Опера Скорика "Мойсей": в пошуках новаторства.

22 січня в Київській опері за підтримки доволі потужної піар кампанії в інтернетах було поставлено оперу М. Скорика "Мойсей".

Не приховуватиму, що як музикознавець і культуролог, я очікував від одного з найтитулованіших композиторів світу музичного шедевру. Новаторського, захоплюючого, актуального, що відкриває нові обрії підростаючому поколінню. Але що я почув?

Я почув грамотно написаний в дусі епохи пізнього романтизму і, частково, радянського соцреалізму, епічний твір. Один із сотень, яких могли би написати на зорі минулого століття. Буквально в кожному такті я ловив себе на думці, що можу передбачити, що відбуватиметься в наступному. Інколи навіть на цілий період вперед. І дійсно: 

Гармонія.  Пізньоромантична, переважно консонантна. улюблений зворот - зіставлення мінору з мінором VI ступені, або навіть піраміда таких зіставлень (напр. g-moll - es-moll - h-moll). Деінде щоправда траплялось нашарування зменшених з півтоновим зсувом (напр. c-es-fis-a-cis-e-g-b), але і до нього вухо звикає дуже швидко і швидко передбачає чергову його появу.

Оркестрування. В дусі реалізму, Дж. Верді і радянських авторів. Майже постійно партія соліста дублювалася або скрипками (в акордовій фактурі), або октавним унісоном дерев'яних (на фоні витриманої гармонії).  Бас як правило проводився октавним дублюванням віолончелей і контрабасів. Гармонічна середина час від часу в дусі Монтеверді заповнювалась тремоло, зрідка, в дусі Бізе - фігураціями, проте як правило - просто педальними звуками.

Мелодика . Переважають два види - ходи звуками гами та тупцювання на місці.  Ходи звуками гами в залежності від гармонічного супроводу - діатонічні або хроматичні. Рідше - змішані, або із застосуванням ладів зі збільшеними секундами. 

Формотворення. Переважають повторювані структури, як на макро- так і на мікро-рівні. Вони найібльше забезпечують "передбачуваність" матеріалу.

Ритміка. Наскільки можна почути без партитури - переважають дводольні розміри. Певним їх урізноманітненням виступають зміщення сильних долей вокальної або однієї з інструментальних  партій на вісімку,  що створює ефект синкопування. Втім застосовується він досить часто, тому стає дуже передбачуваним.


І, насамкінець, виконання. Неприємно вразили баси й баритони, не здатні як слід озвучити низ. Тобто все, що нижче ре малої октави - тонуло... Як завжди, проблеми з дикцією. На жаль не тільки у солістів, але й у хора. Оркестр загалом звучав добре, хоча ppp, таке важливе, навіть критично важливе, коли бас не озвучує низ - на жаль так і не було.


Замість післямови - ще одна цікава риса. Табло з текстами розташували таким чином, що з верхніх ярусів воно вже не читається. Цікаво, навмисно чи через нехлюйство?

Півтон Безвухий