Театр Покровського: як диригент переміг режисера

У Москві в театрі ім. Покровського мала місце повчальна історія, коли диригент зміг випиляти режисера, що ставився до композиторів без належної поваги. Про це розповідає редактор сайту «ClassicalMusicNews.ru» Борис Ліфановський у статті «Так поступают в Камерном». Аби не обтяжувати читачів засиллям ієрогліфів і подробиць запорєбрікового життя, переповідаємо стисло суть справи.

Камерний театр ім. Покровського

Камерний музичний театр ім Покровського був заснований видатним радянським оперним режисером Борисом Покровським в 1972 році. Після його смерті (2009) театр очолив не менш видатний радянський диригент Геннадій Рождественський (з 2012).

Театр спеціалізується переважно на постановках маловідомих і раритетних творів. Ось три прем'єри останнього сезону:

• К.Ф. Глюк - «Орфей», у французькій редакції Берліоза для Поліни Віардо
• В.А. Моцарт - «Милосердя Тіта»
• Дж. Россіні - «Турок в Італії»

Зізнайтесь, дорогий читачу, чи доводилось Вам чути ці твори в Києві? Отож....

Деякі речі ставляться не мовою оригіналу, а мовою слухача (в Москві це, звісно, російська), наприклад «Дон Жуан Моцарта», «Людський голос Ф. Пуленка»,  «Пімпіноне» Г.Ф, Телемана



Але з «Милосердям Тіта» трапилась халепа. Головний режисер театру Міхаїл Кісляров вирішив що моцартівські сухі речитативи (recetaivo secco) занадто нудні для виконання під клавесин і став наполягати, аби їх виконували як прозу. Запрошений із США диригент Ігнат Солженіцин з цим категорично не погодився і, природно, став закликати режисера з повагою ставитися до композитора. Кісляров натомість апелював до Покровського, який заснував цей театр будучи саме режисером, а відтак і головним в театрі мав би бути режисер, а не музикант.


Дискусія велася засобами електронної пошти, чим і скористався Солженіцин, перенаправивши її прямісінько Рождественському, який останнім часом мешкає в Парижі. Рождественський без зайвих зволікань проявив музикантську солідарність і просто випиляв саму посаду головного режисера, залишивши Кіслярова без крісла. Щоправда, відповідно законодавству аборигенів, Кісляров ще протягом двох місяців формально значився головним режисером, після чого, знов таки відповідно до вимог туземного законодавства, отримав пропозицію працювати в театрі артистом оркестру або реквізитором. Але, здається, ця пропозиція Кіслярова не привабила.


Тепер зацитуємо (в перекладі) звернення керівництва театру з цього приводу.

- Протягом останнього тижня наш театр виявився в центрі підвищеної уваги преси у зв'язку з реорганізацією - скороченням посади головного режисера та, як наслідок, звільненням М. С. Кіслярова. І я вважаю необхідним звернутися до глядачів, шанувальників Камерного музичного театру імені Б. А. Покровського, щоб прояснити ситуацію, що склалася. Тим більше, що в цьому конфлікті зазначається ім'я шанованого нами керівника театру, народного артиста СРСР Геннадія Миколайовича Рождественського.

Багатьох насторожує стрімкість у вирішенні цього конфлікту. Будьмо об'єктивними. Творчої однодумності між музичним керівником Г. Рождественським та головним режисером М. Кісляровим не було вже давно. За роки роботи на посаді головного режисера Кісляров так і не знайшов способу, шляху, щоб стати соратником і сподвижником нашого музичного керівника. Театр Покровського, безумовно, театр режисерського новаторства і творчого експерименту, таким його створив і хотів бачити в майбутньому засновник Борис Олександрович Покровський. Але не за рахунок музичного матеріалу!

У постановці опери необхідна творча однодумність диригента, режисера, художника, хореографа і ... композитора! І якщо режисерське бачення не збігається з музичною драматургією партитури, а творці не можуть досягти консенсусу, то успіху не буде.

Саме такий конфлікт виник при роботі над оперою Моцарта «Милосердя Тіта» між диригентом-постановником Ігнатом Солженіциним (якого запросив Г. Рождественський) і режисером Кісляровим. Вільне трактування партитури, властиве Кіслярову і в інших виставах, зіткнулася з принциповою позицією Солженіцина і Рождественського. Ось суть конфлікту.

Вистави Покровського, які десятиліттями збирають повний зал, лишаються в репертуарі, і так буде завжди! Вдалі постановки Кіслярова, як і інших режисерів: Іванової, Ісаакяна, Мірзоєва, Меркулова, Васильової - це робота наших артистів, музикантів, всього колективу, і вони теж в афіші. У червні ми випускаємо прем'єру опери Россіні «Турок в Італії», диригент-постановник Г. Рождественський.

Концепція репертуарної політики театру не зміниться, до роботи на нашій сцені будуть залучатися талановиті режисери, а репертуар буде визначати музичний керівник театру народний артист СРСР Г. Рождественський.

Насамкінець Борис Ліфановський (який, до речі є майстерним віолончелістом) наголошує на тому, що перемога диригента над занадто самовпевненим у бажанні відійти від композиторського задуму режисером в нашу епоху є знаковою, а також засвідчує, що рівень музичного виконання в театрі за роки керівництва Г. Рождественського суттєво виріс.

А ми на завершення нашої статті, просто зітхнемо. Адже важко собі уявити, щоб таке трансцендентне питання, як використання чи невикористання клавесина в якихось там речитативах мало кому відомої опери давно спочилого Моцарта могло стати причиною конфлікту в наших рідних київських театрах....

Півтон Безвухий

Закон 955-Vlll і подвійні стандарти Національної опери

Головні спеціалісти (художній персонал) Національної опери України досить вправно обійшли Закон 955-VIII. Про це свідчать накази генерального директора Театру Чуприни П.Я., що були отримані на запит Голів вільних профспілок, що діють в ДП «Національна опера України», відповідно до Закону України «Про доступ до публічної інформації».


Раніше ми вже писали про конфліктну ситуацію в Національній опері у зв'язку з прийняттям ганебно відомого законопроекту 2699 (який став законом 955-VIII).  Згідно букви, цей Закон мав би поширюватися на всіх без винятку творчих працівників театрів, втім, як виявляється, як сказав би Дж. Орвелл, усі митці театру рівні, але деякі рівніші.

Оперний «Євгеній Онєгін»: переклад Максима Рильського на тлі історичної доби

М. Рильський

Коли в 1926 році декретом Раднаркому УСРР було «українізовано» Харківську, Київську та Одеську опери, це мало величезний вплив на тодішню суспільну свідомість[1]. Українські діячі відверто тішилися тому, що їхня мова опанувала найбільш «статусний» тоді мистецький жанр (адже суспільна «вага» опери була тоді значно більша, аніж тепер, провідні оперні співаки належали до верхівки мистецького «істеблішменту», а популярні оперні арії наспівували всі більш-менш освічені люди). Натомість антиукраїнські міщани-обивателі (з тих, які прізвище «Мазайло» готові були поміняти на «Мазєнін») ширили дошкульні анекдоти, де стверджувалося, що віднині Ленський у відомій опері Чайковського співатиме не «Паду ли я, стрелой пронзенный?», а «Чи гепнусь я, дрючком продертий?»

Мастеринг навпаки: чи можна збільшити динамічний діапазон стиснутого запису?

Періодично на форумі виникають жалісні питання: «Порадьте добре записані альбоми». Воно й зрозуміло. Спеціальні аудіофильські видання хоча і порадують слух першої хвилини, але до кінця їх ніхто не слухає, надто нудний репертуар. Що стосується іншої фонотеки, то проблема, здається, очевидна. Можна економити, а можна не економити і тринькати купу грошей у компоненти. Все-таки мало кому хочеться слухати свою улюблену музику на високій гучності і можливості підсилювача тут ні до чого.

Сьогодні навіть в Hi-Res альбомах зрізані піки фонограми та гучність загнана в кліпування. Вважається, що більшість слухає музику на всякому барахлі, а тому треба «підвести газок», зробити певну тонконсенсацію.

Skazkafest: Як відрізнити майстра від шарлатана?

Випала нагода і нам  відпочити від трудів наших праведних. Місцем відпочинку ми обрали собі околиці смт Чорноморського в Одеській області, де в цей час проходив фестиваль «Казкове місто», або як пишуть аборигени – «Сказочньій город».

«Казкове місто» - це найкращий відпочинок на морі для тих, хто цінує свободу від благ цивілізації і має хоч мінімальне туристичне спорядження. В якості бонусу Ви отримуєте можливість пройти майстер-класи або послухати проповіді «тренерів» фестивалю – щоденно таких там відбувається близько сотні, а впродовж усіх 10 днів фестивалю – близько тисячі.

Місце проведення фестивалю в промінях ранкового Сонця

Але як вгадати, на який майстер-клас іти варто, а на який краще не витрачати часу?

Дослідження: Музичні смаки по регіонах

Представлені нижче карти відображають популярність пошукових запитів у пошуковику Гугл за підсумками останнього року.

В Узбекістані заборонили перекладати іноземні пісні

Узбецькі влади заборонили місцевим співакам перекладати іноземні пісні (російською, арабською, турецькою) на узбецьку мову, а користувачам YouTube не рекомендували викладати в мережу такий контент. Причина - побоювання, що Узбекистан залишиться без узбецької музики.

Узбецька влада офіційно заборонила місцевим співакам виконувати переробки іноземних пісень, тобто перекладати російські, арабські, турецькі та іранські пісні на узбецьку мову. За словами журналістів, які освітлюють узбецький шоу-бізнес, заборона була озвучена радником президента письменником Хайріддіном Султановим і доведена до відома адміністрації «Узбекконцерту» (яка контролює всі концерти в Узбекистані) та членам художніх рад при телерадіокомпаніях. Ті, в свою чергу, попереджали співаків, з якими працюють, що пісні-ремейки не розміщуватимуться в ефірі або на сайтах.

Заборона не поширюється на ці ж пісні в оригіналі. Тобто, наприклад, «Катюшу» узбецьким співакам можна співати російською як оригінальний твір, але в ефір з узбецьким текстом вона вже не піде.

Співак Бахром Назаров, який нещодавно переклав з азербайджанської на узбецьку пісню «Парі» (O'g'irlangan), підтвердив журналістам, що її не пускають в ротацію на узбецькому радіо і ТБ.

Узбецькі телеканали також випустили кілька викривальних репортажів про співаків, які «співають іноземні пісні, обманюючи слухачів», і показали ток-шоу на цю ж тему. Учасники ток-шоу підкреслювали, що сьогодні 90% репертуару співаків в Узбекистані  -   переробки турецьких і арабських пісень, і з цим пора кінчати.

«Інакше станеться національна трагедія, і ми залишимося без узбецької музики, яка має п'ятитисячолітню історію»,  -   заявив Джуракул Шукуров, викладач Національного університету Узбекистану, за словами якого «музичний смак узбецької нації необхідно виховувати».

Популярні в Узбекистані співаки Озодбек Назарбек і Манзура вже підтримали заборону на переробки іноземних пісень. Інші їхні колеги згадують знаменитого за часів СРСР співака Батира Закірова, який ніколи не робив переробки, а завжди співав або свої пісні, або пісні мовою оригіналу.

Неназваний узбецький чиновник також заявив, що сьогодні узбецькі співаки співають на естраді узбецькі пісні з російським акцентом, а в їх переробках «немає ні сенсу, ні смаку».

Єдиний, хто поки відкрито висловлюється проти заборони - музичний критик Акмаль Рєзаєв.

«Це абсурд, коли великі ресурси держави витрачаються на викриття співаків, які роблять кавери на іноземні пісні», - заявив він. Він нагадав, що Комітет з питань зв'язку та інформації Узбекистану також віддав наказ знайти користувачів YouTube, які викладають ремейки на узбецькому в Мережу і заблокувати їх.

«Якщо ви подивитеся ток-шоу в Узбекистані, то складеться враження, що головна проблема в країні - іноземні пісні. Чомусь влада думає, що пісні - це не розвага, а інструмент виховання, як проповіді в мечетях. Я вважаю, що це псевдопатріотизм і нерозуміння музичної естетики. і це не є основною проблемою нашого суспільства», - зауважив Рєзаєв.

за матеріалами сайту "Озодлик Радиоси"

Від Півтона Безвухого:

Нам вдалося знайти на Ютубі відому пісню узбецькою мовою і на наш погляд вона звучить дуже навіть симпатично, набагато шляхетніше ніж у відомій російській версії. Ось послухайте:

Тому нам дуже шкода, що узбецькі влади ухвалили таке рішення.

В Україні ж ситуація інша. Українських пісень написано чимало, пишеться чимало, і, нарешті, після запровадження квот на радіо, вони більш-менш присутні в радіо-ефірі. Натомість існує інша небезпека - витіснення української мови російською, яка і досі тоннами ллється з радіоефіру та телеекранів. Тому для нашої державної політики у сфері культури важливо підтримувати будь-який україномовний продукт, в тому числі й україномовні переклади іноземних хітів, і не допускати витіснення україномовного продукту іншомовним, навіть якщо цей продукт створювався на території України власниками українських паспортів.