2 червня у Великій залі імені Василя Сліпака вперше після майже
тривалої паузи було поставлено одну з найіскрометніших комічних опер XX
століття – «Іспанську годину» Моріса Равеля.
Як було зазначено в анонсі вистави,
ця подія була іспитом студентки 4 курсу, кафедри музичної режисури Тетяни
Воронової, клас старшого викладача – Миколи Гамкала. Між тим,
майстерність постановки і виконання переконує нас в тому, що перед нами – не
просто іспит, а знакова подія на мистецькому небосхилі столиці.
Спочатку кілька слів про оперу.
Вже сама назва «Іспанська година» (L'heure espagnole) немов натякає, що дійство триватиме рівно
годину. Так воно і є. І щоб вкластися в годину, композитор мусив вкласти усі
перипетії у динамічну форму, в якій немає місця довжелезним аріям чи монологам.
Тут все відбувається з іскрометною швидкістю, і особлива роль відводиться
діалогам, в яких стає важливою кожна фраза – і тільки розуміючи кожну фразу глядач
повною мірою відчуває всю пікантність ситуацій і неодмінно відреагує –
усмішкою.
В цьому відношенні Моріс Равель
продовжує шлях Крістофа Віллабальда Глюка, який, як
вважається, першим підпорядкував музику сценічному дійству. І, до речі, першим впровадив
практику перекладів оперних лібрето, а саме -
замовив переклад власної «Орфея і Еврідіки» з італійської на французьку аби
паризький слухач міг її по достоїнству оцінити. До достоїнств музики Равеля
слід віднести і барвисту гармонію, яка на півстоліття випередила американських
джазменів, і майстерну відточеність форми. «Досконалість досягається не тоді,
коли нічого додати, а коли нічого відняти» - писав інший француз, Антуан де
Сент-Екзюпері, і цією цитатою можна охарактеризувати музику Равеля.
Опишемо стисло сюжет «Іспанської
години»:
Годинникар Торквемада (роль грає Олександр
Палюшкевич) присвятив життя ремонту міських годинників, через що його
чарівна дружина Консепсйон (роль грає Тетяна Бондарь) неабияк нудьгує. До
Торквемади приходить погонич мулів Раміро (роль грає Павло Бєльський) з
проханням відремонтувати годинник, але той відкладає роботу – він мусить обійти
усі годинники міста, і Раміро вимушений чекати.
Щойно Торквемада уходить,
приходить Гонсальве (роль грає Олександр Молодик) – давній коханець
Консепсйон. Аби віддатися втіхам із Гонсальве, Консепсйон просить Раміро зайнятись
перестановкою годинників. Проте Гонсальве більше схильний до поезії ніж до
кохання, і врешті, коли Раміро
повертається, та просить Гонсальве сховатися в годинник, а Раміро – підняти цей
годинник у спальню.
Ось тут сценічна дія включає
елементи циркового мистецтва. Виконавець ролі Раміро повинен підняти годинник
зі співаком солідної комплекції всередині, і в цей час ще й проспівати, який
він нелегкий – цей трюк викликає неодмінне захоплення публіки (і мало хто
здогадується, що режисери, аби полегшити вокалісту роботу, використовують
звичайнісіньке антигравітаційне поле).
Але продовжимо оповідь. Наступним
після Гонсальве у годинник за схожих обставин потрапляє банкір дон Ініго (роль
грає Володимир
Морозов). Він застряє у годиннику і так само переживає подорож в іншу
кімнату. Натомість легкість, з якою Раміро переносить годинники із «пасажирами»
настільки захоплює Консепсйон, що врешті насолоджуватись любовними втіхами вона
відправляється саме з Раміро.
Сцени кохання публіка не бачить
(вона відбувається за ширмою). Натомість публіка бачить повернення Торквемади,
і його наївну віру в те, що застряглі у годинниках гості і справді прийшли для
того, щоб ці годинники купити, і врешті, до великої радості Торквемади, вони такі
змушені брязнути гаманцем. Гонсальве вибирається із годинника самостійно, а ось
визволити дона Ініго вдається лише дужому Раміро.
Вибух емоцій і нескінченні овації,
які викликала постановка у глядачів завдячує не тільки чудовій грі і співу
виконавців, але і тій обставині, що оперу було поставлено українською, а відтак
глядачі розуміли й переживали кожен нюанс в цій дотепній і сповненій гумору
історії. Переклала цю оперу сама режисерка – Тетяна Воронова.
Слід згадати, що «Іспанську
годину» ставили в Києві українською і
раніше. Як свідчать архівні документи – у 1980-х роках, а переклад виконали
Апшис і Комарова. На жаль автор цих рядків не міг відвідати тих постановок
через надто молодий вік, а історичні записи, якщо й здійснювались, то не були
опубліковані. У 2011 році «Іспанську
годину» в концертному виконанні представляли в Київській філармонії, але мовою
оригіналу, тож і оцінити її по достоїнству тоді могли лише щасливі знавці
французької мови.
Тому звернення до такої перлини
Світової класики молодих митців випускників Національної музичної академії, і
майстерне інсценування українською вселяє надії на відродження української
оперного мистецтва.
Півтон Безвухий
UPD. Як нам стало відомо, переклад Апшиса і Комарова на момент цієї постановки було безнадійно втрачено, і ця обставина спонукала Т. Воронову взятися за створення нового перекладу.
UPD. Як нам стало відомо, переклад Апшиса і Комарова на момент цієї постановки було безнадійно втрачено, і ця обставина спонукала Т. Воронову взятися за створення нового перекладу.
Адміністратор блогу видалив цей коментар.
ВідповістиВидалити