пʼятниця, 29 травня 2015 р.

Володимир Рунчак - хоровий портрет

28 травня 2015 в Національній академії мистецтв відбувся концерт хорових творів Володимира Рунчака. Точніше, подія називалася так: Композитор Володимир Рунчак: "концерт-портрет"

Якось так склалося, що в Києві частіше звучить інструментальна музика Рунчака, сповнена дотепними жартами, театральністю, і неочікуваними прийомами гри на інструментах. А от щодо хорової музики, то у нас принаймні склалося таке враження, що сучасна українська хорова музика товчеться головним чином у двох напрямках:



Перший - це плагіатство Пярта 70-х років. Це коли композитор бере канонічний текст (рідше -  просто духовний) і занурює його в мінімалістичну діатоніку довжелезних нот і смакує так довго, поки у слухачів вуха не посохнуть.
Другий - це експлуатація етніки. Це коли композитор бере фольклорний матеріал і влаштовує на ньому гоцалки, дрицалки, чи там славослів'я на довгих нотах, тоді перший і другий напрямки зближуються.

Володимир Рунчак натомість нагадав нам, що для хору теж можна писати музику. Причому новітню. З такими прийомами, як мікрополіфонія, поліфонія пластів, надбагатоголосся, співставлення сонорних комплексів, і звичайно ж, театралізація, причому із розміщенням окремих хорових груп  по всьому простору залу.

Уявіть собі духовний твір. В якому випадку він звучатиме реалістичніше - коли текст по-церковному співається в унісон (як це буває в порожніх церквах), чи коли його співають з мікро-затримками і мікро-варіаціями, як це відбувається тоді, коли молиться велика кількість людей?  Або назвіть мені академічного автора, який звертався до жанру сороміцьких пісень і зміг би органічно вплести в музичну тканину свою власну театралізовану роль та ще й майстерно її зіграти?

Єдина серйозна проблема - це проблема сприйняття вербального тексту, особливо в творах на неканонічні тексти, які не є добре відомими публіці. Ця проблема мала місце. Втім на нашу думку, виникла вона радше через те, що невдало було підібрано зал - зал Академії мистецтв занадто гулкий, звуки в ньому пливуть і зливається, що можливо і непогано для композицій на довжелезних нотах, але гірше для динамічних і сповнених внутрішнім життям творів.  Можливо наші організатори фестивалів  колись матимуть змогу такі нюанси враховувати.

Насамкінець звичайно глибокий респект виконавцям - хору Харківської філармонії і диригентові Андрію Сиротенку. Як можна співати атональну музику без 10-хвилинних екзекуцій з камертонами треба певно піти  й повчитися.

Півтон Безвухий

Немає коментарів:

Дописати коментар