пʼятниця, 10 березня 2017 р.

Музична консервація: як працюють національні оркестри і колективи

 З 8 листопада в Україні діє закон № 3822-Д, відповідно до якого не менше 25% пісень в ефірі радіостанцій повинні бути українською мовою. Приватні, фінансово незалежні від держави організації зобов'язані дотримуватися квоти. У той же час на бюджетні гроші в країні існує безліч музичних колективів, яких цей закон якраз не торкнувся. Виникає абсурдна ситуація, при якій українську музику зобов'язані популяризувати приватні структури, а репертуарна політика оркестрів, що фінансуються платниками податків, часто нескінченно далека від народу і відірвана від сучасності.

Вишенька на цьому святковому торті - національні колективи, найбільш високооплачувані музичні організації в нашій країні. На балансі Міністерства культури знаходиться 12 національних музичних колективів. У 2017 році вони в цілому отримають 414 580 000 грн. Наскільки ефективно можуть бути витрачені ці гроші - спробуємо розібратися в кожному конкретному випадку.

субота, 4 березня 2017 р.

Флешмоб: #Врятуємо_школи_естетичного_виховання

В Україні стартував Флешмоб #Врятуємо_школи_естетичного_виховання. Метою флешмобу є привернення уваги інститутів влади до загроз, що постали перед Школами естетичного виховання у зв'язку з децентралізацією і перспективою реформування початкової мистецької освіти. 

Учасники флешмобу - вчителі і учні музичних, хореографічних, художніх шкіл - фотографуються з гаслами «SOS. Врятуйте музичні школи», «Ми хочемо навчатись музиці», «Сьогодні я навчаюся - завтра прославляю Україну», «Професійне мистецтво - професійна країна»,


середа, 1 березня 2017 р.

Конфлікт в Національній опері і "контрактний закон"

До Вашої уваги - стаття балетного продюсера Альони Матвієнко. На жаль усі тексти Альона пише для росіян, проте вони актуальні насамперед для нас, адже дія розгортається в центрі Києва. Отже...



У Національній Опері черговий скандал. Причиною його став конфлікт між адміністрацією Національної Опери України та артистами, членами профспілки "Вільна Опера", щодо "особливостей" застосування Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчий актів України щодо запровадження контрактної форми роботи у сфері культури та конкурсної процедури призначення керівників державних та комунальних закладів культури" №955-VIII.


Я не оцінюю якість закону, для цього є юристи і знавці Конституції і Кодексу законів про працю України. Очевидно, що якість більшості законів, що виходять зі стін нашого Парламенту, на жаль, породжують більше суперечок і плутанини, ніж реальних реформ. Але, хочу звернути увагу на цей конкретний випадок, що в черговий раз висвічує свавілля, що панує в Національній Опері України, а також висвітлює сумні тенденції в державному секторі культури і країні загалом.

Так що ж викликало новий скандал в першому музичному театрі країни? Причиною скандалу стало те, що керівництво театру в особі генерального директора Петра Чуприни і головного режисера Анатолія Солов'яненка оперативно відреагувало на прийняття нового закону і вирішило остаточно закріпачити весь творчий склад театру. Питання зі своїми посадами вони вирішили досить просто: все художнє керівництво отримало в кінці 2016 року нові 5-річні контракти. Про проведення будь-яких конкурсів мови не йшло. Ну а беззмінний генеральний директор Чуприна на цій посаді з 1999 року, гіпотетично його черговий 5-річний контракт закінчиться в 2018 році, але, з огляду на те, що протягом усього періоду свого "царювання" він благополучно минув конкурси при укладенні з ним контрактів, його чергове призначення більш, ніж ймовірно.

А ось рядових артистів керівництво театру вирішило остаточно закріпити в якості рабів. Керівництво театру змушує артистів підписати такий контракт, за яким їх можна звільнити за будь-який косий погляд у бік керівництва. Долю артистів тепер вирішує маленька купка злодіїв, нездар і пристосуванців.

Абсолютна незахищеність перед обличчям навіть не держави, а 5 осіб, що стоять на чолі театру, і обурила артистів.

Але, як мені здається, цей скандал, що розгорається, висвітлив 2 головні проблеми:

1. Плювати в Україні хотіли на профспілки і їх права. У нас профспілки за радянською калькою не сприймають, як добровільне цехове об'єднання працівників для захисту своїх прав та дотримання балансу в правових і трудових відносинах між працівниками і роботодавцями. У нас профспілки - це там, де гіпотетично можна оформити пільгову путівку в санаторій барачного типу. У нас керівництво будь-якого підприємства навіть уявити не може, що з профспілкою потрібно вести діалог, а працівники не вірять в те, що профспілка створена для того, щоб представляти і захищати їх права. Тому, в першу чергу під звільнення в Національній Опері потрапили лідери профспілки, які посміли заявити про свої права!

Ми декларуємо своє прагнення до Європи і відданість європейським цінностям. Такі кон'юнктурники, як Чуприна і Солов'яненко, перші деруть горлянку за те, що вони вже двома ногами в Європі, а звільнення людей представляють, як чистку "авгієвих стаєнь", що не більше, не менше. А тепер спробуйте уявити собі таке ставлення до профспілки в будь-якій країні Євросоюзу! Його лідерів навіть не пускають в будівлю театру для того, щоб вони могли забрати як особисті речі, так і документи профспілки!

2. Як роботодавець, я "за" введення контрактної системи. Але реалізація найбільш благих намірів, якщо такі і були, при прийнятті Закону N955-VIII стає неможливою через системні проблеми: Контрактна система ефективна в умовах цивілізованого світу. Баланс сил забезпечують судова система і профспілки. Але головне те, що в Європі і США, на які орієнтувалися автори вищезгаданого Закону, контракт в першу чергу укладають з керівництвом. Керівництво театром має відповідати рівню театру, його цілям і прагненням. І саме керівництво театру несе відповідальність за ефективність театру (в тому числі і економічну), рівень театру і його імідж. Відповідно, директор театру в таких умовах не може собі дозволити конфлікт з колективом, махінації з контрактами, звільнення працівників виключно через свою примху, призначення творчого керівництва сумнівних талантів і кваліфікації тому, що це безпосередньо позначиться на тих показниках, за які директор відповідає.

Але за всі ці роки Міністерство Культури України так і не змогло виразно сформувати культурну політику і стратегію держави. Адже гасла і декларації - це не стратегія, а популізм. Тим більше, ніхто так і не вимагає від Національної Опери, як і від будь-якого іншого закладу культури, жодних виразних результатів. Міністерство культури, либонь, і до величезного сорому, просто не уявляє, якими ці результати повинні бути. Ось саме такий стан справ і розв'язує руки таким "шановним" керівникам, як Чуприна і Солов'яненко. Вони не державну політику в сфері культури реалізують, а свої особисті дрібні інтереси і амбіції. При повному потуранні всіх міністрів культури.

Простіше кажучи, контрактна система в сфері культури в державі, в якій немає реальної культурної політики, це те ж саме, що антикорупційні органи в державі, в якому корупція є основою державної політики, - симуляція реформ і ґрунт для нової корупції і зловживань.

І за підсумком, через 3 роки після Революції Гідності, в першому музичному театрі країни, який повинен являти обличчя країни в тому числі і на міжнародному рівні, людей, які посміли відстоювати свою людську і професійну гідність, просто викидають на вулицю.


Джерело - https://blogs.pravda.com.ua/authors/amatvienko/58b592704d6f7/

Від редакції - про недолугість закону 955-VIII ми писали раніше. 
Щодо неприйнятності цього Закону ще поки він був законопроектом висловлювалася і  Громадська Рада при Мінкульті і чимало громадських організацій. Щоправда пікетів на жаль ніхто не робив. Мабуть, думали що якось минеться. А воно не минулося...


Півтон Безвухий

субота, 25 лютого 2017 р.

НСОУ: Міністр вчинив як нерозумний батько.


До нашої уваги потрапив дуже цікавий і дуже талановито складений документ,  який висвітлює непрості стосунки першого симфонічного колективу України і колишнього міністра культури, а нині - гендиректора національної філармонії Дмитра Івановича Остапенка. Документ датований ще 2014 роком, він писався в ті дні, коли Янукович щойно був визнаний "самоусуненим", і можливо ця обставина посприяла яскравому стилю листа. Але, як би там не було, віз і нині там.

Отже, ласуйте:

пʼятниця, 24 лютого 2017 р.

Керівники мистецьких освітніх закладів закликають міністра культури Є.Нищука дослухатися до фахівців


Керівники мистецьких навчальних закладів, що входили до представницьких рад директорів (ректорів) цих закладів звернулися до міністра культури Євгена Нищука із проханням не допустити проведення «реформи заради реформи». Наводимо повний текст звернення.

неділя, 19 лютого 2017 р.

Для чого потрібна масова музична освіта? Доведення від супротивного

До Вашої Уваги- стаття проект "Музика для всіх", що розробляється у ресбуліці Саха (Якутія) і роздуми про те, чому не варто економити бюджетні кошти на музичній освіті.

З Діною Костянтинівною Кірнарською я познайомився в період підготовки Першого Міжнародного конгресу, присвяченого Проекту «Музика для всіх», влітку 2013 року. Під час першої бесіди я про себе з задоволенням відзначив одну з особливостей характеру Діни Костянтинівни - прояв дивовижної чуйності до своїх співрозмовників. Тема розмови була складною. Однак здавалося, що вона інтуїтивно передбачала думки співрозмовника і легко, не нав'язливо направляла бесіду в потрібному напрямку, до суті обговорення.

Пізніше, я дізнався, що Діна Костянтинівна Кірнарська, проректор з творчої та інноваційної роботи Російської академії музики ім. Гнєсіних, доктор мистецтвознавства, професор є також і професійним психологом. Вона вивчала музичну психологію в Лондонському університеті, працювала з відомими вченими в Гарвардському університеті. Діна Костянтинівна є автором кількох фундаментальних наукових праць, її наукові статті публікуються в англійській та американській наукової періодиці, вона досконало володіє англійською мовою. Більше 20 років вивчає музичний талант і є одним з провідних фахівців в області теорії і практики тестування спеціальних здібностей.

Діна Костянтинівна неодноразово відвідувала нашу республіку. Учасникам Міжнародного конгресу запам'ятався її блискучий виступ, що дав величезний підйом в ході обговорення і прийняття рекомендацій по Проекту «Музика для всіх». У всіх документах, особливо, у опрацюванні рекомендацій її роль дуже велика.

Наприкінці лютого цього року ми провели відео-конференцію «Москва - Якутськ» за участю членів Опікунської та Науково-методичної рад Проекту «Музика для всіх», на порядку денному стояли два питання: організація літніх дитячих музичних шкіл і формування системи кадрового забезпечення проекту «Музика для всіх». Наприкінці наради я попросив Діну Костянтинівну написати статтю на тему: «Навіщо потрібна масова музична освіта». До слова сказати, Діна Костянтинівна є також і прекрасним журналістом. Як обов'язкова людина, людина, переконана в правоті своєї справи, вона швидко написала її.

Пропонована Вашій увазі стаття Діни Костянтинівни Кірнарської, а також сформульовані нею 10 причин навчати дитину музиці, я сподіваюся, будуть корисні учительській і батьківській громадськості, всім, хто не байдужий до долі кожної дитини. Глибина знання предмета обговорення, роз'яснення складних термінів музики, філософії, психології простою зрозумілою мовою на дивовижно цікавих прикладах роз'яснює багато питань, що нас хвилюють, і змушує задуматися про складний і дивовижний внутрішній світ людини.
Перший Президент Республіки Саха (Якутія)
, Депутат Державної Думи ФС Російської Федерації
М.Є. Ніколаєв.


ОСНОВНЕ ПИТАННЯ ПЕДАГОГІКИ: НАУКА АБО МИСТЕЦТВО? 

Всі ми, педагоги-музиканти, з ностальгією згадуємо нещодавнє минуле: перед нашим внутрішнім зором розгортається ідилічна картина, що змальовує зграйку схвильованих дівчат з бантами і ще більш схвильованих бабусь під вікнами нашої музичної школи. «Приймуть-не приймуть», - хвилюються вони. «Чи вдасться вступити на фортепіано? Адже конкурс дуже великий. Якщо ні, то доведеться йти на скрипку чи віолончель, а на роялі вчитися по мінімуму. Може, потім переведуть », - зітхають вони, наповнюючи серце директора школи законною гордістю.

пʼятниця, 17 лютого 2017 р.

Реформи музичних шкіл - чи справді вони потрібні?

13 лютого відбулося позачергове засідання Всеукраїнської ради директорів шкіл естетичного виховання. На засіданні обговорювались питання майбутнього шкіл естетичного виховання у світлі "децентралізації", а також реформи, яку пропонує Міністерство культури України. 

Під час наради особливу увагу було приділено обговоренню питань законодавчого закріплення позашкільної освіти, зокрема мистецької освіти, в проекті Закону України «Про освіту» (реєстр. № 3491-д), який готується Комітетом Верховної Ради України з питань науки і освіти до другого читання. За дорученням керівництва Комітету з питань науки і освіти Верховної Ради України від секретаріату в засіданні взяв участь головний консультант секретаріату Комітету Євген Васильович Красняков.