У Національній Опері черговий скандал. Причиною його став конфлікт між адміністрацією Національної Опери України та артистами, членами профспілки "Вільна Опера", щодо "особливостей" застосування Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчий актів України щодо запровадження контрактної форми роботи у сфері культури та конкурсної процедури призначення керівників державних та комунальних закладів культури" №955-VIII.
Я не оцінюю якість закону, для цього є юристи і знавці Конституції і Кодексу законів про працю України. Очевидно, що якість більшості законів, що виходять зі стін нашого Парламенту, на жаль, породжують більше суперечок і плутанини, ніж реальних реформ. Але, хочу звернути увагу на цей конкретний випадок, що в черговий раз висвічує свавілля, що панує в Національній Опері України, а також висвітлює сумні тенденції в державному секторі культури і країні загалом.
Так що ж викликало новий скандал в першому музичному театрі країни? Причиною скандалу стало те, що керівництво театру в особі генерального директора Петра Чуприни і головного режисера Анатолія Солов'яненка оперативно відреагувало на прийняття нового закону і вирішило остаточно закріпачити весь творчий склад театру. Питання зі своїми посадами вони вирішили досить просто: все художнє керівництво отримало в кінці 2016 року нові 5-річні контракти. Про проведення будь-яких конкурсів мови не йшло. Ну а беззмінний генеральний директор Чуприна на цій посаді з 1999 року, гіпотетично його черговий 5-річний контракт закінчиться в 2018 році, але, з огляду на те, що протягом усього періоду свого "царювання" він благополучно минув конкурси при укладенні з ним контрактів, його чергове призначення більш, ніж ймовірно.
А ось рядових артистів керівництво театру вирішило остаточно закріпити в якості рабів. Керівництво театру змушує артистів підписати такий контракт, за яким їх можна звільнити за будь-який косий погляд у бік керівництва. Долю артистів тепер вирішує маленька купка злодіїв, нездар і пристосуванців.
Абсолютна незахищеність перед обличчям навіть не держави, а 5 осіб, що стоять на чолі театру, і обурила артистів.
Але, як мені здається, цей скандал, що розгорається, висвітлив 2 головні проблеми:
1. Плювати в Україні хотіли на профспілки і їх права. У нас профспілки за радянською калькою не сприймають, як добровільне цехове об'єднання працівників для захисту своїх прав та дотримання балансу в правових і трудових відносинах між працівниками і роботодавцями. У нас профспілки - це там, де гіпотетично можна оформити пільгову путівку в санаторій барачного типу. У нас керівництво будь-якого підприємства навіть уявити не може, що з профспілкою потрібно вести діалог, а працівники не вірять в те, що профспілка створена для того, щоб представляти і захищати їх права. Тому, в першу чергу під звільнення в Національній Опері потрапили лідери профспілки, які посміли заявити про свої права!
Ми декларуємо своє прагнення до Європи і відданість європейським цінностям. Такі кон'юнктурники, як Чуприна і Солов'яненко, перші деруть горлянку за те, що вони вже двома ногами в Європі, а звільнення людей представляють, як чистку "авгієвих стаєнь", що не більше, не менше. А тепер спробуйте уявити собі таке ставлення до профспілки в будь-якій країні Євросоюзу! Його лідерів навіть не пускають в будівлю театру для того, щоб вони могли забрати як особисті речі, так і документи профспілки!
2. Як роботодавець, я "за" введення контрактної системи. Але реалізація найбільш благих намірів, якщо такі і були, при прийнятті Закону N955-VIII стає неможливою через системні проблеми: Контрактна система ефективна в умовах цивілізованого світу. Баланс сил забезпечують судова система і профспілки. Але головне те, що в Європі і США, на які орієнтувалися автори вищезгаданого Закону, контракт в першу чергу укладають з керівництвом. Керівництво театром має відповідати рівню театру, його цілям і прагненням. І саме керівництво театру несе відповідальність за ефективність театру (в тому числі і економічну), рівень театру і його імідж. Відповідно, директор театру в таких умовах не може собі дозволити конфлікт з колективом, махінації з контрактами, звільнення працівників виключно через свою примху, призначення творчого керівництва сумнівних талантів і кваліфікації тому, що це безпосередньо позначиться на тих показниках, за які директор відповідає.
Але за всі ці роки Міністерство Культури України так і не змогло виразно сформувати культурну політику і стратегію держави. Адже гасла і декларації - це не стратегія, а популізм. Тим більше, ніхто так і не вимагає від Національної Опери, як і від будь-якого іншого закладу культури, жодних виразних результатів. Міністерство культури, либонь, і до величезного сорому, просто не уявляє, якими ці результати повинні бути. Ось саме такий стан справ і розв'язує руки таким "шановним" керівникам, як Чуприна і Солов'яненко. Вони не державну політику в сфері культури реалізують, а свої особисті дрібні інтереси і амбіції. При повному потуранні всіх міністрів культури.
Простіше кажучи, контрактна система в сфері культури в державі, в якій немає реальної культурної політики, це те ж саме, що антикорупційні органи в державі, в якому корупція є основою державної політики, - симуляція реформ і ґрунт для нової корупції і зловживань.
І за підсумком, через 3 роки після Революції Гідності, в першому музичному театрі країни, який повинен являти обличчя країни в тому числі і на міжнародному рівні, людей, які посміли відстоювати свою людську і професійну гідність, просто викидають на вулицю.
Джерело - https://blogs.pravda.com.ua/authors/amatvienko/58b592704d6f7/
Від редакції - про недолугість закону 955-VIII ми писали раніше.
Щодо неприйнятності цього Закону ще поки він був законопроектом висловлювалася і Громадська Рада при Мінкульті і чимало громадських організацій. Щоправда пікетів на жаль ніхто не робив. Мабуть, думали що якось минеться. А воно не минулося...
Півтон Безвухий
Немає коментарів:
Дописати коментар