Нова стратегія від Міністерства культури

Нещодавно на сайті Міністерства культури з'явився новий проект Довгострокової стратегії.
Вона доступна за цим посиланням  і нараховує 11 сторінок тексту.  Це трохи більше, ніж у попередній версії - від 11 квітня, про який ми писали раніше.

Про що в ній йдеться і що змінилося?

---

7 розділів

В нинішньому варіанті стратегія розширилась до 7 розділів (було 6): "преамбула", "мета", "оцінка проблем", "стратегічні напрямки реформ", "принципи" і "стратегічні цілі".

В преамбулі йдеться про необхідність реформування сфери культури та численні обговорення, результатом яких став цей документ.

Мета стратегії визначається через створення умов для творчої активності громадянина. На відміну від попереднього варіанту, про «провідну роль культури» йтиметься вже в напрямках, а не меті.

Розділ Оцінка проблем містить таку інформацію:

-          щодо негативних наслідків успадкування радянського підходу до культури (абзаци 1, 6)

-          щодо ролі культури  (абзаци 2-5, 7)

-          щодо мети стратегії (абзац 8)

Розділ Стратегічні напрямки реформ охоплює 5 напрямків (в попередньому документі представлені як «далекосяжні цілі»), які стосуються ролі культури (1,4), інструментарію (2), доступу (3) та інновативності (5) галузі.   

Розділ Принципи перелічує 4 принципи, з яких два стосуються принципів діяльності органів виконавчої влади [1], один – культурного процесу в цілому [2], і один – стратегічної задачі, що визнається необхідною, проте виходить за межі компетенції Міністерства культури [3].  

Розділ Стратегічні цілі описує 6 цілей, з яких три стосуються окремих сфер культури [4], ще три  виглядають ідентичними відповідно одному із заявлених «принципів» [5] та «стратегічних напрямків реформ» [6]. Привертає увагу прив’язка національного культурного продукту до поняття української ідентичності.

Розділ Операційні цілі містить перелік конкретизованих задач по окремих галузях культури. 

"Операційні цілі"

Тут кількість розділів збільшено до 12 (було 9). В порівнянні з попереднім документом, замість ефемерного «сучасного мистецтва» з'явився нарешті розділ «музичне мистецтво», на відсутності якого ми наголошували, і з'явилось «візуальне мистецтво». З'явились також розділи «Державне управління» та «Міжнародне співробітництво».У цих 12 розділах зазначено 65 задач, які розподіляються між розділами як показано на діаграмі:

Якщо проаналізувати типи операційних цілей, то вони виглядають так:

 Чого бракує?

Глобально на наш погляд бракує двох речей. 

- Нічогенько не сказано про підвищення заробітних плат працівникам культури. Це дивно, адже говорячи про запровадження європейських стандартів в Україні, не можна лишати поза увагою і європейські соціальні стандарти, тобто стандарти заробітних плат працівників культурної галузі європейських країн. Та і як можна очікувати ефективної роботи від працівників культури, зарплата яких складає 1-2 тисячі гривень?

 - Нічогенько не сказано про підтримку позицій української мови, ринку україномовної книжкової та іншої продукції. Це теж дивно, адже говорячи про національну ідентичність, не можна упускати того факту, що основою української національної ідентичності є саме українська мова. Більше того, численні статистичні дані свідчать про кореляцію питання мови і національної безпеки України. 

Якщо говорити про музику, окремо слід розкритикувати питання «квотування». «Забезпечення законодавчо встановлених квот щодо частки національного музичного продукту в ефірі теле- та радіостанцій» — це звісно добре, але майте на увазі, шановні урядовці, що для досягнення цієї цілі потрібне матеріальне заохочення «патріотичних» продюсерів — різноманітні податкові пільги, ліцензії на пільгових умовах і так далі. І не забудьте, панове, що національний продукт має бути національним не тільки за місцем реєстрації студії звукозапису чи радіоточки, але і за змістом, тобто у випадку пісень, наприклад, як мінімум — україномовним.

Півтон Безвухий

---

[1]  «демократичність…, прозорість політичних рішень…», «децентралізація…»

[2]  «Компліментарна субсидіарність»

[3] «Cтворення умов для стабільного і мирного існування…»

[4] охорони культурної спадщини, мистецької освіти та міжнародній популяризації

[5] Йдеться про «децентралізацію», а також сприяння створенню «національного культурного продукту»

[6] Йдеться про  «модернізацію»

Пьотр Айду: "Конкурси - це зло"

Пьотр Айду в дитинстві
з Луганським симфонічним оркстром

Відомий московський піаніст і дослідник Пьотр Айду ділиться цікавими враженнямит про конкурс Чайковського.


«Я був немовлятком, якого грудьми вигодовують учителі, без власних думок взагалі. Я ледь тільки навчився грати і моя вчителька Фаріда Ібрагімівна вирішила жбурнути мене дуже високо. Забити гол здалека. Відправила мене на Конкурс Чайковського.

Все це відбувалося дуже дивно. Підготовка почалася за півроку, в мене повінстю був відсутній необхідний репертуар. Це була афера! Програму першого туру ми вицяцькували чудово, і по цій причині, певно, перший тур я пройшов. Конкурс почався в день мого народження, мені виповнилося вісімнадцять років. Я вийшов у Великий зал Консерваторії і зіграв сонату Бетховена - шикарний подарунок, я вважаю. До речі, на ювілейному, 10-му конкурсі журі було незвичайне - Дорен і вся туса, серед якої все чітко розподілено. Судити повинні були тільки лауреати попередніх конкурсів Чайковського. Тому ситуація склалася дещо нестандартна.

Повинен сказати, що на конкурсі я дійсно кльово зіграв Тридцяту сонату Бетховена. Удостоївся похвал Джона Лілла, який чомусь вважається фахівцем з Бетховена. Я пройшов добре - за балами мало не п'ятим, це дуже високо.

 А другий тур відзначився подією: коли я грав п'єсу Прокоф'єва „Джульєта-дівчинка“, вибухнув телевізійний софіт. Це був настільки жахливий звук, що по залу пройшов "Ах!". Пам'ятаю, багато людей висловлювали здивування моїм стоїцизмом, тому що я навіть вухом не повів. Мене це ніяк не збило і навіть додало впевненості. Але, власне кажучи, на цьому вся історія закінчується.

Коли мене не взяли в третій тур, звичайно, шкода було. З іншого боку - концерт Чайковського я все одно не довчив. Відчуття несправедливості у мене не виникло. Я усвідомлював, що я ще зелений, маленький хлопчик. Тим не менш очевидних неправильностей сталося багато. Я бачив відмінно підготовлених піаністів - такі сформовані махри, їм по тридцять років, а їх у другий тур навіть не пустили.

 Ще я побачив людей, яких зрізали справедливо. Їх було ще більш шкода. Один чувак, не пам'ятаю імені його, мабуть, так тріпотів перед цією подією, що просто не зміг нічого зіграти. Вийшов - і його накрило. Ось це на мене справило найбільше враження. 

Я тоді вів щоденник і в щоденнику записав з цього приводу: "Конкурси - це зло". Вважаю, що треба провести альтернативний Конкурс Чайковського. Я б запропонував, щоб у першому турі всі учасники одночасно, за пострілом із сигнального пістолета, повинні були якнайшвидше зіграти етюд Шопена. Нехай це був би Перший етюд Шопена —він дуже добре підходить. Навіть звучати буде непогано. Одразу ж можна просто апаратним способом порахувати, хто зіграв швидше і при цьому зачепив менше фальшивих нот. Можна навіть, щоб це відбувалося беззвучно, проаналізувати натиснення клавіш - і все».

Джерело: Музыканты — о жизни и музыке

Суперпрепарований рояль на Київмузикфесті

Сьогодні, 26 вересня, в Національній філармонії України відкрився XXVI фестиваль Київ музик фест. 

Найбільшою роздинкою концерту на наш погляд став суперпрепарований рояль, використаний Іваном Небесним у творі «Механічна анатомія звука ІІ, або Історія про один рояль». Ви бачите його на фотографії праворуч.

Взагалі-то ідея використовувати при грі на роялі сторонні предмети відома з середини минулого століття. Але до сих пір композитори, такі, як наприклад, Джон Кейдж, препаровували рояль з метою змінити тембр його звуку, і тим самим привернути до нього особливу увагу. Натомість прийом Івана Небесного виявився протилежним. Огорнений у гігантських розмірів сміттєпакет, рояль настільки прикув до себе увагу, що вже його звучання відійшло далеко на задній план, власне як і звучання інших інструментів.

Оркестровий твір Ігоря Стравінського знайдено після 100 років забуття

Стравінський в еміграії.
В СРСР він вважався персоною гон-грата.
Фото - Roger Viollet/Rex

Важливий ранній оркестровий твір одного з найвидатніших композиторів 20 століття, який більш як 100 років вважався втраченим, знайшовся серед рукописів в одному з кабінетів Петербурзької консерваторії.


Ігор Стравінський написав «Погребальну пісню» в пам'ять про свого вчителя, Миколу Римського-Корсакова, незабаром після його смерті в червні 1908. 12-ти хвилиний твір було виконано тільки один раз на концерті, організованому Феліксом Блюменфельдом в консерваторії в січні 1909 року, і вважався втраченим в ході подій жовтневого перевороту 1917 року і подальшої громадянської війни.

Геогрій Ісаакян: Коли я бачу зал, що витріщається на субтитри замість того, щоб дивитися спектакль, я розумію, що це знищення театру

Публікуємо фрагменти інтерв'ю Геогрія Ісаакяна, художнього керівника московського дитячого театру ім. Н.Сац для інтернет-видання colta.ru. Ми вибрали фрагменти, що не меншою мірою актуальні і для нас і торкаються питань виховання слухачів і оперного виконавства.

Концерт оперної музики на польських пляжах

Оригінальний підхід до виконання оперної музики запропонували поляки - вони влаштували концерти на річкових пляжах ріки Варта у місті Познані. В концертах брали участь вокалісти Аґнєшка Адам-Хутек, Міколай Адамчик, Марчін Хутек і піаніст Марцелло Джусто.
 Як це виглядало можна побачити на сторінці  телеканалу TVN 24 Poznań

Рагнар Сііл: «Мінкульту була потрібна стратегія міністерства, а не культури і творчості»

Естонський фахівець з креативних індустрій Рагнар Сііл допомагав українському Мінкульту створювати стратегію культури всієї країни.  


Нещодавно він знову приїздив до Києва прочитати в [kmbs] лекцію про важливість культури для всієї країни. Platfor.ma розпитала його, через що в підсумку наш уряд вирішив писати стратегію своїми силами і поговорила про те, чому бізнесу не вижити без креативності та як культура генерує гроші і позитивно впливає на багато інших індустрії.