіть такі автори як, наприклад Лятошинський (опера “Щорсˮ, “Урочиста кантатаˮ на слова Рильського) і Леся Дичко (кантата “Ленінˮ, дипломна робота), не кажучи вже про Прокоф’єва і Шостаковича. Так що ні, не тягне.

Фейк 3. Лєнський співає «чи гепнусь я дрючком пропертий».  
Йдеться про оперу «Євгеній Онєгін», а саме арію Ленського в кінці другої дії перед дуеллю.
Цей фейк полюбляють вокалісти-росіяни, яких занесло працювати в Україну. Насправді ж в українському перекладі М.Рильського, який використовувався в театрах в ті славні часи, коли вокалісти не цурались співати в українських перекладах, звучить так:
“Впаду я, вражений стрілою,
Чи мимо пролетить вона,
Все благо: діяння і сна
Свій час надходить за чергою;
Благословен і день ясний,
Благословен і час нічний!ˮ


Фейк 4. Мазепа у Чайковського є негативним персонажем. 
Цей фейк можна зустріти в московській літературі, присвяченій опері «Мазепа».  Насправді ж усі персонажі в цій опері показані дуже реалістично і правдиво. В партії Мазепи є слова, які розкривають справжні мотитви його дій. В перекладі Рильського вони звучать так:
Без вольності, добра і слави
Ми гнулись нижче від трави
То під опікою Варшави,
То під могутністю Москви.
Вкраїні бути як державі
У незалежності пора:
Знамена вольності криваві
Я підіймаю на Петра.
Що цікаво, полковник Кочубей, який проявив вірність цареві закінчує в цій опері зовсім погано. Так що опера навіть повчальна для нас з вами.

Фейк 5. Чайковський - засновник Київської консерваторії.  
Насправді Київська консерваторія отримала статус вищого навчального закладу, тобто власне "консерваторії" в 1913 році. Петро Ілліч помер 1893. Тобто не дожив до цієї знаменної дати 20 років. Звичайно, він бував у Києві, навідувався у Київське музичне училище, спілкувався з українськими музикантами, але не обіймав у Києві жодних адміністративних чи викладацьких посад. Де Петро Чайковський викладав, так це в Москві. Але не в Києві. Хто справді зіграв вирішальну роль у тому, щоб Київське музучилише було реорганізоване в консерваторію, так це Сергій Рахманінов - саме його схвальний відгук справив вплив на чиновників Імператорського російського музичного товариства, і ті дозволили Києву мати свій вищий музичний навчальний заклад.

А ім’я Чайковського Київській консерваторії дали в 1940 році з нагоди 100-ного ювілею Петра Ілліча. Рівно через два роки після нагородження орденом Леніна. Звичайно це не привід щось там перейменовувати,  але треба розуміти, що засновником Київської консерваторії Петро Ілліч не був.

Фейк 6. Чайковського треба співати російською
Звичайно, що усі свої вокальні твори - як романси, так і опери, Чайковський писав на тексти російською мовою. Виключенням є лише романси op.65 написані французькою. Всі інші російською, і навіть романси написані на вірші Шевченка - “Вечірˮ і “На вгороді коло бродуˮ - в обох випадках використано не оригінальний текст Тараса Григоровича, а російські переклади (Л. Мея та І. Сурікова відповідно). 

Тим не менш традиція співати Чайковського в перекладах - в тому числі англійських, німецьких і українських нараховує вже понад століття. Зокрема українською перекладені опери «Євгеній Онєгін», Мазепа, Винова краля (Пікова дама) і  Іоланта, а також близько 40 романсів. А ось наприклад дует  “На вгороді коло бродуˮ і взагалі не потребує перекладу, тут Шевченківський текст співається без жодних адаптацій. 



Тому вважаємо так - в Росії нехай співають російською, а ми і українською вміємо! Цінність же українських перекладів полягає в тому, що ми наближуємо музику до українського слухача.

Факт 7. Чайковський жив на Україні
А ось це свята правда. Деякий час, епізодично, жив. Три найважливіші точки такі:

  • Вперше на Україну (на жаль тоді Україна була частиною Російської імперії), Чайковський  приїхав у віці 24 років. А саме в Тростянець (Сумщина), жив він у палаці, що на той час належав Голіциним.  
  • В 1865-1878 Чайковський неодноразово приїжджав до Кам’янки (Черкащина), там маєтком управляв чоловік його сестри - Лев Давидов. 
  • І нарешті в 1878-1880 заїжджав у Браїлів (Вінничина), до одного з численних маєтків Надії фон Мекк. Що примітно, сама фон Мекк вважала за краще Петру Іллічу на очі не потрапляти (і він певно теж так вважав), тому всякого разу, коли Чайковський був у Браїлові, господині вдома не було, лише її прислуга.       

Ось один із романсів, написаний Чайковським в Браїлові:



Сподіваємось, вам було цікаво :) І приємного знайомства з музикою Чайковського.


Склав Півтон Безвухий