четвер, 3 вересня 2020 р.

Доктор Комаровський про музичні школи: як працювати і не захворіти?

Доктор Комаровський у своєму інстаграмі відповів на питання щодо занять в музичних школах. Вважаємо це питання актуальним для українців, отже - транслюємо.  



Питання: ⁣

Моїй мамі, як і багатьом учителям зараз, за ​​60. Хоча вона працює не в звичайній школі, а в музичній, небезпека для неї, я вважаю, ще більша. Тому що кожен день діти на уроці вокалу будуть кричати їй в обличчя. Що порадите їй і таким, як вона? Що їм робити - звільнятися або все ж якось захищатися і працювати? ⁣

Відповідь: ⁣

Це якраз та ситуація, коли ризик дуже реальний. Чим люди голосніше говорять, тим вище ризик перевищення дози інфікування. А коли вони ще й співають, напружуючи голосові зв'язки, то ризик поширення коронавірусу стає максимальним, якщо він у цієї людини є. Зрозуміло, що діти - це не найголовніший суб'єкт поширення коронавірусу, але якщо людині за 60, і цій людині постійно кричать в обличчя різні люди, то ризик зараження і виникнення потім ускладнень дуже високий.⁣

Я просто впевнений в тому, що в музичних школах обов'язково повинні бути прозорі екрани між педагогом і учнями. Не треба педагогу чіпати учня за обличчя, поправляти його голову, йому потрібно вміти слухати і спостерігати. А через прозорий екран це спокійно можна робити. І вимагати від керівництва установи таких екранів - це абсолютно нормально і правильно.⁣⠀⁣

Я якось погано собі уявляю, що хтось водив дітей займатися співом за безкоштовно. Тобто люди апріорі платять гроші музичній школі за те, щоб їх дитина вчилася співати. Так ось цих людей треба ставити перед фактом: досвідчений педагог буде займатися з вашими дітьми тільки тоді, коли буде встановлено для неї захисний екран і коли ви зможете забезпечити її хоча б двома респіраторами на день. Ну і, природно, рівень захисту респіраторів fpp2 як мінімум.⁣

І ще дуже важливо, щоб під час пауз між заняттями було інтенсивне наскрізне провітрювання. Я не дуже знайомий з технологією навчання співу, але мені здається, що в найближчі пару місяців цілком можна навчати дітей вокалу і на свіжому повітрі.⁣

Резюме: по-перше, захисні екрани, по-друге, інтенсивне провітрювання, по-третє, респіратори з достатнім ступенем захисту, і, по-четверте, по можливості заняття на свіжому повітрі. 

Джерело - 
https://www.instagram.com/p/CEqlTbUJar2

Коментар редактора

Стосовно свіжого повітря в наших кліматичних умовах - на жаль ні. Вже в жовтні температура повітря спаде до +10
°С, це надто холодно - можна застудити горло і не тільки. А от захисні екрани ми підтримуємо - тільки ж хто на це гроші виділить, якщо весь коронавірусний фонд спущено  ̶в̶ ̶у̶н̶і̶т̶а̶з̶ ̶на асфальтування доріг?     

Для довідки. На сьогоднішній день у Києві коронавірус атакував більше 14 тисяч осіб, тобто 0,48% населення Києва. Приблизно такою ж навесні цього року була інтенсивність коронавірусу в Ухані (0,5% населення міста), але там 2 місяці карантину зробили свою справу і розповсюдження коронавірусу припинили.    

пʼятниця, 12 червня 2020 р.

Щоденник Сергія Прокоф’єва під час епідемії "Іспанки"







3 жовтня 1918 р.

Щиру паніку нагнала на мене іспанська інфлюенца. До сих пір вона для мене звучала якось анекдотично з її станом «прострації», хоча я про неї чув ще в Японії. Але сьогодні в газетах - тисяча випадків в день в одному Нью-Йорку з 5-відсотковим смертним результатом. У Нью-Йорку ще благодать, а в інших містах пошесть. Вилетіти з Большевізіі в Нью-Йорк і померти від іспанської інфлюенци! Який сарказм! Кажуть, якщо відразу лягти в ліжко і пролежати тиждень, тоді нічого, і головне, не буде запалення легенів, від якого більшість смертних випадків.


12 жовтня 1918 р.

...Інфлюенца досягла чотирьох з половиною тисяч в день. Побоююсь. Купив пульверизатор для носа і соснову олію.


14 жовтня 1918 р.

Був на запрошення Фішера для переговорів про ціну за «Казки». Я призначив тисячу доларів. Фішер не моргнув і сказав, що дасть відповідь. Відповідь прийшла ввечері - не може.

Був у Сталя. Він кашляє як божевільний, але каже, що температура нормальна і доктор сказав, що інфлюенци немає. Я нюхав камфору, щоб дезінфікувати ніс. Вранці він ходив до свого кравця - вночі помер від інфлюенци. Він до іншого - і той.


15 жовтня 1918 р.

Сталь лежить — інфлюенца. Я боюсь, що заразив мене.
Володимир Миколайович обурився, що я живу з п'ятнадцятьма доларами і вручив сто п'ятдесят, сказавши, щоб в будь-яку хвилину я розраховував на нього. Ніжний надзвичайно. Взагалі Америка його сильно змінила. Увечері в «Метрополітен» на першому симфонічному концерті сезону (французький оркестр і французька програма; грали гірше, ніж у нас). Бажання якомога швидше виступити самому. Але на жаль, грудень! Грудень!


16 жовтня 1918 р.


Так і є: температура 98,6 ° F, тобто по-нашому 37 ° - трохи підвищена. Кашель і болять ноги. Сидів вдома. Якщо це інфлюенца, то нічого не поробиш, треба терпляче перехворіти. Тому ставлюся філософськи.

Закінчив «Гавот».
До вечора температура нормальна.


17 жовтня 1918 р.

Вранці почувався добре. Не інфлюенца.


18 жовтня 1918 р.

Сьогодні знову підвищена температура і жахливий нежить. Сиджу вдома і промиваю ніс. [...]

У Сталя криза: 104 ° за Фаренгейтом. Взагалі Фаренгейт в своїх великих кількостях дуже імпозантний.
У місті інфлюенца слабкіше.
Відвідували Mme Больм і Mme Шиндлер.


19 жовтня 1918 р.

Цілий день плачу. Нежить вдарився в очі. Не можна навіть читати. Але до вечора краще, температура нормальна, і я поїхав в Carnegie Hall брати участь в російському концерті для американської позики.


21 жовтня 1918 р.


Попрощався з моєїю 109-ю вулицею і переїхав в Hotel Wellington, що пролягає досить центрально. Готель спокійний, публіка живе помісячно, дозволяють грати на фортепіано і взагалі тут досить багато артистів. У мене дві хороших кімнати з ванною і двома шкапнимі кімнатами, в яких зручно ховати чужих дружин, якщо будуть ломитися розлючені чоловіки. Але на жаль, поки романтична сторона кульгає.

Від нежиті і побоювання, що інфлюенца, видужав.


23 жовтня 1918 р.


Інфлюенца не зменшується: крутиться до чотирьох-п'яти тисяч в день і на восьмиста небіжчиків. Є випадки швидкоплинного характеру: о дванадцятій годині готово. Хрест. Кажуть, це різновид легеневої чуми. Нічого не скажеш, приємна розвага!

Хоча у мене враження, що, прихворівши кілька днів тому, я переніс параінфлюенцу, і тепер, можливо, застрахований від справжньої.


28 січня 1919 р.

Інфлюенца ще не вщухла і триста випадків відзначаються кожен день. А сьогодні жахлива пневмонія в одну добу скрутила бідну Mme Шиндлер, милу, здорову, красиву жінку. Шиндлер убитий, Больми в сльозах. Я дуже їм співчуваю, але не показуюсь до них - боюся зарази.


Джерело: С.Прокофьев «Дневник. Часть 1. 1907-1918»



Для довідки: Епедімія "Іспанського грипу" тривала з січня 1918 року по грудень 1920-го. По всьому світу іспанкою перехворіли до 500 млн осіб і до 50 млн - померли.

В Нью-Йорку у 1918 році мешкало близько 5 млн осіб [1], що при максимальній денній кількості випадків, про яку свідчить С. Прокоф’єв (4,5 тисячі), складе показник інцидентності за тиждень - понад 500 осіб. Під час максимального поширення пандемії COVID-19 у Нью-Йорку цей показник був приблизно таким же [2]. А ось у Києві цей показник є (і сподіваємось, залишиться) значно меншим - близько 16 осіб станом на 12 червня 2020 за даними МОЗ [3]

Переклад і довідка - Півтон Безвухий

середа, 10 червня 2020 р.

В деяких областях дозволені концерти! Але в масках.


Уряд України дозволив проводити масові культурно-мистецькі заходи у 18 регіонах України. В інших 7, натомість, не дозволив, через надто високі епідеміологічні показники. 


Території з карантинними обмеженнями (джерело зображення - Вікіпедія)



Відповідно до постанови Кабміну масові культурно-мистецькі заходи тепер дозволено із заходами безпеки, зокрема:

- відвідувачі повинні бути в масках (респіраторах)!
- відстань між сидіннями має бути 1,5 метра, або ж глядачі мають розміщуватись через одне сидіння. 
- на вході - вимірювання температури та антисептики.

На жаль поки що це стосується не всієї України, а тільки 18 регіонів, де епідемічні показники дозволяють. В інших 7, відповідно до інформації МОЗ, зокрема Києві - поки що ні. Щодо окупованих територій - то в Криму місцевими окупантами також оголошений карантин.

Таким чином, любителі музики отримують унікальну нагоду - поїхати в міста де концерти дозволені, і прослухати там симфонію у масці! Щоправда ми оглянули афіші філармоній у дозволених регіонах - більшість концертів поки що не анонсують, а в Дніпрі й Одесі на червень анонсують лише концерти попсовиків, симфоній поки що не виконують.  Але будемо слідкувати за оновленнями.

 



вівторок, 2 червня 2020 р.

Як київська консерваторія стала старшою на 50 років.

25 травня Вчена рада НМАУ на своєму засіданні "схвалила інформацію щодо істинної дати заснування Консерваторії" і відтепер вважатиме, що такою такою датою є відкриття 27 жовтня 1863 року Київського відділення Імператорського Російського Музичного Товариства. Про це повідомляє офіційний сайт НМАУ.

На наш погляд ця інформація потребує більш детального пояснення - власне яку саме подію відзначали раніше і яку саме подію відзначатимуть тепер. Такого пояснення немає на сайті НМАУ, тому візьмемо це завдання на себе.  


Що відбулось 3 листопада 1913? 

Трохи більше ніж 106 років тому у Київ приїхала принцеса Олена Саксен-Альтенбурзька, нащадниця Мекленбурзьких герцогів, історія правління яких починається з часів князя Ніклота (XII століття) і, на той час - голова Імператорського російського музичного товариства (ІРМТ). 


Олена Мекленбург-Стреліцька,
принцеса Саксен-Альтенбурзька
Вона приїхали аби взяти участь, разом з іншими високопоставленими особами, в урочистій церемонії відкриття Київської консерваторії. Київська консерваторія стала третім музичним закладом України, що отримала статус закладу вищої освіти - після Львівської (1858) і після Одеської консерваторій (8 вересня 1913). І п'ятим на теренах Російської Імперії після С.-Петербурга (1862), Москви (1866), Саратова (1912) і Одеси (1913).  


Що відбулось 27 жовтня 1863? 

27 жовтня 1863 у Києві відкрилося відділення Імператорського Російського музичного товариства. Власне ІРМТ було засноване у С.-Петербурзі 1859 року - в період, коли музичне мистецтво "демократизується" - музика звучить вже не тільки під час церковних служб і придворних розваг, але і для широких мас міського населення. Процес створення концертних товариств і міських театрів активізується вже на початку XIX століття, але саме у 1859 імператор вирішує активно включитись у цей процес, завдяки чому ІРМТ проіснує до падіння Російської імперії в 1917. Це сталося під час царювання Олександра ІІ. 

Олександр ІІ, імператор Росії

Олександр ІІ царював у 1855-1881 роках. Окрім створення ІРМТ, його правління відзначилось скасуванням панщини (1861), придушенням другого польського повстання (1863-64), забороною української мови (т.зв. Емський указ, 1876), а також завоюваннями на Північному Кавказі та Середній Азії.

Природно, Олександр ІІ, швидко збагнув, шо в інтересах імперії - пропагувати панування російської культури по всій імперії, і за фінансової підтримки Кремля відділення ІРМТ відкриваються в Москві (1860), Києві (1863) , Казані (1864), Харкові (1871), і інших містах Імперії.     

Київське музине відділення ІРМТ стало третім на теренах Імперії (після С.-Петербугра і Москви) і другим на теренах України з-поміж подібних організацій після Галицького музичного товариства, яке діяло у Львові на аналогічних засадах, тільки під іншим покровительством - Австро-Угорської Імперії з 1838 року.

 Що відбувалось між 1863 і 1913?

Київське відділення ІРМТ в перші п'ять років відзначилось неабиякою активністю. Спочатку музична школа та окремі симфонічні концерти, потім, 1867 - відкриття оперного театру, і нарешті 1868 - відкриття Київського музичного училища. 

А ось власне 1868-1913 роки - це довгий (45 років!) період, коли Київське училище намагалось здобути статус консерваторії, але все ніяк не складалося. Нагадаємо, що в цей час консерваторії вже діяли у Варшаві (з 1810), Львові (1853), С.-Петербурзі (1862) і Москві (1866), тож бажання Києва не відставати від молодших за віком міст більше ніж очевидне.

Шлях до консерваторії виявився не таким простим. Перший директор музичного училища - Роберт Пфеніг, на таку спробу не наважувався. Більш рішуче був налаштований його наступник - Роберт Альбрехт. Він домагався, аби випускники Київського училища мали такі самі права, як і випускники імперських консерваторій, але, як відомо, слушна ініціатива карається - і вже 1877 року Альбрехта з посади було знято. 

Наступний директор училища - Володимир Пухальський діяв обережніше. 14 років Київське музучилище чекало свого часу, аж поки питання консерваторії не підняв сам Антон Рубінштейн, один із творців ІРМТ і засновник Петербурзької консерваторії. Ця спроба засвідчена у протоколі засідання ІРМТ.                   


Але добра справа, як це часто буває, зіткнулася із браком коштів, і віз лишився на місці.     

У 1908 році ІРМТ очолила принцеса Олена Саксен-Альтенбурзька і нарешті справа зрушилась. Цього разу київська дирекція підготувалась більш ґрунтовно і в листі до принцеси надала детальне фінансове обгрунтування - зокрема пропонувалося збільшити плату за навчання, розпродати землі київського відділення ІРМТ, і скористатися заощадженнями. Олена Саксен-Альтенбурзька пропозицією зацікавилась і направила у Київ Сергія Рахманінова, аби той з'ясував, як взагалі справи з рівнем музичної освіти. 

З позицій сьогодення очевидно, що на той час Рахмнанінов був найбільш авторитетною фігурою в музичних колах Росії. Чайковський і Римський-Корсаков уже померли, а Стравінський і Прокоф'єв були ще надто молодими. Тож схвальним відгуком С. Рахманінова (1910) без всяких перебільшень Київська консерваторія може пишатися, а принцесі Олені - дякуємо за вибір. 


Сергій Рахманінов
Втім і після схвального відгуку Рахманінова, керівниця ІРМТ діяла в кращих чиновницьких традиціях - вона вирішила почекати на круглу дату - 1913 року Київське відділення ІМРТ святкувало 50-річний ювілей. Ось до цієї дати перетворення музичного училища на консерваторію і приурочили. 

Київське музичне училище і українська культура

Найбільш дошкульне для київських істориків музики питання, полягає в наступному - як ж те так сталося, що жоден з українських геніїв того часу - Микола Лисенко, Микола Леонтович, Кирило Стеценко, Олександр Кошиць - не обрали Київське музичне училище місцем свого навчання? 

Є і інші дошкульні питання. Перший справді всесвітньо-відомий випускник Київського музичного училища - Володимир Горовиць, на жаль не мав у своєму репертуарі творів українських композиторів. Звичайно, це не ставить під сумнів його феноменальну виконавську майстерність, проте наводить на роздуми про те, що викладачі Київського музучилища не вважали за належне знайомити своїх студентів з українською музикою.   

Після 1913 ситуація виправиться. Київську консерваторію закінчать Левко Ревуцький (1916), Борис Лятошинський (1919) і інші відомі музиканти, внесок яких у скарбницю української музичної культури є безперечно значним. Але чим же для української культури відзначилась діяльність київського відділення ІРМТ у перші 50 років свого існування? 

Це питання залишимо сучасним музикознавцям Київської консерваторії. Нехай пояснюють. 

Історична довідка 
Розвиток музичної освіти в містах Російської імперії після відкриття ІРМТ (1859) мав схожий сценарій і мав такі етапи:

- відкриття відділення ІРМТ і музичних класів при ньому
- відкриття музичного училища на базі відділення ІРМТ
- реорганізація училища у консерваторію

Всі три рівні встигли пройти тільки три українські міста (Київ, Одеса, Харків), два рівні - ще 6 міст (Миколаїв, Катеринослав (Дніпро), Полтава, Херсон, Житомир, Сімферополь).


Півтон Безвухий 

Джерела   

  • Зільберман, Ю. Київське музичне училище. Нарис діяльності. 1868-1924 роки [Текст] / Юрій Зільберман = Киевское музыкальное училище. Очерк деятельности. 1868-1924 годы / Юрий Зильберман : [монографія]. - К. : Клякса, 2012. - 479, [112] с. : іл. - Текст укр. та рос. - Бібліогр.: с. 451-465. - 500 прим. - ISBN 978-966-2541-07-6
  • Копиця М. Д. Історія Академії у постатях її керівників [Електронний ресурс] / М. Д. Копиця // Часопис Національної музичної академії України імені П. І. Чайковського. - 2013. - № 4. - С. 41-50. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Chasopys_2013_4_28
  • Назаренко М. Розвиток професійної музичної освіти в Україні (XVIII-ХІХ ст.) [Електронний ресурс] / М. Назаренко // Наукові записки [Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка]. Сер. : Педагогічні науки. - 2012. - Вип. 107(2). - С. 28-38. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Nz_p_2012_107(2)__7
  • Походзей І. І. Музичні училища України в системі підготовки мистецьких кадрів: історія, стан, перспективи / І. І. Походзей // Часопис Національної музичної академії України імені П. І. Чайковського. - 2015. - № 2. - С. 82-95. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Chasopys_2015_2_10
  • Список музичних училищ України [Електронний ресурс] // Українська Вікіпедія – Режим доступу до ресурсу: https://uk.wikipedia.org/wiki/Список_музичних_училищ_України
  • Російське музичне товариство [Електронний ресурс] // Українська Вікіпедія – Режим доступу до ресурсу: https://uk.wikipedia.org/wiki/Російське_музичне_товариство 



неділя, 24 травня 2020 р.

Як переживають музичний карантин у Франції


До Вашої уваги - стаття французької радіостанції RFI про сумні перспективи музичних і театральних колективів в умовах пандемії. В статті розповідають про Францію, але певно це стосується і нас. 


Любителям опери, балету і класичної музики на карантині пощастило - їм випала можливість подивитися онлайн пропущений спектакль, почути виконавця, який давно не гастролював в їх країні. З тих пір, як оперні театри і філармонії закрилися, музичні вистави та концерти виявилися доступні всім і безкоштовно. Культура повністю перемістилася в інтернет. Згідно з опитуванням Ifop - Hadopi, 89% користувачів інтернету переглядають мистецькі твори, це рекорд десятиліття.


Серед закритих музичних майданчиків - паризькі Опера і Філармонія. Перша щотижня показує спектакль зі свого репертуару у вільному доступі і продовжує виробництво фільмів для  «Третьої сцени» — сайту, на якому і до карантину Опера демонструвала пов'язані з музикою короткометражні фільми відомих режисерів. Друга, тобто Паризька філармонія, теж дуже активна онлайн, на її сайті вже понад 900 відео.


Здавалося б, можна радіти - культура і мистецтво користуються попитом. Але чи повернуться ці люди в театральні зали після закінчення карантину? Стефан Лісснер, глава Паризької опери, вважає, що відкрити зали Гарньє і Бастилії не зможе - «це неможливо як для публіки, так і для самих артистів, і для співробітників».


В першу чергу, звичайно, постає питання турботи про глядача. «Середній вік нашої публіки - 50 років», - нагадує Лоран Бейль, директор Паризької філармонії. Важко уявити собі зал на 2400 чоловік в масках. Відстань між кріслами теж не відповідає новим нормам, вона навіть у сучасній будівлі Філармонії, якій виповнилося тільки п'ять років, менше ніж метр. Що й говорити про Гарньє і її старовинні ложі. У деяких театрах використовувати можна буде тільки кожне третє крісло, і те через ряд.


Як і Стефан Лісснер, Лоран Бейль вважає, що прибрати навіть половину крісел не вдасться. перш за все, з економічної точки зору. Не можуть бути рентабельними концерти в залах, заповнених тільки наполовину. І як в цих умовах укладати контракти з зірками міжнародної сцени і з іноземними оркестрами? Публіка може просто не прийти. Програма Філармонії як мінімум на 60% складається з виступів гастролюючих оркестрів та виконавців. «Саме публіка, якій за п'ятдесят, купує найдорожчі квитки, і саме вона знаходиться в групі ризику», - нагадує Лоран Бейль. Філармонія відома своїми демократичними цінами і численними знижками навіть на концерти найвідоміших виконавців.


Директори театрів розуміють, що і сама логістика прийому глядачів і розміщення їх в залі повинна змінитися. Скільки часу знадобиться, щоб впустити глядачів в зал? Наскільки заздалегідь доведеться приходити? І головне - чи не відлякають усі ці запобіжні заходи любителів музики?


Театри заздалегідь погодилися пожертвувати буфетами. Це розчарування і для глядачів, і для самих установ. Кожний келих шампанського - не тільки додатковий дохід, це традиція і додаткове задоволення, можливість зустрітися з друзями, обговорити першу дію. Але повністю скасувати антракти неможливо. Вони існують не тільки для публіки, а й для перепочинку артистів і зміни декорацій. У «Борисі Годунові», наприклад, костюмери повинні за цю коротку перерву переодягнути і загримувати кілька сотень хористів.


Зал Паризької філармонії



Флейта - чарівна або небезпечна?


Концерт, оперний або балетний спектакль - це момент єднання глядача і артиста. І якщо глядачі і їхнє здоров'я - перша і майже нездійсненна місія, то турбота про виконавців теж виявляється в післякарантинних умовах нерозв'язною головоломкою. В першу чергу, як бути з оркестром? Музиканти в оркестровій ямі або навіть на сцені сидять близько один до одного, ні про яке дистанціювання тут немає й мови. Симфонічний оркестр - це, як мінімум, 70 музикантів, іноді і більше ста.

Директори театрів почали ламати голови над можливими рішеннями з самого початку карантину. Жодна з пропозицій не відповідала художнім критеріям. Пропонувалося, наприклад, «розрідити» оркестр, випускати його на сцену з меншим числом музикантів. Або ще - розсадити його так, щоб між виконавцями було відстань у два метри.

Але все це, звичайно, обмежить кількість музичних творів, які можна буде виконувати. «Про Дев'яту симфонію Бетховена годі й мріяти», - зітхає Лоран Бейль. У ввіреній йому Філармонії, правда, можна прибрати ті крісла, що знаходяться позаду сцени, і перші ряди партеру. В цьому випадку сценічний майданчик збільшиться в п'ять разів. Але це зіпсує безпосередньо сам звук - замість злагодженого звучання оркестру глядач чутиме окремі інструменти. Зникне і єднання глядач-виконавець, головне, заради чого існують «живі» концерти і спектаклі.


Особлива складність виникає - коли звучить «неясний голос труб» та інших духових інструментів. На початку травня лікарня святого Венсана в Ліллі почала проводити дослідження, щоб виявити, наскільки ризикована робота з тими чи іншими музичними інструментами, і чи «видувають» музиканти з труб, фаготів, валторн, саксофонів і флейт коронавірус. Для цього аерозольні суспензії, що виходять з інструментів  підфарбували. Виявилося, що пофарбоване повітря легко долає відстань в кілька метрів. Особливо небезпечною виявилася поперечна флейта.


Але ж є ще хор і солісти. Вдих і видих і є їх головними інструментами - саме від цієї вправи санітарні служби радять нам відгородитися маскою. «Джульєтта з криком кидається в обійми Ромео», - оповідає лібрето опери на музику Шарля Гуно. Мюзетта і Марсель в «Богемі» Пуччіні теж падають один одному в обійми. А «Дама з камеліями» вмирає в обіймах коханого. Знамениті сцени в масках не зіграти.


У балеті - свої проблеми. Справа навіть не в тому, що неможливо уявити собі маленьких лебедів або фею Драже в масках. Але навіть якщо новий атрибут неймовірним чином обіграють талановиті костюмери, не можна забути, що балет залишається не тільки художньою, але й фізичною вправою, що вимагає від виконавця великих зусиль. Невідомо ще, наскільки це можливо чи шкідливо для танцюристів у масках. У балетних трупах постає і питання тренувань. Як і професійні спортсмени, танцюристи втратили під час карантину можливості нормально тренуватися. Тепер вони зможуть вийти на сцену тільки після тривалої підготовки.

Втрачений сезон

Театри, заповнені наполовину, без відомих виконавців, які навряд чи зможуть приїхати, без додаткових доходів від буфетів - економічні втрати серйозно загрожують новому сезону, що мав би початися у вересні.


Паризька опера - державна установа, але вона не повністю живе на кошти з бюджету. Театр фінансує своє існування на 60%. У «втраченому» сезоні (2019-2020) вже до карантину фінансові втрати були викликані страйками через пенсійну реформу. Ще на початку березня (карантин був оголошений у Франції 17 березня) перед початком спектаклів в Гарньє і Бастилії оголошували, що профспілки продовжують свою боротьбу, і перепочинок тільки тимчасовий. Перед кожним спектаклем глядачі мусили перевіряти сайті Опери, чи не скасовано вистави. До кінця року борги Опери досягнуть приблизно 40 мільйонів євро, при цьому у неї не буде оборотного капіталу, оголосив Стефан Лісснер.


Що чекає на тебе, тореадоре?
Положення Філармонії дещо простіше - її зал менше, а крім того, в такій екстремальній ситуації вона може обійтися без запрошених оркестрів (хоча це сильне розчарування для слухачів). З 2019 року Філармонія отримала в своє повне розпорядження Паризький міський оркестр. Але і тут борги до кінця року досягнуть приблизно 12 мільйонів євро.


Стефан Лісснер у своєму інтерв'ю Le Figaro каже, що відкрити Паризьку оперу за умови дотримання санітарних норм неможливо. І вважає за краще не відкривати її взагалі. На думку директора двох головних французьких оперних залів, потрібно чекати, поки з'явиться вакцина або ліки, або епідемія сама зійде нанівець, - безпека глядача понад усе. Поки ж в Опері почнуться ремонт і реставрація, раніше заплановані на літо 2021 року.


Філармонія до кінця травня має намір записати кілька концертів - без публіки. На сцені будуть тільки 13 музикантів, вони виконають «Зігфрід-ідилію» Вагнера, яка і вимагає обмеженого числа інструментів. Знаменитий французький скрипаль Рено Капюсон також збирається об'єднати 23 смичкових інструментів для виконання «Метморфоз» Штрауса. Третій твір, виконання якого можливе в таких умовах, - «Фантастична симфонія» Берліоза. Кожну з п'яти частин симфонії виконують різні інструменти (насправді це не так, склад оркестру не змінюєится - прим. ред.), і музиканти можуть сидіти по різні боки залу.


Далі Лоран Бейль поки не заглядає. Але всім директорам театрів зрозуміло, що новий сезон буде не таким, яким він був задуманий, оголошений і в багатьох випадках проданий. Багато виконавців не приїде, не відкриються зали, неможливо при повному невіданні укладати нові контракти, і окреме і найскладніше питання - зарплати і зайнятість співробітників. За оплачені абонементи глядачам повернуть гроші, але ніхто не поверне нові постановки, якими живе і дихає музична культура.


Від редактора. У Києві на сьогоднішній день приблизно 2,5 тисячі ініфікованх на коронавірус, тобто близько 0,1% населення міста. Щоденно лікарі виявляють приблизно 50-60 нових інфікованих і ця цифра, як видно із графіку, поки що тенденції до зменшення не проявляє. Очевидно в таких умовах про вихід артистів на роботу, хоча би і задля репетицій, говорити зарано. Інша справа, дистанційне мистецтво - публікація записів, підготовка і онлайн-публікація нотних видань, наукових і дослідницьких матеріалів, дистанційні зайняття з учнями - по мірі можливостей усім цим слід займатися, щоб якомога швидше надолужити втрачене тоді, коли пандемію буде подолано.    

 



Джерело - RFI
Автор - Гелія Певзнер
Переклад і редакція
- Півтон Безвухий

середа, 20 травня 2020 р.

Геннадій Смирнов: "Культура і мистецтво - це не сфера послуг"

У зв'язку з черговою спробою вітчизняного Мінкульта перетворити культуру на сферу послуг пропонуємо до вашої уваги статтю російського театрального діяча, заступника голови спілки театральних діячів РФ Геннадія Олександровича Смірнова. Стаття написана у 2014 році, проте для наших реалій вона актуальна саме зараз. Отже, слово автору:

Зараз активно обговорюються «Основи державної культурної політики», розроблені адміністрацією президента (РФ - прим. пер.). Але справжнім відображенням культурної політики держави є її бюджетна політика. Якщо ми всюди напишемо, що культура - це наше все, а в бюджеті передбачимо скорочення витрат на фінансування федеральних програм і об'єктів культури, то за законом соціального наслідування скоротяться і витрати на культуру в регіонах і муніципалітетах.

Проблема в помилкових світоглядних настановах, що панують в державному апараті. Культура і мистецтво - це не сфера послуг. В іншому випадку вона могла б регулюватися простими ринковими механізмами. Але мова йде про виробництво культурних благ, які мають всі ознаки суспільного блага, і держава повинна його підтримувати. Таке виробництво впливає на загальну соціальну ситуацію, на підвищення якості життя. Воно не вимірюється тільки рублем.


Простий приклад. На вуличне освітлення витрачаються бюджетні кошти, і оплачуємо його ми як платники податків. Ліхтар на вулиці - суспільне благо, і воно належить усім без винятку, навіть тим людям, які не ходять під ліхтарем. Той факт, що в місті світло, все одно впливає на їх самопочуття. Те ж саме з культурою. Людина може не відвідувати театр, але якщо в місті є театр або концертний зал, це теж позначається на його самопочутті. В кінцевому рахунку це впливає і на інвестиційний клімат.

Інша поширена помилкова установка - та, що бюджетні кошти, які виділяються на культуру, необхідно пов'язувати з результатами культурної діяльності. Це помилка, мовляв, її можна виміряти в якихось показниках. Спроби встановити критерії ефективності в культурі неминуче приведуть до втручання держави в творчий процес. А директори театрів і художні керівники навчаться правильно за цими показниками звітувати ... Єдиний правильний підхід - не вигадували жодних критеріїв ефективності, виходити виключно з презумпції соціальної корисності будь-якої культурної діяльності - крім тієї, яка прямо заборонена законом.

І ще. Ніякі основи державної культурної політики і закони, прийняті в їх розвиток, не допоможуть, якщо в державних органах буде жива думка про те, що на культурі можна заощадити. Це катастрофічна омана! За об'єктивними законами, відомими всьому світу, витрати на культуру тільки ростуть. Причому плата за квитки на культурні заходи завжди зростає повільніше за ці витрати, що обумовлено неринковою природою самої культури.

Президент Росії в травні 2012 року підписав указ № 597, який передбачав підвищення заробітної плати працівникам культури. Глави суб'єктів РФ несуть за це відповідальність. Що їм потрібно? Відзвітувати. Є два шляхи. Перший - збільшити обсяг фінансування, довівши зарплату до середньої по економіці. Другий - скоротити чисельність працівників, а вивільнені кошти розподілити між рештою.

Я недавно зустрічався з керівником федерального бюджетної установи за межами Москви, і він розповів, що, отримавши відповідне завдання, був змушений скоротити кількість викладачів. Середня зарплата збільшилася, але зросло і педагогічне навантаження. А оскільки викладання в театральному вузі пов'язано і з фізичними витратами, люди стали хворіти, пропускати заняття. Якість викладання впала.

Джерело - http://bujet.ru/article/267873.php
Передмова і переклад - Півтон Безвухий.




понеділок, 18 травня 2020 р.

Культура - це послуга?

Міністерство культури та інформаційної політики України оголосило громадське обговорення проєкту Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про культуру» щодо загальних засад надання населенню культурних послуг». 

Відповідне оголошення висить на офіційному сайті Мінкульту  . А щоб народ не встиг розібратися, на обговорення відвели лише тиждень і вже 21 травня наші слуги зроблять вигляд, що вони нас «почули» і в турборежимі приймуть.    

Експансія "послуг". Освіта. 

Взагалі кажучи експансія «послуг» розпочалася задовго до приходу «слуг». Першими на слуг стали перетворювати освітян. Ми проаналізували Закон про Освіту на предмет вживання терміну «послуга» і побачили що його вживання з роками невпинно зростало.




Причому кардинальний стрибок стався у 2017 році - з 20 до 45 слів. Тобто, як би це не парадоксально звучало у світлі протистояння порохоботів і зелюків, слуги в законодавчому органі завелись насправді ще в часи Порошенка.   

А ось частота вживання терміну "виховання", хоч закон і ставав все більш багатослівним,  явно відставала:
Найбільш цікаві концептуальні зміни стосувалися мети освіти. До 2017 року метою освіти був
"всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства, розвиток її талантів, розумових і фізичних здібностей, виховання високих моральних якостей, формування громадян, здатних до свідомого суспільного вибору, збагачення на цій основі інтелектуального, творчого, культурного потенціалу народу, підвищення освітнього рівня народу, забезпечення народного господарства кваліфікованими фахівцями".

У 2017 слів стало більше, але випало два дуже важливих моменти - про «виховання високих моральних якостей» і «кваліфікованих фахівців». Тобто після Революції «гідності» ані моральні якості, ані кваліфіковані фахівці стали вже не потрібні. І це сталося за два роки до приходу Зеленського. Отакі діла. Здобули.

Експансія «послуг». Культура.

До сьогоднішнього дня термін «послуги» в Законі про культуру вживався досить скромно і до Революції «гідності» культура була більше про виховання ніж про послуги. Але депутати, які прийшли на хвилі революції гідності певно вирішили, що виховувати - це негідно, а гідно - служити. Послуги виросли з 1 до 13 слів, а виховання впало з 11 до 4 слів :



В проєкті, який підготували Слуги, термін "послуги" вживається вже 41 раз, а виховання - 0.

А що там за порєбріком? 

У законодавстві РФ спостерігається аналогічна тенденція, причому з випередженням нашої на кілька років. А що ви думали - наші слуги самостійно креативлять? Авжеж ні. Вчаться у росіян.  У них рівень вживання терміну "послуги" ("услуги") в освітньому законі виріс за останні 10 років з 17 до 66, а в законі про культуру - з 6 до 72 разів. Найбільш плідним в цьому плані був період з 2013-2014 років, тобто в канун окупації Криму. 





Підвищення культурного рівня

Забудьте що це таке. В новому проекті від зелених «підвищення культурного рівня» в засадах державної політики вже не фігуруватиме. Також звідти випиляють «визнання культури фактором самобутності українського народу», «сприяння створенню єдиного культурного простору України», «сприяння активному функціонуванню державної мови в культурному просторі України». На його місце прийде «інтеграція у міжнародний культурний простір» (здогадайтесь з одного разу, в чию культуру коміки «95 кварталу» хочуть інтегруватися).


 Мінімальні стандарти забезпечення населення культурними послугами
Відчуваєте, як запахло совком! Забезпечення населення! Мінімальне! Це вам не хухри-мухри! Це проєкт закону про культуру від Слуг народу.

Розробляти ці стандарти звичайно ж будемо ми з вами, громадяни, бо ж кожен із нас президент, правда? 😃😃😃    А ось і ні. Розроблятиме Кабінет міністрів. Шмигаль чи хто там у них... А уявляєте якщо на місце Шмигаля прийде Юзік і почне розробляти нам  культурні стандарти?  А що ж ви думали. Ось така вона зелена реальність. Проголосували? Їж-те.

До речі ця ідея теж родом з 2017, але називалась більш вишукано - «Мінімальний культурний кошик». В неофіційному спілкуванні ідеологи малювали цей кошик навіть симпатично, а саме, говорили про те, що він не дозволить місцевим очільникам, наприклад, випиляти у місті музичну школу або бібліотеку, бо ж є мінімальний стандарт.

В офіційних документах звичайно ви цього не знайдете - там все загальними фразами, які залишають можливість трактувати цей кошик досить-таки по-різному. А як трактуватимуть мінімальний стандарт (!) забезпечення населення (!!) послугами (!!!)? З точки зору смаків 73% цього самого населення??  Певно ви вже здогадуєтесь.


А як щодо послуг з кохання? 

Ні, поки що не анонсували. Чекаємо.


Див. також
Геннадій Смирнов: "Культура і мистецтво - це не сфера послуг" 
Півтон Безвухий
сс by-nts:
передрук дозволено за умови
згадування автора незлим тихим словом