субота, 16 грудня 2017 р.

Топ 11 публкацій про вплив музики на мозок

"Музична скриня"  спробувала зібрати топ-10 публікацій, в яких оповідається про вплив музики на діяльність мозку людини. 

Доцільність таких публікацій очевидна. Вони спонукають батьків віддати дітей вчитися в музичну школу або хоча би музичні гуртки, а чиновників - не захоплюватися ідеями реформ мистецької освіти, за якими насправді криється банальне бажання зекономити на зарплатах викладачів. 

Якість таких публікацій, щоправда залишає бажати. Ось остання з них, гран-прі нашого рейтингу:
"Науковці із Японії в ході експерименту виявили, що в музикантів особлива будова півкуль мозку. У них виявлені задіяні ділянки мозку, якими звичайні люди не користуються".
Це пише Національний музичний портал Music Review з посиланням на російське джерело VistaNews.

"Граючи на піаніно, музикант одразу стежить за рухом ніг і пальців рук, при цьому читає ноти і сприймає на слух мелодію, яку виконує"
 - таке пояснення вкладає журналіст у вуста свого персонажу -  Еріко Айби, яка в російській публікації згадується, як науковець, а в українській - вже як піддослідна.

Доля правди в цьому є. Дійсно, гра на фортепіано вимагає одночасного зосередження на різних задачах - і насамперед, це слуховий контроль різних пластів музичної тканини. Це, до речі те, чого не вміють наші чиновники - одночасно слідкувати за тим, якими є наслідки їхньої діяльності для різних верств суспільства. 

 
Але пояснити до чого тут будова півкуль головного мозку, журналіст, природно, не здатен. Напевно тому, що не вчився ані музиці, ані нейробіології.  

А ось наша підбірка заголовків за останні два роки. Як бачимо, тут багато всього - від розвитку до опіатів.



І, нарешті, для порівняння, єдине українське наукове дослідження, яке відображається в Google scholar:
Дослідник з'ясовував, як змінюється електроенцефалограма головного мозку при прослуховуванні «Місячної сонати» Бетховена і  «Smells Like Teen Spirit» гурту Nirvana. Виявив, що змінюються по-різному.  І виявив, що по-різному змінюється у чоловіків і жінок. Щоправда зміни представлені лише цифрами, про вплив на інтелект не йдеться.

На завершення нашої статті ми згадаємо відомий вислів, який приписують актору Мартіну Маллу[1] - «говорити про музику,  це те саме, що танцювати про архітектуру». Тому, всім, хто бажає розвинути свій мозок до рівня, хоч трохи кращого, ніж у наших горе-журналістів та горе-чиновників - запрошуємо до зайнять музикою!

Півтон Безвухий
Дозволено передурк на умовах cc by-sa 3.0

пʼятниця, 24 листопада 2017 р.

Мінкульт не полишає надії відреформувати мистецькі школи

Черговий документ, присвячений роздумам над тим, що таке мистецька школа, випустило Міністерство культури України. Документ представлено на громадське обговорення до 15 грудня 2017 і він представлений на сайті Міністерства. 
Викладаємо сюди версію документа від 23 листопада 2017 і аналізуємо.

ПОЧАТКОВА МИСТЕЦЬКА ОСВІТА: ТРАДИЦІЇ ТА ПІДҐРУНТЯ

 Мистецтво, як складова культури, готує свідомість суспільства до пошуку духовних знань, які мають силу змінювати світ. Така властивість мистецтва виявляється через його природу, яка розкривається у творчості митця. Мистецтво, яке змінює світ, базується на творчості людини, здатної до створення, а не на відтворенні.
Текст, як бачимо, на науковість не претендує. Тобто питати авторів, як можна відрізнити "духовні" знання від "недуховних", сенсу немає.  Як відрізнити творчість, здатну до створення від нездатної до створення, і взагалі яким чином творчість може творити, - ми також питати не будемо. Це просто художній текст. Риторичні фігури.

Свободу творчості може реалізувати тільки вільна людина. Тому українське мистецтво та українська мистецька освіта, мистецька школа найбільш активно розвивалися в часи національно-визвольної боротьби та коротких періодів незалежності
Тут, звичайно, потрібні були би посилання на серйозні історичні дослідження. Згадана в тексті Глухівська співоча школа, скажімо, була заснована імператрицею точно не в ході національно-визвольної боротьби. Але текст художній, тож автор вільний у своїх фантазіях.

Винятком став період радянської доби, коли мистецька освіта, особливо початкова, стала елементом ідеології державного будівництва, яка з одного боку стимулювала планове відкриття та розширення мережі музичних та художніх шкіл, а з іншого – замінила ідеологію цієї освіти з навчання творців мистецтва на навчання «технічних виконавців».
А ось тут звинувачення неправомірне. Згадаймо, що саме за радянської доби працював Б. Лятошинський, який подарував нам не тільки низку шедеврів, але й плеяду вихованців - В. Сильвестрова, Є. Станковича, Л. Грабовського, В.Годзяцького, І.Карабиця - їх просто "технічними виконавцями" не назвеш. Навпаки, саме за вільний творчий підхід декого з них неабияк цькували в СРСР, щоправда цькували не освітяни, цькували чиновники - партійні і міністерські.

Суть необхідних змін полягає не у відмові від усієї культурної та мистецької освітньої спадщини, яку дали нам різні періоди розвою нашої держави, а у відродженні творчості, гарантуванні права на розвиток талантів, пробудженні творчих енергій та національної свідомості в кожній особистості зокрема та суспільстві загалом.

Законспектуємо це для тих викладачів, яким досі бракує творчої енергії і національної свідомості. Не будемо сперечатись - є такі. Як їх змінити? Напевно про це десь далі...

СУЧАСНА МИСТЕЦЬКА ШКОЛА: ЧОМУ НЕОБХІДНІ ЗМІНИ?

Проведене Міністерством культури в листопаді-грудні 2016 року он-лайн опитування керівників та педагогічних працівників шкіл України, в якому взяли участь 457 осіб, показало, що понад 57 % учасників опитування відчувають необхідність змін у роботі мистецьких шкіл, де вони працюють. Понад 17 % вказали, що необхідно модернізувати зміст початкової мистецької освіти і розширити функції мистецьких шкіл. Майже 34 % опитаних вважають, що назріла потреба розроблення концепції нової мистецької школи відповідно до сучасних потреб, ще 9 % осіб зазначили, що треба щось міняти, але це має робити Міністерство культури.
Ці цифри слід проаналізувати детально. Прочитаємо їх з точки зору більшості:


  • 66% не вважають за доцільне розробляти концепцію нової мистецької школи.
  • 83% не вважають за доцільне модернізовувати зміст.
  • 91% не очікують, що Міністерство мало би щось міняти.
  • 57% бажають змін.
Як бачимо, 3 з 4 питань міністерства не підтримані, і навіть не просто більшістю, а кваліфікованою більшістю. І якщо Міністерство наважується на розробку концепції проти волі більшості педагогічних працівників шкіл, це говорить про те, що Міністерство бажає нав'язати свою концепцію, як це було прийнято в радянські часи.

Єдиний показник, що має підтримку більше половини - це бажання змін. Але, судячи з інших цифр, зміни очікуються не концептуальні, і не інспіровані міністерством. Насправді ми вже досліджували, які це зміни - це покращення матеріально-технічного забезпечення (музичні інструменти, інтерактивні технології тощо), підвищення заробітних плат викладачів і оновлення навчально-методичної літератури.

Сьогодні існує різночитання щодо головного призначення мистецької школи. У законодавстві це призначення завжди було визначене як «естетичне виховання дітей», в той час, коли типові навчальні плани та програми орієнтовані на підготовку до подальшого здобуття мистецької професії. Тому сучасна мистецька школа знову потребує відповіді на питання, для чого вона існує.

Ось тут, я думаю, ми з вами повинні пояснити автору цього тексту, що мистецька школа повинна існувати для обох згаданих цілей - і для естетичного виховання і для подальшого здобуття мистецької професії.

Приведемо аналогію із загально-освітньою школою. Для чого вона потрібна? Законодавство пише, що метою освіти є "всебічний розвиток людини", але типові навчальні плани орієнтовані на можливість учня продовжити освіту в будь-якому вибраному ним напрямку. Хтось обирає свій напрямок раніше, хтось пізніше. Але базові знання отримують всі.

Так і з мистецької освітою. Хтось зробить свій вибір на користь мистецької професії, а хтось зробить інший вибір. Але доступ до естетичного виховання повинні мати всі. Тих, хто не знає для чого потрібне естетичне виховання, посилаємо на гугл.

У старій школі відсутня гнучка матриця програм здобуття початкової мистецької освіти, які були б орієнтовані на потреби і здібності учня: різні строки та темп навчання, цілі здобуття кожним конкретним учнем цієї освіти.

Схоже,   Державний методичний центр навчальних закладів культури і мистецтв України тут дійсно недопрацював. Перелік програм там багатоманіттям не відрізняється. Хоча в багатьох програмах підкреслюється необхідність індивідуального підходу, а, наприклад, у фортепіанній програмі навіть подаються 2 варіанти орієнтовних програм підсумкового академічного концерту (власне для тих, хто планує оволодівати мистецькою професією і для тих, хто не планує).

Але оновити, чи доповнити, чи зробити гнучкішим програмне забезпечення мистецьких шкіл - дійсно варто. Тож, шановні працівники міністерства, ласкаво просимо до ДМЦНЗКіМ! До побажань міністра культури там точно прислухаються! До речі про застарілість окремих програм ДМЦНЗКіМ і ми писали.


Сучасна митецька школа потребує нових підходів до свого кадрового забезпечення в частині підвищення якості та оновлення системи оцінювання результатів роботи педагогічних працівників

Зауваження слушне. Наприклад, значна частина хормейстерів київських ДМШ  досі навіть українською мовою спілкуватись не вміють, не говорячи вже про питання етики спілкування з дітьми, орієнтування в сучасному репертуарі, чи, тим більш, хормейстерську майстерність.

Але тут є багато але. З одного боку, чи дозволяє рівень соціальної захищеності викладача ДМШ очікувати, що на посади викладачів претендуватимуть високо компетентні фахівці? Є і інше питання - а які підходи до кадрового забезпечення діють в самому Міністерстві культури? Взяти скажімо посаду міністра, або його заступників, або голів департаментів - які там підходи до оцінювання результатів роботи посадових осіб? Покажіть приклад, шановні працівники міністерства, і ваш приклад наслідуватимуть!
Існуюча система мистецьких шкіл позиціонує себе як дотаційна структура, яка знає тільки одне, бюджетне, джерело фінансування.
Істинна правда. І не забувайте, шановні чиновники, функцією шкіл не є заробляння грошей, функцією шкіл є виховання наших дітей.

Тому сучасна мистецька школа потребує фінансової автономії, можливостей самостійно розподіляти фінансові ресурси, які надходять від додаткової освітньої та господарської діяльності школи

До речі, перелік платних послуг, які мають надавати школи, досить широкий. Не повірите, там є навіть послуги перукаря і хімчистка. Є там і видання та реалізація навчальної літератури, а також сканування-копіювання, тобто по ідеї при школах можуть працювати і нотні крамниці, і навіть студії звукозапису. Для останніх щоправда потрібні неабиякі інвестиції, але все в можливостях чиновника.


МОДЕЛЬ СУЧАСНОЇ МИСТЕЦЬКОЇ ШКОЛИ

Сучасна мистецька школа – це заклад, де особистість має можливість розвинути мистецькі здібності, набути початкових професійних, у тому числі виконавських, компетентностей, естетичного досвіду та ціннісних орієнтацій через активну мистецьку діяльність. Сучасна мистецька школа –середовище творчого розвитку особистості, основа підготовки професійного митця та центр культурно-мистецького життя громади.

Я би пропонував саме з цього і починати Концепцію. Далі цілком достойний текст про взаємодію з державою, громадою, батьками.

Сучасна мистецька школа пропонує здобувачам освітні програми початкової мистецької освіти за такими напрямками:
здобуття загальних мистецько-освітніх компетенцій (загальна мистецька, художньо-естетична освіта), орієнтоване на здобуття загально-мистецьких, у тому числі виконавських компетентностей, задоволення потреб у творчому розвитку здобувача через активну мистецьку діяльність; 
здобуття початкової спеціалізованої мистецької освіти (початкова професійна мистецька освіта), спрямоване на здобуття відповідних виконавських та інших мистецько-освітніх компетентностей з метою продовження мистецької освіти на наступному освітньому рівні та здобуття мистецької професії;


Цього разу концепція поділу дітей на дві категорії виписана грамотніше. Принаймні усунули поділ на "формальну" і "неформальну" освіту, що дуже важливо! 

Але зазначимо, що доцільність реального поділу все одно під сумнівом, бо чітко усвідомлюватимуть мету здобути мистецьку професію все одно одиниці.

Зміст початкової мистецької освіти базується на творах українських класиків, сучасних українських та світових митців, автентичного народного та сучасного мистецтва в навчальному репертуарі, техніках та стилях.

Цей абзац змусив нас похвилюватися. До якої з перелічених категорій належить В.А. Моцарт чи Людвіг ван Бетховен? Чи маємо відмовитись від їх доробку? Але ми знайшли, що у Моцарта син працював у Львові, а Бетховен приятелював з графом Розумовським, тож, друзі, якщо хтось і дорікне нас за використання в навчальній практиці неукраїнського буцім-то класика Моцарта чи Бетховена, сміливо товктимемо йому пику :))  Українські вони! Обидва! І Бах теж український! (факти знайдемо якщо що...).

Автономія сучасної мистецької школи

Сучасна мистецька школа відповідно до Закону має академічну, кадрову та фінансову автономію, яка реалізується через право і повноваження закладу самостійно вирішувати питання діяльності закладу.

Цей розділ виглядає спірним.

З одного боку, автономія - це добре. Будь-яка школа зможе сказати, що нам ваша міністерська концепція як для гусака стоп-сигнал, і працюватиме на благо дітей. Міністерство, принаймні відділ мистецької і художньої освіти тоді просто буде оптимізовано як непотріб.
Але з іншого боку погано, бо будь-яка школа знов таки може послати концепцію куди подалі і працювати виключно на власну кишеню або на задоволення спонсора із Росії, який щедро заплатить за виховання дітей на російському матеріалі. Або перетворить школу на бейсбольний клюб, бо так захоче місцевий голова територіальної громади.

Питання запобіжників, чи зовнішнього контролю при цьому виписано туманно: 
Зовнішній моніторинг здійснюється через інструменти зовнішнього незалежного аудиту та громадської акредитації мистецьких шкіл відповідно до Закону.

Так що  при всьому моєму розумінні і співчутті до працівників відділу художньої і мистецької освіти, які бажають імітувати регуляторну діяльність і при цьому реально ні за що не відповідати, мій вердикт: кадрова і академічна автономія має врівноважуватись механізмами  контролю і впливу з боку компетентних (!) чиновників. Якщо не знаєте де взяти компетентних чиновників, звертайтесь, конкурси організовувати вміємо. 

ШЛЯХИ РЕАЛІЗАЦІЇ КОНЦЕПЦІЇ

Першим кроком у реалізації концепції є затвердження Положення про мистецьку школу – основа для оновлення статутів мистецьких шкіл.

Для того, щоб у читача не виникло ілюзії, що такого положення немає, наводимо посилання на чинне положення - воно є, тут.  
Кожна сучасна мистецька школа має визначити свою місію та затвердити стратегічний план свого розвитку.
Місія! Звучить круто. Набагато крутіше концепції. Тож знову питаємо - кому буде потрібен цей залишок радянщини з його працівниками, коли в кожної школи буде своя Місія?

створення на базі Державного центру змісту культурно-мистецької освіти Електронного репозиторію програм, підручників, посібників, хрестоматій та іншої навчальної літератури для сучасного навчально-методичного забезпечення освітнього процесу мистецьких шкіл
Взагалі-то такого центру не існує. Є Державний методичний центр навчальних закладів культури і мистецтв України .  Але якщо для створення електронного репозитарію цей центр необхідно перейменувати - якнайшвидше перейменовуйте! Можна навіть і простіше назвати - Інститут Змісту! Аби лишень від слів до діла перейшли. Тільки не забудьте, шановні реформатори, що автори підручників мають право на авторську винагороду. 


Підсумовуємо:
По-перше «Концепцію» слід скоротити. Філософію про «духовні знання» залиште любителям любовних романів. Починайте одразу з моделі сучасної школи. Там починається якісний текст.

Автономію урівноважте з можливістю контролю і впливу. Залиште хоч якісь важелі впливу Міністерству. Або визнайте, що міністерство є рудиментом совка і його слід оптимізувати. Це до речі не нова ідея.

Частіше  спілкуйтесь з Державним методичним центром навчальних закладів культури і мистецтв України. Оновлення програм - це їх компетенція. А з новими виданнями радо допоможуть "Музична Україна", і звичайно ж наші талановиті українські автори - нащадки Дилецького.

Півтон Безвухий



понеділок, 13 листопада 2017 р.

Товариство редакторів української Вікіпедії : ми йдемо в народ

Товариство редакторів української Вікіпедії («ТРУ Вікі») нещодавно створена громадська організація, яка виступила одним із співорганізаторів Першого всеукраїнського конкурсу вокалістів «Світова класика українською». Голова «ТРУ Вікі» Євген Букет, краєзнавець, журналіст, громадський діяч, а з 2015 року Головний редактор газети «Культура і життя».

Євген Букет.
На дипломах, які отримали учасники конкурсу, можна побачити дві печатки - Київської організації Національної спілки  композиторів України і Товариства редакторів української Вікіпедії. Насправді, участь «ТРУ Вікі» в конкурсі  не обмежилась штампуванням печаток - саме Євген Букет організував зустріч «Музика і Вікіпедія : як залишити слід у світовому літописі» - перший мабуть в історії вікі-майстер-клас проведений для вокалістів (!), а також допоміг в організації оперативного друку дипломів переможців недільним ранком (бо як завжди, ніхто не наважувався спрогнозувати рішення журі заздалегідь, а спробуйте знайти типографію, що працює у неділю!). За відповідну матеріально-технічну допомогу і  приміщення ми дякуємо редакції інформаційного порталу «Український інтерес».  

Тут ми розміщуємо інтерв'ю із засновником  «ТРУ Вікі»  Євгеном Букетом, що було вперше опубліковане у  російськомовних Вікіновинах адміністратором цього ресурсу Олександром Красоткіним.

пʼятниця, 13 жовтня 2017 р.

Кирило Карабиць: "Батько завжди говорив, що якісний композитор - той, хто залишив після себе хоч одну мелодію"

Російське видання LB.ua опублікувало інтерв'ю з Кирилом Карабіцем присвяченим публікації монографії «Сад пісень Івана Карабиця», що було випущено видавництвом «Дух і Літера». На наш погляд це інтерв'ю варте уваги й українських читачів, тож публікуємо його у перекладі. 



 Нарешті вийшла монографія, присвячена Івану Федоровичу. Чи була вона для тебе довгоочікуваною і чи є в чомусь відкриттям?

Мені в даному випадку з одного боку приємно, а з іншого боку не дуже зручно говорити про книгу, присвячену батькові, оскільки це і частина мене теж. Дуже приємно, що саме Любов Кияновська, музикознавець зі Львова, за неї взялася. До цієї роботи Любов Олександрівна була дуже далека від теми Донбасу. Ось Мирослав Скорик, Філарет Колесса - навпаки, близькі теми, яким вона присвятила монографії. А коли її спочатку запитали, що вона думає про Карабиця, вона чесно зізналася, що не дуже компетентна в даному випадку людина, але потім в процесі написання дуже захопилася, знайшла для себе цікаві в цьому всьому теми. Мені здалося дуже цінним процесом, коли людина з одного регіону відкриває для себе в іншому, територіально і навіть ментально протилежному регіоні якісь речі, які для неї починають щось значити. І мені здається, ось це правильна тенденція, яку потрібно розвивати і всіляко підтримувати.

Чим цей погляд зі сторони був корисний? Адже, дійсно, музикознавець досліджував не тільки особистість композитора, а й культуру, носієм якої він цей композитор є.


Так, це ж теж цінність, що Любов Кияновська, будучи одним з провідних музикознавців в західній частині України, відкрила для себе абсолютно незрозумілу, невідому територію Східної України. І поглядом абсолютно незалежним подивилася на це з позицій своїх цінностей. Ось це, як мені здається, найцікавіше в книзі. Що автор - не та людина, яка, припустимо, навчався з композитором в одній школі і писала про нього якісь милі симпатичні речі. Вона подивилася на нього абсолютно свіжим поглядом. І не просто подивилася, а дуже запалилася, знайшла для себе величезну територію для відкриттів.



Ми зараз говоримо про зв'язки, комунікації, і, по суті, ця книжка цінна ще й тим, що це не просто історія людини, вирвана з контексту. Це історія і покоління, і грецької діаспори на Донбасі, і того, що відбувалося в культурі нашої країни в 60-80 роки. Як ти думаєш, така монографія може бути цікава тим людям, які, можливо, дуже поверхово знають творчість Івана Федоровича?


Звичайно. До того ж, вона піднімає багато питань про Донбас. Я, чесно кажучи, вже не дуже розумію, існують вони в політичному просторі чи ні. Чи є вагомі контраргументи України на російські претензії, а не тільки лише крики про окупацію. Боротьбу за території, як мені здається, можна виграти тільки інструментами культури. Територіальне питання тісно пов'язане з культурним.

Якщо чітко заявити і усвідомити, що ці землі є носієм якоїсь культури, відмінної від російської, сусідня держава автоматично втрачає право контролю над ними. Коли Україна доведе, що володіє цими територіями в культурному плані, тоді їх ніхто не зможе забрати. Чи є в музиці Івана Федоровича Карабиця такі речі, які персоніфікують його як людину, яка народилася на Донбасі? Що це не Львів, не Центральна Україна, а саме український Донбас?

По-перше, у нього є твори, безпосередньо пов'язані з Донбасом, наприклад, ораторія «Земля моя на ім'я Донбас». У нього були дуже багатопланові творчі зв'язки. З одного боку, він навчався у Скорика, і культура Західної України відкрилася йому завдяки цій особистості, ну і величезний вплив на нього, звичайно, мав Борис Лятошинський. Але в той же час, батько - абсолютний представник культури Донбасу. Є якісь ментальні речі, які неможливо відірвати, які були абсолютною його частиною.

У нього є маса творів, які чітко ідентифікують його як українського автора вже на рівні назв - «Голосіння», «Сад божественних пісень», «П'ять пісень про Україну». Вся його музика розповідає українську історію. Мені здається, це теж дуже важливо: через ось такі конкретні культурні зразки сигналізувати, що на Донбасі жили такі ж українці, як і на решті території країни.

Наскільки широко зараз виконується музика Івана Карабиця? Чи знають його музику за кордоном?


Звичайно, вона недостатньою мірою виконується за кордоном, і не зайняла там тих позицій, на яких має повне право перебувати. Якби такого рівня композитор жив в будь-якій країні, його ім'я було б більш відомим і шанованим. У будь-який, навіть у Росії.




З приводу суспільно-культурних ініціатив твого батька: які тобі здаються зараз важливими?

Це взагалі окреме питання, що могло бути важливіше для утвердження української незалежності, ніж Київ Музик Фест, який він створив в рік здобуття країною незалежності. Це фестиваль, на який приїжджали найвідоміші люди з усього світу і відкривали для себе цю країну.

Наскільки на тебе в тому юному віці вплинула активність батька, і наскільки в принципі твоє становлення як музиканта знаходилося під його творчим впливом?

Знаходилося, звичайно, але не було прямого тиску. Я бачив його приклад, спостерігав за ним, а потім став таким же. Тато розповідав, що Лятошинський на уроках композиції дуже мало говорив. Просто слухав і був присутній при студентах. Він нічого не вимагав, не сварився, не показував свою перевагу, він просто був присутній, і вже тим самим виховував студентів. Ось це той самий випадок. Присутність людини змінювала все. Не важливо, що саме він говорив.

Якщо на зорі диригентської діяльності тебе представляли як сина Івана Карабиця, а зараз нерідко буває, що коли говорять про твори твого батька, згадують, що це твори батька Кирила Карабиця. Ти спокійно сприймаєш порівняння з ним?


Оскільки я завжди себе вважатиму сином, мені ніколи не будуть неприємні ці порівняння. Тим більше зараз, коли його немає. Коли він був, відносини були трохи іншими. В мої 25 років говорили, звичайно, різне: що я тільки син свого батька, і якби не він, то й мене б на культурній карті не було. З іншого боку, зараз, коли говорять, що Іван Карабиць - це батько Кирила, мені теж приємно.

Переглядаючи цю книгу, чи відкрив ти, як людина, що так близько знала Івана Федоровича, для себе якісь нові грані, або, можливо, нові історії, яких не знав раніше?


Це перша книга, яка системно подивилася на людину, тоді як ті, які виходили раніше, були дещо домашнього характеру - спогади, якісь емоційні висловлювання ... А тут вперше спробували пояснити його діяльність і життя в контексті процесів, які відбувалися в Україні в той час, і позначили його місце в цих процесах. І це дуже приємно. Я для себе дізнався про якісь речі не стільки про нього, скільки про час, в якому він жив. І це дуже цінний час, оскільки Україна тоді виробляла дуже багато цікавого культурного продукту.

У мене таке враження, що Україна з того часу, з 60-70-х років, поки що нічого кращого не створила. Вона користується продуктами тієї епохи.

Що стосується назви книжки - «Сад пісень Івана Карабиця» - з одного боку, зрозуміла апеляція до Сковороди, ця особа була важлива для Івана Федоровича, з іншого боку - момент пісенності як такої, оскільки його перу належать справжні хіти. Ось ти один з перших, хто в наш час звернувся до естрадної, до пісенної творчості Івана Карабиця. Чи бачиш ти потенціал у зверненні сучасних виконавців до цієї сфери?


Для мене останній концерт, який вдалося зробити в Палаці "Україна", був і дуже великим експериментом, і величезним відкриттям. Відкриттям якогось окремого світу, який мене дуже приваблює і дає ті речі, які класичне середовище дати не може. По-перше, цікавий сам жанр естрадно-симфонічної музики, яка не дуже-то присутня сьогодні на сценах. Це не попса і це не симфонічна музика, а саме суміш одного і іншого, причому суміш дуже органічна, а не така, коли намагаються приставити діджея до симфонічного оркестру. Сьогодні абсолютно весь світ займається пошуком альтернативних форм класичної музики.

Але я тобі можу точно сказати, що кожен оркестр, яким я диригую (один - більше, інший - менше), намагається знаходити різні форми, тому що класика - це не те, на що люди валять натовпами. Класикою треба виховувати. Любов до неї необхідно прищеплювати, і це непростий процес, тим більше, в нашому світі, коли питання продажу квитків, фінансів і грошей - не такий, як був, скажімо, 30 або 40 років тому. Сьогодні все дорого. Молоді на симфонічні концерти ходить небагато. Кожен оркестр шукає для себе способи залучення людей до класики, і естрадно-симфонічний жанр міг би стати паличкою-виручалочкою.




Для більшості композиторів симфонія є вінцем творіння, а до пісень вони ставляться з певною сором'язливістю. Якщо я правильно зрозуміла, твій батько поважав і одне, і інше.

Його унікальність в тому, що він був різноплановим композитором. Писав як симфонічну музику, так і естрадну, займався Київ Музик Фестом, і при цьому одна сфера діяльності не заважала іншій. Що стосується його пісенності, він завжди говорив, що якісний композитор - це той, який залишив після себе хоч одну мелодію. Для нього це було критерієм - якщо ось на вулиці запитаєш людину про пісню, і він скаже - так, чув. А в його випадку багато хто не знає його імені, але наспіваєш їм пісню - і відразу впізнають.

Я, до речі, проводила якось опитування з приводу музики, яка музика у людини асоціюється з національною ідеєю. Слухання не обов'язково патріотичного змісту, але воно викликає прилив почуття любові до своєї батьківщини. І кілька людей назвали такою музикою увертюру Карабиця «Святковий Київ». Вони не завжди пам'ятають автора, але це та сама музика, яка є символом їх любові до батьківщини.

Що є в цій увертюрі, і чого мені найбільше не вистачає після того, як тата не стало, так це те, що Україна для нього завжди асоціювалася з позитивом. Знаєш, є люди, які завжди скаржаться, їм щось не дали, і на цьому будують свій шлях. А він, навпаки, знаходив найпозитивніше, що в України є, і цей позитив його окриляв.

Ось зараз наше життя побудовано на тому, що у нас війна. До цього був Чорнобиль, до нього - Друга світова. Немає війни - так олігархи у нас гроші забрали. Ми постійно під тиском. Весь час негатив.


 

Повертаючись до саду, про пісні ми поговорили, а про сад - хоч твій батько і жив в центрі Києва, був для нього важливий «садок вишневий коло хати» і українська природа в самому прямому сенсі?

Так, зв'язок з природою для нього був важливий. Я пам'ятаю час, проведений у Ворзелі і в інших Будинках творчості, де ми бували. Ідея з цими будинками творчості була прекрасна - лабораторії на свіжому повітрі, де росли цілі покоління. Я теж вважаю себе продуктом Будинку творчості композиторів.

Бесіду вела Любов Морозова
Джерело: https://ukr.lb.ua/culture/2017/09/13/376376_kirilo_karabits_batko_zavzhdi.html

субота, 7 жовтня 2017 р.

ВРУ проголосувала за обмеження гастролей російських артистів

Верховна ухвалила законопроект щодо організації гастролей російських артистів в Україні. За відповідний законопроект № 6682  проголосували 232 депутати, головним чином із фракцій БПП, Народного фронту, Самопомочі, Радикальної партії Ляшка, частина "Батьківщини" і позафракційних (зокрема, усі свободівці). На жаль, прогуляв це засідання М. Поплавський, але підтримав Є. Рибчинський (обидва артисти тепер в групі "Воля народу").


четвер, 21 вересня 2017 р.

Як "реформи" нищать наших колег на радіо

Раніше ми вже описували, всю шкоду від змін до "закону про культуру", яку наші недолугі депутати прийняли за ініціативою своєї попілчниці з "Самопомоічі" пані Подоляк.  На жаль постгідна влада зробила удар не тільки по музичному мистецтву. Нищівного удару зазнало також радіо.  Наводимо відкритий лист Лідії Корсун, слухачки радіо «Культура», журналіста, кореспондент українсько-американського часопису «Час і події» (Чикаго).




Лідія Корсун,
слухачка радіо «Культура», журналіст ,
кореспондент українсько-американського часопису
«Час і події» (Чикаго)
Голові наглядової ради ПАТ НСТУ Зурабу Аласанія
Генеральному продюсеру «Українського радіо»
Дмитру Хоркіну
Шановний пане Зурабе! Шановний пане Дмитре!
Звертаюся до Вас в першу чергу,як постійна слухачка радіо «Культура» в онлайн форматі (доступно, де б не працювала як кореспондент - в Україні чи Штатах поперемінно). З колегами журналістами «Культури» підтримую робочі зв'язки, а тому обізнана в деяких питаннях так званих «реформ» вашої сфери.

понеділок, 4 вересня 2017 р.

«Просто композитор нікому не потрібен» - директор Московської філармонії


Александр Чайковський
Новини з-за порєбріка.  Художній керівник Московської філармонії Алєксандр Чайковський поділився своїми роздумами про оволодіння композиторською професією з нагоди Дня знань.

А. Чайковський є автором великої кількості творів різних жанрів, викладав у Московській та Пітерській консерваторіях, здобув велику кількість державних нагород. В списку 515 митців-фашистів не фігурує. Пропонуємо ці роздуми до Вашої уваги.


Правило 1: Не лінуйтесь творити

неділя, 3 вересня 2017 р.

Театр Покровського: як диригент переміг режисера


У Москві в театрі ім. Покровського мала місце повчальна історія, коли диригент зміг випиляти режисера, що ставився до композиторів без належної поваги. Про це розповідає редактор сайту «ClassicalMusicNews.ru» Борис Ліфановський у статті «Так поступают в Камерном». Аби не обтяжувати читачів засиллям ієрогліфів і подробиць запорєбрікового життя, переповідаємо стисло суть справи.

Камерний театр ім. Покровського

Камерний музичний театр ім Покровського був заснований видатним радянським оперним режисером Борисом Покровським в 1972 році. Після його смерті (2009) театр очолив не менш видатний радянський диригент Геннадій Рождественський (з 2012).

Театр спеціалізується переважно на постановках маловідомих і раритетних творів. Ось три прем'єри останнього сезону:

  • К.Ф. Глюк - «Орфей», у французькій редакції Берліоза для Поліни Віардо
  • В.А. Моцарт - «Милосердя Тіта»
  • Дж. Россіні - «Турок в Італії»

Зізнайтесь, дорогий читачу, чи доводилось Вам чути ці твори в Києві? Отож....

Деякі речі ставляться не мовою оригіналу, а мовою слухача (в Москві це, звісно, російська), наприклад «Дон Жуан Моцарта», «Людський голос Ф. Пуленка»«Пімпіноне» Г.Ф, Телемана



Але з «Милосердям Тіта» трапилась халепа. Головний режисер театру Міхаїл Кісляров вирішив що моцартівські сухі речитативи (recetaivo secco) занадто нудні для виконання під клавесин і став наполягати, аби їх виконували як прозу. Запрошений із США диригент Ігнат Солженіцин з цим категорично не погодився і, природно, став закликати режисера з повагою ставитися до композитора. Кісляров натомість апелював до Покровського, який заснував цей театр будучи саме режисером, а відтак і головним в театрі мав би бути режисер, а не музикант.


Дискусія велася засобами електронної пошти, чим і скористався Солженіцин, перенаправивши її прямісінько Рождественському, який останнім часом мешкає в Парижі. Рождественський без зайвих зволікань проявив музикантську солідарність і просто випиляв саму посаду головного режисера, залишивши Кіслярова без крісла. Щоправда, відповідно законодавству аборигенів, Кісляров ще протягом двох місяців формально значився головним режисером, після чого, знов таки відповідно до вимог туземного законодавства, отримав пропозицію працювати в театрі артистом оркестру або реквізитором. Але, здається, ця пропозиція Кіслярова не привабила.


Тепер зацитуємо (в перекладі) звернення керівництва театру з цього приводу.
- Протягом останнього тижня наш театр виявився в центрі підвищеної уваги преси у зв'язку з реорганізацією - скороченням посади головного режисера та, як наслідок, звільненням М. С. Кіслярова. І я вважаю необхідним звернутися до глядачів, шанувальників Камерного музичного театру імені Б. А. Покровського, щоб прояснити ситуацію, що склалася. Тим більше, що в цьому конфлікті зазначається ім'я шанованого нами керівника театру, народного артиста СРСР Геннадія Миколайовича Рождественського.
Багатьох насторожує стрімкість у вирішенні цього конфлікту. Будьмо об'єктивними. Творчої однодумності між музичним керівником Г. Рождественським та головним режисером М. Кісляровим не було вже давно. За роки роботи на посаді головного режисера Кісляров так і не знайшов способу, шляху, щоб стати соратником і сподвижником нашого музичного керівника. Театр Покровського, безумовно, театр режисерського новаторства і творчого експерименту, таким його створив і хотів бачити в майбутньому засновник Борис Олександрович Покровський. Але не за рахунок музичного матеріалу!
У постановці опери необхідна творча однодумність диригента, режисера, художника, хореографа і ... композитора! І якщо режисерське бачення не збігається з музичною драматургією партитури, а творці не можуть досягти консенсусу, то успіху не буде.
Саме такий конфлікт виник при роботі над оперою Моцарта «Милосердя Тіта» між диригентом-постановником Ігнатом Солженіциним (якого запросив Г. Рождественський) і режисером Кісляровим. Вільне трактування партитури, властиве Кіслярову і в інших виставах, зіткнулася з принциповою позицією Солженіцина і Рождественського. Ось суть конфлікту.
Вистави Покровського, які десятиліттями збирають повний зал, лишаються в репертуарі, і так буде завжди! Вдалі постановки Кіслярова, як і інших режисерів: Іванової, Ісаакяна, Мірзоєва, Меркулова, Васильової - це робота наших артистів, музикантів, всього колективу, і вони теж в афіші. У червні ми випускаємо прем'єру опери Россіні «Турок в Італії», диригент-постановник Г. Рождественський.
Концепція репертуарної політики театру не зміниться, до роботи на нашій сцені будуть залучатися талановиті режисери, а репертуар буде визначати музичний керівник театру народний артист СРСР Г. Рождественський.

Насамкінець Борис Ліфановський (який, до речі є майстерним віолончелістом) наголошує на тому, що перемога диригента над занадто самовпевненим у бажанні відійти від композиторського задуму режисером в нашу епоху є знаковою, а також засвідчує, що рівень музичного виконання в театрі за роки керівництва Г. Рождественського суттєво виріс.

А ми на завершення нашої статті, просто зітхнемо. Адже важко собі уявити, щоб таке трансцендентне питання, як використання чи невикористання клавесина в якихось там речитативах мало кому відомої опери давно спочилого Моцарта могло стати причиною конфлікту в наших рідних київських театрах....

Півтон Безвухий




Закон 955-Vlll і подвійні стандарти Національної опери

Головні спеціалісти (художній персонал) Національної опери України досить вправно обійшли Закон 955-VIII. Про це свідчать накази генерального директора Театру Чуприни П.Я., що були отримані на запит Голів вільних профспілок, що діють в ДП «Національна опера України», відповідно до Закону України «Про доступ до публічної інформації».


Раніше ми вже писали про конфліктну ситуацію в Національній опері у зв'язку з прийняттям ганебно відомого законопроекту 2699 (який став законом 955-VIII).  Згідно букви, цей Закон мав би поширюватися на всіх без винятку творчих працівників театрів, втім, як виявляється, як сказав би Дж. Орвелл, усі митці театру рівні, але деякі рівніші.

середа, 30 серпня 2017 р.

Оперний «Євгеній Онєгін»: переклад Максима Рильського на тлі історичної доби

М. Рильський
Коли в 1926 році декретом Раднаркому УСРР було «українізовано» Харківську, Київську та Одеську опери, це мало величезний вплив на тодішню суспільну свідомість[1]. Українські діячі відверто тішилися тому, що їхня мова опанувала найбільш «статусний» тоді мистецький жанр (адже суспільна «вага» опери була тоді значно більша, аніж тепер, провідні оперні співаки належали до верхівки мистецького «істеблішменту», а популярні оперні арії наспівували всі більш-менш освічені люди). Натомість антиукраїнські міщани-обивателі (з тих, які прізвище «Мазайло» готові були поміняти на «Мазєнін») ширили дошкульні анекдоти, де стверджувалося, що віднині Ленський у відомій опері Чайковського співатиме не «Паду ли я, стрелой пронзенный?», а «Чи гепнусь я, дрючком продертий?»

Мастеринг навпаки: чи можна збільшити динамічний діапазон стиснутого запису?


Періодично на форумі виникають жалісні питання: «Порадьте добре записані альбоми». Воно й зрозуміло. Спеціальні аудіофильські видання хоча і порадують слух першої хвилини, але до кінця їх ніхто не слухає, надто нудний репертуар. Що стосується іншої фонотеки, то проблема, здається, очевидна. Можна економити, а можна не економити і тринькати купу грошей у компоненти. Все-таки мало кому хочеться слухати свою улюблену музику на високій гучності і можливості підсилювача тут ні до чого.

Сьогодні навіть в Hi-Res альбомах зрізані піки фонограми та гучність загнана в
кліпування. Вважається, що більшість слухає музику на всякому барахлі, а тому треба «підвести газок», зробити певну тонконсенсацію.

вівторок, 22 серпня 2017 р.

Skazkafest: Як відрізнити майстра від шарлатана?




Випала нагода і нам  відпочити від трудів наших праведних. Місцем відпочинку ми обрали собі околиці смт Чорноморського в Одеській області, де в цей час проходив фестиваль «Казкове місто», або як пишуть аборигени – «Сказочньій город».

«Казкове місто» - це найкращий відпочинок на морі для тих, хто цінує свободу від благ цивілізації і має хоч мінімальне туристичне спорядження. В якості бонусу Ви отримуєте можливість пройти майстер-класи або послухати проповіді «тренерів» фестивалю – щоденно таких там відбувається близько сотні, а впродовж усіх 10 днів фестивалю – близько тисячі.

Місце проведення фестивалю в промінях ранкового Сонця
Але як вгадати, на який майстер-клас іти варто, а на який краще не витрачати часу?

четвер, 10 серпня 2017 р.

пʼятниця, 28 липня 2017 р.

В Узбекістані заборонили перекладати іноземні пісні

Узбецькі влади заборонили місцевим співакам перекладати іноземні пісні (російською, арабською, турецькою) на узбецьку мову, а користувачам YouTube не рекомендували викладати в мережу такий контент. Причина - побоювання, що Узбекистан залишиться без узбецької музики.

Узбецька влада офіційно заборонила місцевим співакам виконувати переробки іноземних пісень, тобто перекладати російські, арабські, турецькі та іранські пісні на узбецьку мову. За словами журналістів, які освітлюють узбецький шоу-бізнес, заборона була озвучена радником президента письменником Хайріддіном Султановим і доведена до відома адміністрації «Узбекконцерту» (яка контролює всі концерти в Узбекистані) та членам художніх рад при телерадіокомпаніях. Ті, в свою чергу, попереджали співаків, з якими працюють, що пісні-ремейки не розміщуватимуться в ефірі або на сайтах.

Заборона не поширюється на ці ж пісні в оригіналі. Тобто, наприклад, «Катюшу» узбецьким співакам можна співати російською як оригінальний твір, але в ефір з узбецьким текстом вона вже не піде.

Співак Бахром Назаров, який нещодавно переклав з азербайджанської на узбецьку пісню «Парі» (O'g'irlangan), підтвердив журналістам, що її не пускають в ротацію на узбецькому радіо і ТБ.

Узбецькі телеканали також випустили кілька викривальних репортажів про співаків, які «співають іноземні пісні, обманюючи слухачів», і показали ток-шоу на цю ж тему. Учасники ток-шоу підкреслювали, що сьогодні 90% репертуару співаків в Узбекистані  -   переробки турецьких і арабських пісень, і з цим пора кінчати.

«Інакше станеться національна трагедія, і ми залишимося без узбецької музики, яка має п'ятитисячолітню історію»,  -   заявив Джуракул Шукуров, викладач Національного університету Узбекистану, за словами якого «музичний смак узбецької нації необхідно виховувати».

Популярні в Узбекистані співаки Озодбек Назарбек і Манзура вже підтримали заборону на переробки іноземних пісень. Інші їхні колеги згадують знаменитого за часів СРСР співака Батира Закірова, який ніколи не робив переробки, а завжди співав або свої пісні, або пісні мовою оригіналу.

Неназваний узбецький чиновник також заявив, що сьогодні узбецькі співаки співають на естраді узбецькі пісні з російським акцентом, а в їх переробках «немає ні сенсу, ні смаку».

Єдиний, хто поки відкрито висловлюється проти заборони - музичний критик Акмаль Рєзаєв.

«Це абсурд, коли великі ресурси держави витрачаються на викриття співаків, які роблять кавери на іноземні пісні», - заявив він. Він нагадав, що Комітет з питань зв'язку та інформації Узбекистану також віддав наказ знайти користувачів YouTube, які викладають ремейки на узбецькому в Мережу і заблокувати їх.

«Якщо ви подивитеся ток-шоу в Узбекистані, то складеться враження, що головна проблема в країні - іноземні пісні. Чомусь влада думає, що пісні - це не розвага, а інструмент виховання, як проповіді в мечетях. Я вважаю, що це псевдопатріотизм і нерозуміння музичної естетики. і це не є основною проблемою нашого суспільства», - зауважив Рєзаєв.

за матеріалами сайту "Озодлик Радиоси"

Від Півтона Безвухого:

Нам вдалося знайти на Ютубі відому пісню узбецькою мовою і на наш погляд вона звучить дуже навіть симпатично, набагато шляхетніше ніж у відомій російській версії. Ось послухайте:



Тому нам дуже шкода, що узбецькі влади ухвалили таке рішення.

В Україні ж ситуація інша. Українських пісень написано чимало, пишеться чимало, і, нарешті, після запровадження квот на радіо, вони більш-менш присутні в радіо-ефірі. Натомість існує інша небезпека - витіснення української мови російською, яка і досі тоннами ллється з радіоефіру та телеекранів. Тому для нашої державної політики у сфері культури важливо підтримувати будь-який україномовний продукт, в тому числі й україномовні переклади іноземних хітів, і не допускати витіснення україномовного продукту іншомовним, навіть якщо цей продукт створювався на території України власниками українських паспортів.


середа, 5 липня 2017 р.

Альбан Берг - про атональність, асиметричі побудови і традиції Моцарта


Рукопис наступного діалогу, що відбувся 23-го квітня 1930 року на Віденському радіо, Альбан Берг подарував мені, надавши дозвіл на його публікацію. В даний момент публікація не вимагає в подальшого обгрунтування. Лише коротко відзначимо: навіть якщо Маестро з легкістю зміг спростувати слабкі аргументи Опонента (що повернувся на цей час до попередньої точки зору,
Опонент - віденський журналіст Юліус Бістрон, прим. ред.), тим не менш, це дало йому деякий привід для важливих висновків. Навіть незалежно від цього, цей діалог має особливе значення, документуючи манеру спілкування Берг, і є гідною прелюдією до наступного випуску «23» із запланованою дискусією про основи додекафонної техніки. 

Віллі Райх



понеділок, 12 червня 2017 р.

Опери В.А. Моцарта - українською!

18 червня 2017 року у Будинку вчених НАН України (м. Київ, вул.. Володимирська, 45-а) відбудеться 7-й концерт із циклу «Світова класика українською». Цього разу концерт буде присвячений творчості В.А. Моцарта, і переважно - оперній. Родзинкою концерту, як завжди, буде виконання усіх вокальних номерів нашою рідною – українською мовою.

Із 20 опер геніального австрійського композитора в Україні найбільш відомі три – «Весілля Фігаро», «Дон Жуан» та «Чарівна флейта». Ці опери ще в минулому столітті не тільки закріпилися в репертуарі оперних театрів, але й стали невід’ємною частиною навчальних програм з історії музики, а арії Фігаро, Керубіно, Паміни, Церліни закріпилися і в навчальному репертуарі для вокалістів.

субота, 10 червня 2017 р.

Реформа початкової мистецької освіти - чи потрібна? І яка?

Найбільш очікуваними змінами у початкових мистецьких школах є відродження гідного фінансування, тоді як перейменування або поділ освіти на "формальну" і "неформальну" очікуваним не є - результат аналізу опитування. 


У березні 2017 Міністерство культури України запросило керівників і педагогічних працівників мистецьких шкіл взяти участь в обговоренні концепції реформи початкової освіти.  На жаль ми так і не знаємо, які були результати цього опитування. Проте паралельно було проведено відкрите опитування на платформі google.forms. І ось які результати на цьому опитуванні ми отримали.

В  опитуванні взяло участь 36 осіб, з яких половину відповідей дали викладачі, третину - директори шкіл, 3 відповіді надійшли від батьків і 2 - від методистів. Мала кількість тих, хто взяв участь пояснюється імовірно складністю і громіздкістю опитування. А може й тим, що викладачі просто стомилися, від того, що їх начебто опитують, але роблять потім все одно по своєму. Але ми вдячні всім хто взяв участь. Отже:

субота, 20 травня 2017 р.

Дніпро: Чи згодні Ви платити 700 грн за похід в оперу?

Телеглядачам Дніпро(петро)вського академічного театру опери та балету на виході з фойє ось уже другий тиждень поспіль пропонують заповнити анкету.

З її допомогою адміністрація театру намагається з'ясувати, чи готові дніпряни викласти за похід в театр 500-700 гривень - за одну людину. І взагалі, яку вартість квитків на звичайні вистави і антрепризи вони вважають прийнятною.

неділя, 14 травня 2017 р.

Євробачення-2017 - ч.ІІІ - Антологія лажі, післяконкурсна.

В продовження теми

Собрал vs Зірвав
Як відомо, пісню переможцеві конкурсу - Сальвадору Сораблю, написала його сестра Луїза. Проте, журналістка UNN Ганна Писаренко вирішила, що  її прізвище слід писати як "Зібрав".

Євробачення-2017 - ч.ІІ - Перемагає джаз!

Отже, переміг португалець Сальвадор Собраль з піснею Amar pelos dois ("Кохати за двох").   Пісня як завжди про кохання (пацан просить свою кохану повернутись, і врешті каже, що якщо ж твоє серце не схоче палати пристрастю і страждати, моє кохатиме за двох). Це перша перемога Португалі на Євробаченні за всі 60 років існування конкурсу.

Але що нам дуже сподобалось - це класичне джазове аранжування.

понеділок, 8 травня 2017 р.

Євробачення-2017 - Ч.1 - Антологія лажі.

У Києві стартувало Євробачення. Про співаків поки що писати рано, тому напишемо про підготовку. Тут виявилося багато цікавого.  

Бюджет. На підготовку до Євробачення-2017, що проходить у лівобережній частині Києва, кабмін виділив 450 млн гривень  і ще 18 млн з київського бюджету . Для порівняння - на діяльність усіх українських національних колективів, філармоній та державних цирків у бюджеті цього року передбачено 537 млн, тобто приблизно стільки ж. Уявляєте, одненьке Євробачення з'їдає грошей стільки ж, скільки 25 філармоній, 10 національних колективів і 17 цирків разом узяті за рік!!! Не дивно, якщо на одну тільки килимову доріжку півмільйона викинули.

понеділок, 1 травня 2017 р.

Всеукраїнське турне Камерного хору "Київ" з нагоди 100-річчя місії Кошиця з тріумфом завершилось у Києві

Камерний хор  "Київ" успішно провів всеукраїнське турне, присвячене 100-річчю вшанування сторіччя Місії Української республіканської капели під орудою Олександра Кошиця. Протягом 12 днів хоровий колектив відвідав 12 міст правобережної України - Рівне, Луцьк, Львів, Дрогобич, Ужгород, Надвірна, Івано-Франківськ, Чернівці, Тернопіль, Хмельницький, Вінниця, а заключний концерт 30 квітня відбувся у Києві.

"Чи пам'ятає світ уроки історії?" - пише музикознавець Юрій Чекан, - Один із таких уроків — майже столітньої давності. Тоді, у 1919 році, Українська Народна Республіка (УНР) під керівництвом Симона Петлюри прогнула вибороти свою незалежність від радянської Росії. Петлюра розумів, що прагнення свого народу до свободи не будуть підтримані, доки світ не зрозуміє історичну природу української ідентичності. Він застосував унікальний інструмент, Щоби досягти своєї мети — невичерпне багатство української духовної та народної музики. Тому спорядив блискучого диригента і визначного композитора маестро Олександра Кошиця у турне разом з Капелою, щоб своїм мистецтвом привернути увагу світу до народу і долі України.  
Капела вразила Європу, а згодом і Америку виконавською майстерністю, унікальністю репертуару то нечуваною мистецькою досконалістю, що поєднувала національну неповторність та пам'ять про європейську хорову традицію. Гастролі Капели упродовж 1919-1922 років відбулися у найбільших європейських культурних центрах, у 1922-1924 роках — у Північній та Південній Америці. І всюди — захоплене здивування слухачів. «Сенсаційний успіх», «феноменальна майстерність», «шалені захоплення», «справжній апофеоз», «нічого подібного Лондон не чув» — ось загальний тон відгуків. 
Досвід історії знадобиться і у теперішній час, оскільки ситуація, що склалася зараз в Україні, повторює події столітньої давнини. Тому вшанування Місії Олександра Кошиця покликане по- новому історичному тлі відкрити Україну світові — тож, як відкрив її на початку минулого століття О. Кошиць."

Програма концертів включала  українські великодні піснеспіви (київського розспіву), а також духовні твори Максима Березовського, Миколи Дилецького, Артемія Веделя та сучасних авторів - Віктора Степурка, Валентина Сильвестрова. Другий відділ - ораторія "Віють вітри" для хора, бандури і ударних Ганни Гаврилець, написана на народні теми, зібрані О. Кошицем спеціально з нагоди вшанування 100-річного ювілею Місії.

М. Гобдич
Заключний концерт відбувся у Києві, в Лютеранській церкві св. Катерини при переповненій залі, Слід зазначити, що при виборі зали М. Гобдич керується передовсім оптимальними акустичними  умовами. Акустичні умови церков зазвичай краще підходять для виконання духовної хорової музики, і тому принаймні в Києві хор "Київ" частіше можна почути саме в церквах. У церквах записано і багато компакт-дисків хору "Київ".

Такий вибір себе виправдовує - хор досягає наповненого м'якого звучання, в якому добре відчуваються усі нюанси виконання, прозоро чутно і туттійні, і сольні, і ансамблеві епізоди. Вражає і чистота інтонування хору навіть у найскладніших партитурах сучасних авторів. Найбільше  нас вразив останній твір Ганни Гаврилець, написаний для виконання в супроводі бандури і ударних. Аранжування партії ударних здійснив Георгій Черненко, причому таким чином, що на ударних грають виключно самі хористи. В десяти номерах ударні використані досить скромно - так, щоб залишити провідне місце саме для хору або солістів. Натомість останній. 11-й номер, написаний Георгієм Черненком ("козацька бойова") - це своєрідний оркестр ударних інструментів, серед яких чимало традиційних - зокрема коси (ззовні навіть дуже нагадують шаблі), і грали на цих інструментах - виключно самі ж хористи.

Турне відбулося за спонсорської підтримки Райффайзен банку та компанії "Астарти", завдяки чому вхід на концерти був вільний. В найближчих планах колективу - створення капели "Україна" -з чотирьох професійних хорів у кількості 100 хористів і здійснення гастрольного тура шляхами О.Кошиця,

Півтон Безвухий
поширення на умовах сс by-sa 4.0






четвер, 20 квітня 2017 р.

Як пан Гаврілов негречно висловився про пана Рожка


Російський піаніст Андрій Гаврілов видав феєричну тираду про ректора Національної музичної академії України Володимира Рожка.

Епістолярний шедевр з'явився напередодні концерту Гаврілова в Києві 11 квітня, а причиною було те, що пан ректор начебто спромігся якимось чином створити Гаврілову проблеми з орендою роялю для його концерту у театрі ім. Франка. Хоча врешті добрий рояль Гаврілову знайшли... джазмени.

Текст цього разу ми не переклали, бо аж занадто він просякнутий рускім духом. Отже, хто не цурається мови Пушкіна - він тут:

А, Гаврилов про В. Рожка (18+)


А от від вельмишановного пана Рожка ми сподіваємося побачити судовий позов і прес-конференцію. А чому ні? Звинувачення серйозні, та ще й в брудних висловах. Тим більш і успішний досвід судової тяганини пан ректор має, щоправда поки що лише з українськими жінками.

Півтон Безвухий

понеділок, 17 квітня 2017 р.

Державний методичний центр навчальних закладів культури і мистецтв рекламує конкурси на окупованих територіях

Державний методичний центр навчальних закладів культури і мистецтв (ДМЦНЗКіМ) опублікував на своєму сайті Реєстр дитячих та юнацьких міжнародних, всеукраїнських мистецьких конкурсів, фестивалів, що був розглянутий та рекомендований Координаційною радою 31. 03. 2017 року

Кількість конкурсів по містах


До реєстру включено 77 конкурсів і фестивалів. З них 26 мають статус міжнародних. Майже третина із перелічених заходів проводяться в Києві (25 конкурсів), серед інших міст найкраще представлені Полтава (5), Львів, Дніпро, Кропивницький і Харків (по 4 конкурси) .

Що цікаво, до реєстру внесено і конкурси на окупованих територіях, а саме — 2 конкурси в Сімферополі (ім. Алемдара Караманова та «Кримська весна») та по одному — в Донецьку (конкурс молодих виконавців на батьківщині Сергія Прокоф'єва), і Луганську («Обдарована молодь»).
Щоправда, ця інформація, схоже, не зовсім правдива.

Так, конкурс «Обдарована молодь» минулого року проходив на базі Сєвєродонецького музичного училища імені С. Прокоф'єва. Сєвєродонецьк — не Луганськ.

Конкурс «На батьківщині Прокоф'єва» востаннє проводився у 2013 році (до окупації), і нам не вдалося знайти жодної свіжої інформації про відновлення конкурсу у 2017.

А ось обидва кримські конкурси, проводяться, але вже під прапором окупаційного «Міністерства культури Республіки Крим». Конкурс Алемдара Караманова востаннє відбувся у Сімферополі 2015 року, а «Кримьска весна» проводиться щорічно, і вже заявлена на 2017 рік в окупованій Ялті.

Чим керувалася, "Координаційна рада", рекомендуючи нашим дітям їхати в окупований Крим, або в окуповані Донецьк і Луганськ, ми не знаємо. Повний список згідно першоджерела:

Реєстр дитячих та юнацьких міжнародних, всеукраїнських мистецьких конкурсів, фестивалів, що був розглянутий та рекомендований Координаційною радою 31. 03. 2017 року
  Назва заходу  
Місце проведення
МІЖНАРОДНИЙ Конкурс юних виконавців на духових та ударних інструментах «Сурми Буковини»
м. Чернівці
МІЖНАРОДНИЙ конкурс молодих виконавців на мідних духових та ударних інструментах імені С. Ганича
м. Львів
МІЖНАРОДНИЙ  конкурс молодих виконавців на дерев’яних духових інструментах імені Д. Біди
м. Львів
МІЖНАРОДНИЙ  конкурс юних піаністів                          імені В. Барвінського
м. Львів
МІЖНАРОДНИЙ Інтернет-конкурс малюнка               «Марка дружби»
м. Херсон
МІЖНАРОДНИЙ конкурс-фестиваль дитячої та юнацької виконавської майстерності «Акорди Хортиці»
м. Запоріжжя
МІЖНАРОДНИЙ конкурс юних концертмейстерів «Амадей»
м. Харків
МІЖНАРОДНИЙ конкурс дитячого малюнка           «Ілюстрація до народної казки»
м. Херсон
МІЖНАРОДНИЙ конкурс пленерного малюнка   «Золотий мольберт»
м. Львів
МІЖНАРОДНИЙ конкурс молодих піаністів пам’яті Володимира Горовиця
м. Київ
МІЖНАРОДНИЙ конкурс юних піаністів                 Володимира Крайнєва
м. Харків
МІЖНАРОДНИЙ конкурс  пам’яті Еміля Гілельса
м. Одеса
МІЖНАРОДНИЙ конкурс виконавців на дерев’яних духових інструментах імені В. Антонова
м. Київ
МІЖНАРОДНИЙ конкурс молодих виконавців імені Алемдара Караманова
м. Сімферополь
МІЖНАРОДНИЙ фестиваль-конкурс молодих  виконавців «Кримська весна»
м. Сімферополь
МІЖНАРОДНИЙ конкурс молодих виконавців на батьківщині Сергія Прокоф’єва
м. Донецьк
МІЖНАРОДНИЙ  конкурс-фестиваль гітарного мистецтва «ГітАс»
м. Київ
МІЖНАРОДНИЙ вокально-хореографічний             конкурс-фестиваль «ART PREMIER»
м. Київ
МІЖНАРОДНИЙ фестиваль-конкурс дитячого  та молодіжного хореографічного мистецтва                   «Квітневі викрутаси»
м. Ніжин
МІЖНАРОДНИЙ фестиваль-конкурс музичного мистецтва «Київський колорит»
м. Київ
МІЖНАРОДНИЙ багатожанровий фестиваль-конкурс музичного мистецтва «Чорноморські вітрила»
м. Курортне  Одеська обл.
МІЖНАРОДНИЙ конкурс юних піаністів              «Каштановий рояль»
м. Київ
МІЖНАРОДНИЙ інструментальний конкурс                 Євгена Станковича
м. Київ
МІЖНАРОДНИЙ конкурс юних виконавців  «Подільський водограй»
м. Вінниця
МІЖНАРОДНИЙ конкурс-фестиваль арфового мистецтва
м. Київ
МІЖНАРОДНИЙ конкурс молодих трубачів                 імені М. Старовецького
м. Тернопіль
Всеукраїнський фортепіанний конкурс імені Л. Ревуцького
м. Чернігів
Всеукраїнський конкурс юних музикантів «Срібна нота»
м. Одеса
Всеукраїнський огляд-конкурс юних бандуристів «Кобзарська юнь України»
м. Чернігів
Всеукраїнський конкурс виконавців на сопілці та цимбалах «Волинська гуковиця»
м. Луцьк   Волинська область
Всеукраїнський відкритий конкурс виконавців на народних інструментах «Поліський вернісаж»
м. Семенівка                    Чернігівська область
Всеукраїнський мистецький конкурс «На крилах весни»
м. Київ
Всеукраїнський  дитячий джазовий конкурс
м. Вінниця
Всеукраїнський конкурс юних піаністів імені В. С. Косенка
м. Київ
Всеукраїнський відкритий фестиваль-конкурс «Полтавська битва» виконавського мистецтва гри на духових та ударних інструментах учнів та викладачів ПСМНЗ (ШЕВ)
м. Полтава
Всеукраїнський відкритий фестиваль-конкурс                  «Барви Полтави» виконавської майстерності, гри на народних інструментах
м. Полтава
Всеукраїнський відкритий конкурс бандуристів                   імені В. Кабачка учнів ПСМНЗ (ШЕВ), ССМШ та студентів вищих мистецьких навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації
м. Полтава
Всеукраїнський конкурс  учнівської творчості «Об’єднаймося ж, брати мої!»
м. Київ
Всеукраїнський конкурс юних піаністів                                  імені В. В. Пухальського
м. Київ
Всеукраїнський конкурс «Юний піаніст»                                 під патронатом  заслуженого артиста України Юрія Кота
м. Кам’янець-Подільський Хмельницька область
Всеукраїнський конкурс  конкурс молодих виконавців на мідних духових інструментах «Полтавська весна»
м. Полтава
Всеукраїнський  конкурс-огляд юних піаністів                   Олени Вериківської
м. Київ
Всеукраїнський конкурс  української фортепіанної музики імені Івана Карабиця
м. Артемівськ 
Всеукраїнський конкурс хореографічного мистецтва «Фуете»
м. Київ
Всеукраїнський дитячий конкурс академічного співу «Поліська рапсодія»
м. Шостка  Сумська область
Всеукраїнський конкурс юних скрипалів та віолончелістів імені В. Червова
м. Шостка  Сумська область
Всеукраїнський відкритий фестиваль-конкурс бандурного мистецтва «Золоті струни»
м. Хмельницький            Хмельницька область
Всеукраїнський конкурс виконавців на народних інструментах «Веселкове розмаїття»
м. Київ
Всеукраїнський конкурс молодих виконавців джазової музики “Jazz-Дебют”
м. Київ
Всеукраїнський мистецький конкурс-фестиваль             «Різдвяні мініатюри»
м. Київ
Всеукраїнський конкурс виконавців на духових та ударних інструментах пам’яті Миколи Тимохи
м. Київ
Всеукраїнський конкурс вокального мистецтва              «Пісенна скарбничка»
м. Київ
Всеукраїнський конкурс виконавців на бандурі                      імені Гната Хоткевича
м.  Харків
Всеукраїнський конкурс юних виконавців                              імені Людвіга ван Бетховена
м. Харків
Всеукраїнський відкритий фестиваль-конкурс виконавців на струнно-смичкових інструментах
м. Кам’янець-Подільський Хмельницька область
Всеукраїнський фестиваль камерної музики
м. Біла Церква Київська область
Всеукраїнський фестиваль українсько-польського мистецтва «Музичні зустрічі в палаці Браницьких» 
м. Біла Церква Київська область
Всеукраїнський конкурс-фестиваль баяністів                     «Кубок Надросся»
смт. Рокитне  Київська область
Всеукраїнський конкурс юних композиторів-виконавців «Жива музика»
м. Київ
Всеукраїнський фестиваль-конкурс музичного мистецтва «Київський колорит»
м. Київ
Всеукраїнський хореографічний фестиваль-конкурс   «Золоті ворота»
м. Київ
Всеукраїнський фестиваль-конкурс «Обдарована молодь»
м. Луганськ
Всеукраїнський дитячий фестиваль-конкурс мистецтв «Соняшник»
м. Київ
Всеукраїнський дитячо-юнацький конкурс образотворчого мистецтва «Козацькому роду нема переводу»
м. Дніпро
Всеукраїнський конкурс дитячого малюнка                    «Щаслива дитина – квітуча Україна»
м. Кропивницький
Відкритий фестиваль-конкурс            виконавців  на народних інструментах «Золота струна»
м. Миколаїв
Всеукраїнський конкурс вокального мистецтва               імені Б. Гмирі
м. Дніпро
Всеукраїнський конкурс скрипалів та віолончелістів      імені Л. Когана
м. Дніпро
Всеукраїнський фестиваль-конкурс юних баяністів та акордеоністів імені М. Різоля
м. Дніпро
Всеукраїнський музичний конкурс «Класичний меридіан»
м. Київ
Відкритий конкурс юних виконавців імені Миколи Лисенка
м. Івано-Франківськ
Всеукраїнський конкурс юних баяністів, акордеоністів та ансамблів «Сучасні ритми» для шкіл естетичного виховання
м. Кривий Ріг     Дніпропетровська обл.
Всеукраїнський фестиваль-конкурс виконавців на оркестрових струнних інструментах                                       імені Ю. П. Хілобокова
м. Кропивницький
Відкритий фестиваль-конкурс вокально-хорового мистецтва пам’яті Раїси Кириченко                                    «Пісенні крила Чураївни»
м. Полтава
Всеукраїнський фестиваль-конкурс                         «Нейгаузівські музичні зустрічі»
м. Кропивницький
Всеукраїнський фестиваль-конкурс виконавців на народних музичних інструментах «Провесінь»
м. Кропивницький
Всеукраїнський відкритий конкурс класичної музики «Обрії класики»
м. Київ