понеділок, 13 липня 2015 р.

Кирило Карабиць. Не можна проштовхнути нашу культуру на Захід, користуючись нинішньою ситуацією на Сході країни

Відомий український диригент дав концерт у Львівській опері і приїхав на канікули до рідного Києва 
Мабуть, Кирило Карабиць - найуспішніший український диригент за кордоном. Випускник Національної музичної академії України імені Чайковського дебютував в 1996 році з ансамблем солістів при Спілці композиторів України «Київська камерата», працював диригентом-асистентом Фестивального оркестру Будапешта, співпрацював з оркестром Національного радіо Франції, був запрошеним диригентом Філармонічного оркестру Страсбурга. З 2009 року Кирило є головним диригентом Борнмутського симфонічного оркестру (курортне місто на березі Ла-Маншу, Великобританія), влаштувався в Парижі, але колесить з виступами по всьому світу, зрідка працює і в Києві. У столиці він виступить з об'єднаним молодіжним хором на День незалежності, а восени представить спеціальний проект, присвячений творчості свого батька Івана Карабиця, відомого композитора і диригента.

Зараз після сольного концерту у Львівській національній опері, де виступав у рамках творчого проекту «Донкульт», Кирило приїхав до рідного Києва на канікули. Каже, що рідний дім має перевагу над усіма світовими курортами.

- На дачі я займаюся домашніми організаційними справами, - зізнався «ФАКТАМ» Кирило Карабиць. - Ще в 2004 році затіяв будівництво. Тоді ж я не припускав, що буду жити в Європі. Тому хотів облаштувати затишне заміське житло. Поки що це лише у мріях. Кінця будівництву не видно. Але як тільки у мене з'являється вільний час, відразу мчу сюди і намагаюся щось доробляти.Паралельно шукаю якесь місце, куди б все-таки поїхати відпочити, бажано ближче до моря. Але, як показує досвід, швидше за все залишуся вдома. Адже мені по роботі доводиться постійно перебувати в дорозі: в поїздах, літаках. Це займає дуже багато часу. Відчуття комфорту може бути тільки вдома, на улюбленій дачі, в колі рідних і близьких. Відпочину, може, сходжу на рибалку. Кожен день збираюся, але ніяк не дійду, постійно доводиться мотатися в місто.


- Чи готуєте концерт, присвячений вашому батькові?- Це буде незвичайний концерт. Мені завжди було цікаво експериментувати, пробувати щось нове. Від цього класична музика тільки виграє, стає популярнішою. Адже марші Моцарта слухає дуже мало людей, тому потрібні компроміси форматного порядку: співпраця оркестрів з популярними, естрадними виконавцями. З'явилася можливість спробувати себе в новому жанрі. Мені запропонували зробити концерт пісенної творчості Івана Карабиця. Це буде великий концерт, у якому відомі виконавці співатимуть у супроводі симфонічного оркестру. На сцену вийдуть Джамала, Іво Бобул та багато інших артистів, представників різних жанрів і різних поколінь. Я радий, що з'явилася можливість показати українську естраду в кращому її прояві: з красивими мелодіями, які легко можна повторити, співати вдома. Є ідея робити такі музичні вечори, присвячені й іншим композиторам.Музику батька я ж сприймаю по-іншому, ніж інші слухачі. Як синові, вона ближче мені і зрозуміліше. Коли диригент бере твір, він повинен вжитися в нього, а мені цього робити не потрібно, я і так жив цим. Проблема в тому, як таку музику зробити зрозумілою іншим. Хоча мені іноді здається, що грати музику батька - неправильно.

- Чому?- Це може бути відразливим для публіки. Можуть просто не оцінити сам твір так, як у випадку, якби за пультом стояв інший диригент. До дітей відомих батьків завжди більше вимог, тому й відповідальність більше. Адже я з дитинства був занурений у музичне середовище, часто бував на репетиціях, концертах, батьки брали мене на різні фестивалі. Але я якось не вникав в музичну суть того, що відбувається. Слухав платівки гурту «АВВА», хоча з п'яти років навчався в музичній школі при Київській консерваторії, грав на фортепіано. Моя викладачка була дуже вольовою жінкою, іноді у нас і до скандалів доходило. У мене навіть огида до музики виникла, адже залізна дисципліна і постійні заняття набридають. Але подібне у багатьох дітей відбувається. До цього треба звикнути. І я звик. Правда, піаністом так і не став - занадто хвилювався, боявся припуститися помилок. І зараз хвилююся, особливо коли виступаю на батьківщині.До Львова я приїхав всього на пару днів з Гамбурга. В рамках проекту «Донкульт» у мене був свій проект «Золота Україна», що об'єднує необарочний концерт для солістів, хору та оркестру «Сад Божественних пісень» Івана Карабиця з партитурами Сергія Прокоф'єва. До нього увійшли твори з українською тематикою: два хори Прокоф'єва - «Заповіт» на слова Т. Шевченка з опери «Семен Котко» і «Золота Україна» з циклу «Пісні наших днів».Мій батько адже родом з Донбасу, з села Ялта. Це поселення греків Приазов'я, яких виселили з Криму. Тому й село назвали на честь Великої Ялти. Потім батько переїхав до Дзержинськ, я, до речі, там один рік в школу ходив, після вибуху в Чорнобилі.Сергій Прокоф'єв теж родом з Донецької області, народився в селі Красне. У нього є багато творів, написаних на Донбасі. Тут він сформувався як композитор. І в його музиці це відчувається - степові широти, масштабність. Його твори дуже українські за змістом. Текст хору вражає: «Золотая Украина, мой край хлебородный, тебя топтали враги столетиями, убивали твоих сыновей. Ты прошла мученический путь. Но мы не позволим врагам над собой смеяться, а заставим их в Черном море искупаться». Ці слова написані ще в 1937 році, але виявилися актуальні і зараз. Вони були створені в якомусь колгоспі у Вінницькій області та опубліковані в газеті «Правда».Мене давно цікавила творчість Прокоф'єва, я навіть хотів зняти документальний фільм про дитинство знаменитого музиканта і композитора. Була ідея, велися переговори з Фондом Ахметова. Коли почався Майдан, процес застопорився, а потім військові дії на сході країни зробили його неможливим. Адже ніхто не поїде на Донбас знімати, це просто нереально й небезпечно. Іноземці точно зараз не готові їхати до нас. 

- А кажуть, що, навпаки, інтерес до нашої країни в світі зараз підвищився.- Не в культурному контексті точно. Хіба можна говорити про підвищення інтересу до української культури тільки тому, що в європейських новинах стали частіше згадувати нашу країну в зведеннях бойових дій? Не думаю, що можна проштовхнути нашу культуру на Захід, користуючись нинішньою ситуацією на Сході. Це негативний привід. Раніше говорили про Чорнобиль. Коли ж нас будуть асоціювати з позитивними речами, культурними та науковими досягненнями? В очах європейців ми - бідні, нещасні, постраждалі від війни, нам треба слати пайки і речі. Змінити ситуацію можемо тільки ми самі, кожен з нас. Україна як держава могла б користуватися досягненнями своїх громадян за кордоном. Але поки сам не зробиш, нікому нічого не потрібно.Нещодавно у Франції проводили заходи на честь ювілею королеви Анни Ярославни, дочки Ярослава Мудрого. За особистою ініціативою я прилетів до Парижа, щоб підтримати церковний хор. Це було в церкві, яку заснувала Анна Ярославна. Мені хотілося якось підняти рівень заходу з української сторони. Ось ще готую концерт, присвячений Чорнобилю. Але я принципово не хочу робити його траурним. Хочу, щоб він був позитивним. Занадто багато у нас трагедій. Потрібно шукати світлі теми, а не користуватися заїждженим іміджем нещасних і знедолених.Хоча як можна щось здійснити без грошей, коли всі засоби з'їдає ця війна? Напевно, треба пробувати шукати нові форми управління культурою, раз міністерство не ефективне. У Польщі, наприклад, є недержавний інститут Адама Міцкевича. Там сидять менеджери (з музики, кіно, живопису ...), які розподіляють бюджет, керуючись строго професійними критеріями. Тому там і культура розвивається.

- Чи правда, що ви отримали нову пропозицію про роботу в Європі?- Мене призначили музичним керівником і головним диригентом оперного театру та оркестру Веймара (Німеччина). Ця пропозиція була несподіваною, але дуже привабила. У першу чергу тим, що я зможу працювати в оперному театрі. Це новий і дуже цікавий досвід.

- А як же Борнмутський оркестр, який під вашим управлінням став улюбленим оркестром світу?- У диригентів може бути кілька проектів одночасно. На щастя, щодня ходити на роботу не потрібно. І до нових обов'язків я приступлю з 2016 року. Зараз починаю думати про програму та репертуар. Буду більше літати. Вплутався я в цю авантюру диригентську, тепер вже пізно здавати назад.
 
 


Джерело: Газета Фактьі

Немає коментарів:

Дописати коментар