понеділок, 30 грудня 2013 р.

Щодо багатоманіття текстових версій нашого гімну

Нещодавно в газеті "День" ми прочитали цікаву думку Валентина Васильовича про те, що гімн України - унікальний, тим що має ознаки літургійної природи.

Нам захотілося додати ще один штрих до портрету нашого гімну - напевно це єдиний у світі гімн, що не піддається унормуванню. Точніше спроба унормувати була. Її здійснив Л. Кучма в 2003 році, завдяки чому на 13-й рік нашої незалежності з'явився Закон про державний гімн. Але справді геніальний твір не можна помістити в жодні  рамки. І щоразу наш гімн звучить по-різному.

Нижче наводимо таблицю деяких відомих виконань гімну і відмінності у словах, що нам вдалося виявити на просторах Інтернету. Таблиця може бути продовжена...


ВиконавецьПосиланняУкраїна/України'ні слава/і слававороженьки/воріженькимолодії/українці
Перше виконання Гімну України - 1990 рік (Львівська опера, Р.Демчишин)[1] SaveFrom.netАніімолодії
Руслана [2] SaveFrom.netИніомолодії
Злата Огневич[3] SaveFrom.netИніомолодії
Джамала[4] SaveFrom.netИіоукраїнці
Олександр Пономарьов[5] SaveFrom.netИніоукраїнці
Марія Бурмака[6] SaveFrom.netИнііукраїнці
невідомий чоловічий хор[7] SaveFrom.netАнііукраїнці
Хор Верьовки (?) на сайті ВРУ[8]Инііукраїнці
Хор Верьовки (?)[9]Иіімолодії
Хор "гомін", (гармонізація Л. Ященка)[10]/Инііукраїнці
Капела бандуристів[11]Иіімолодії
  
Повних співпадінь не так багато.

Сьогоднішню офіційну версію (виділено жирним) ми знайшли у виконанні хору Верьовки та чоловічої капели бандуристів. Марія Бурмака та хор "гомін" дотримуються версії, яку поки що можна знайти на серверах сайту ВРУ, судячи з назви файлу - у також виконанні хору Верьовки (виділено лазуровим кольором). Співпадають між собою також версії Руслани Лижичко та Злата Огневич.

Тепер проаналізуємо відмінності. На наш погляд найбільш змістовними тут є дві - це відмінок, у який поставлено слово "Україна", і доповнення до слова "браттям".

Більшість виконавців ставлять Україну в родовий відмінок, в цьому випадку констатація того факту, що "ще не вмерла", стосується слави і волі нашої країни, тоді як питання життя самої країни в цьому разі оминається. Мабуть, в 1990, коли гімн виконувався вперше,  питання існування самої країни не виглядало настільки однозначним, отже львів'яни співали "Україна". Для порівняння - в польському гімні констатується, що не вмерла сама країна - Польща (jescze Polska nie zginiela...)

Інша відмінність - як від нинішньої офіційної,  так і від версії, що прозвучала 1990-го у Львові, стосується братів, яким "посміхнеться доля". І в офіційній, і в первинній версії згадується вік братів ("молодії"). Натомість чимало виконавців згадують їх національну приналежність ("українці").  Для порівняння, в польському гімні йдеться про те, що його виконавці - поляки ("Przejdziem Wisłę, przejdziem Wartę, Będziem Polakami."), але щодо їх віку не уточнюється.


неділю, 7 липня 2013 р.

Моцарт таки найвідоміший….

Wolfgang Amadeus MozartВольфганг Амадей Моцарт виявляється таки найвідомішими композитором світу. Принаймні судячи з того, що його персона описана найбільшою кількістю мов на Вікіпедії - 178. Єдиний хто склав йому гідну конкуренцію за цим показником - це не менш відомий і не менш пов'язаний з легендами представник образотворчих мистецтв - Леонардо да Вінчі, його також описали 178 мовами світу. Більшу кількість статей має лише Ісус Христос (208), але порівнювати Його з нами, грішними, було б некоректно. 

Представники України у світі порівняно маловідомі, причому в перших  рядах тут виявилися політики часів відлиги - Віктор Ющенко (71) і Юлія Тимошенко (64). Трішки менше статей має футболіст Андрій Шевченко (61) і наш нинішній владика (59), ще менше - Тарас Шевченко (53).

Абсолютну першість за цим показником тримає стаття про Росію - 265 мовами світу ви можете прочитати про цю країну! Такого результату не мають навіть Сполучені штати  - лише носії 254 мов здогадуються  про її існування на мапі світу. Україна за цим показником потрапляє лише в 30-ку найвідоміших, маючи свої статті 216 мовами світу.

Повний рейтинг статей доступний на спеціальній сторінці  Вікіпедії





суботу, 11 травня 2013 р.

Анонс: концерт вокальної музики в рамках проекту "Світова класика українською"


Концерт досить унікальний. Всупереч повзучій русифікації та глобалізації організатори наважилися запровадити українську мову в ту царину, де її не очікує ніхто - у класичну вокальну музику! В концерті, що відбудеться, вперше українською мовою прозвучать романси Шуберта, Шумана, Глінки, Римського-Корсакова і Рахманінова. Переклад - Юрія Отрошенка. Аби не виникло враження, що ідея законсервована в минулому столітті, до програми додано трішки сучасної музики.

Чому унікальний? Тому що після того, як Київська опера відмовилась від українських перекладів в перші роки Незалежності, рідне слово у світовій музичній класиці ви вже не почуєте ніде. Тільки у тій, що вітчизняного виробництва. Виключення поодинокі - студія при НМАУ ставить українською "Сивільського цирульника", а ось "Весілля Фігаро" -  російською. 1994 року ряд камерних творів прозвучали у виконанні українською Ганни Колесник-Ратушної, але лише один раз у театрі Франка. Між тим результат захоплюючий - мало того, що вокалісти добре співають, так ще й ви розумієте, про що! Якщо у вас в друзях є вокалісти, обов'язково запрошуйте! Для них почути фермату на голосній "е" там, де вони звикли чути "а" - це щось із розряду гострих відчуттів :)) Можливо хтось захоче взяти приклад. 

понеділок, 15 квітня 2013 р.

Михайло Поплавський пообіцяв відновити кафедру академічного хорового співу

На ювілейному концерті Кафедри фольклористики, народнопісенного виконавства та хорового мистецтва, що відбувся в Національній філармонії України 14 квітня 2013 року ректор Київського національного університету культури і мистецтв Михайло Поплавський пообіцяв відновити кафедру академічного хорового диригування.


Анатолій Мархлевський керує хором студентів.


Трохи історії. Університет культури та мистецтв був заснований наприкінці літа 1968 року, тобто трохи більше ніж 45 років тому.  В перший же рік існування у виші було засновано хор як творчу лабораторію студентів-хормейстерів і концертний колектив, яким керував Семен Васильович Дорогий, згодом - головний диригент капели імені Л. М. Ревуцького. У 1970 році на роботу з колективом  були запрошені визнані диригенти - Анатолій Мархлевський, згодом автор настільної книги усіх диригентів і Михайло Гринишин - автор численних хорових творів та обробок народних пісень, а також монографій. Саме їх таланту і досвіду завдячує становлення кафедри і колективу.

1972 року в Київському інституті культури була заснована ще одна кафедра - кафедра народного співу, творчою лабораторією студентів якої став народний хор, що згодом отримав ім'я свого славетного керівника - Станіслава Павлюченка. Саме 40 років з дати заснування цієї кафедри і стали приводом святкового концерту у філармонії. 

Протягом десятиліть обидва колективи - академічний і народний студентський хори налічували порядку 70-80 виконавців, тобто приблизно по 14-16 студентів з кожного курсу.  Відповідно в інституті працювали дві кафедри - народного співу та академічного. Так було до кінця 2000-х років, коли імовірно в силу перманентної економічної кризи набори музикантів-академістів стали скорочувати і академічну та народну кафедри врешті-решт об'єднали в одну, "фольклористики, народнопісенного виконавства та хорового мистецтва", вік якої тепер рахують по її молодшій секції - народній.


Що відбулося на концерті. Академічний хор відкривав концерт у філармонії досить складною програмою - звучали твори сучасних композиторів В. Степурка, Є. Станковича та І. Тилика, що вимагають від виконавця неабиякої вправності .

Привітати колектив вийшли знані колеги з консерваторії - Євген Савчук та Дмитро Радик. Дмитро Радик був відвертим. Відзначивши, що академічний хор продовжує на найвищому рівні розвивати традиції, закладені славетними митцями, він відзначив що подальша "камералізація" хору (тобто зменшення його складу) порівнювана  з "федералізацією України" і може призвести до критичних наслідків.

Наступний номер програми - хор "Я убит подо Ржевом" Р. Щедріна, блискуче виконаний хором ANIMA, навів на сумні роздуми про життя і смерть, про одвічне питання "бути чи не бути", і про титанічні зусилля, які інколи доводиться докладати у важкі періоди історії аби вижити - фізично і духовно. 

Наступним номером програми прозвучала Ода Києву Лесі Дичко. Уславлена композиторка піднялася на сцену, щоб подякувати хору і особисто керівникові хору Наталії Кречко за численні прем'єри, що здійснив хор під її орудою в рамках організовуваних Спілкою композиторів фестивалів, відзначила здобутки хору на міжнародному рівні і.... звернулася до ректора університету з проханням матеріально підтримати поїздку хору на фестиваль Хайнувку,  де запам'ятали виступ університетського хору і з нетерпінням очікують на приїзд колективу.  

Жіночі чари пані Лесі не залишили ректора байдужим. Михайло Михайлович перед повним залом філармонії пообіцяв не тільки підтримати поїздку колективу, але й з 1 травня цього року відновити кафедру академічного хорового мистецтва саме у статусі кафедри, і збільшити прийом абітурієнтів академічного напрямку.  Зал відреагував бурхливими оплесками.

Хор ANIMA під орудою Н. Кречко у м. Невшатель, Швейцарія
Для довідки. Академічний хор від народного відрізняється принципово відмінною манерою співу і, відповідно, характером звуку.

На виконання академічним хором розраховані усі без винятку твори композиторів-класиків, а також величезний пласт української музики - від кантат Лисенка і обробок Леонтовича до новітніх опусів Сильвестрова і Станковича. В КНУКіМ цей напрямок представлений хором ANIMA. Керівник - заслужена артистка України Наталія Кречко. 

Народний хор як мистецьке явище з'явився в епоху розвитку масової пісні на теренах СРСР, його репертуар складають майже виключно обробки народних пісень та стилістично близькі до них твори українських композиторів радянського періоду. В КНУКіМ цей напрямок представлений хором ім. Павлюченка. Керівник - Олена Скопцова.

Порівняно молодим мистецьким явищем є фольклорні ансамблі, що культивують автентичну манеру народного співу. Їх репертуар орієнтований виключно на народні пісні в їх оригінальних версіях, хоча відомі спроби поєднати автентичне виконавство з традиціями електронної або рок-музики.  В КНУКіМ цей напрямок представлений ансамблями "Кралиця" (керівник - заслужений працівник культури України Іван Синельников) і "Многая лєта" (керівник - Ганна Коропніченко).

Півтон Безвухий


пʼятницю, 12 квітня 2013 р.

Переможців конкурсу «Каштановий рояль» можна буде почути на Вікісховищі!



17-22 травня в Києві  проходитиме конкурс піаністів-аматорів «Каштановий рояль», що організує Дім культури і освіти «Майстер-клас».  Це перший в Україні конкурс, в якому зможуть позмагатися у фортепіанній вправності ті, хто не займається цим професійно, хоча на Заході такі конкурси вже мають давню традицію.

Іншою родзинкою цього конкурсу стане те, що аудіозаписи кращих виконань будуть опубліковані в проектах Вікімедіа на умовах вільних ліцензій. Таким чином переможці конкурсу отримають унікальну можливість потрапити на сторінки найбільшої у світі енциклопедії, а найбільша енциклопедія - поповнитися аудіо матеріалами. Сприятиме  розміщенню аудіо записів громадська організація «Вікімедіа Україна», що виступатиме як інформаційний партнер конкурс піаністів «Каштановий рояль»

Особливістю проектів Вікімедіа (як Вікіпедії, так і, наприклад, Вікісховища) є те, що їх вміст  є «вільним» в тому значенні слова, яке вкладає в нього законодавство США, країни в якій народилася Вікіпедія і під юрисдикцією якої працює сам Фонд Вікімедіа. Вільний вміст – це вміст, який можна вільно поширювати, наприклад копіювати на інші сайти, публікувати на паперових носіях або компакт-диcках і навіть отримувати з того комерційний прибуток за умови вказання авторства і збереження вільної ліцензії. Відоме гасло «Вікіпедія – вільна енциклопедія» зовсім не означає, що кожному дозволено поміщати в ній все що завгодно, а означає саме те, що матеріали цієї енциклопедії можна вільно використовувати.

Це стосується і медіафайлів, завантажених на Вікісховище – як зображень, так і аудіозаписів. Прихильники вільних ліцензій стверджують, що вільна ліцензія сприяє вільному поширенню творчості, а проекти Вікімедіа – зручний інструмент поділитися своєю творчістю і своїми здобутками з усім світом. Щоправда з точки зору американського законодавства під вільною ліцензію не можна завантажити запис твору, захищений авторським правом, як би цього не хотів виконавець. Тобто це означає, що на Вікімедіа проекти можуть будуть записані твори композиторів минулих століть і власна творчість учасників конкурсу, а ось твори сучасних композиторів або авторів нещодавнього – лише якщо на це дадуть згоду правовласники. 

Втім, «Вікімедіа Україна»  вже має досвід публікації творів сучасних авторів на умовах вільних ліцензій і відкрита для творчої співпраці з митцями усіх напрямків і видів мистецтва, які погодяться дозволити своїм творам вільно поширюватися світом. 

Умови конкурсу опубліковані на офіційному сайті "Майстер класу"

четвер, 4 квітня 2013 р.

В Києві прозвучав новий "акорд". Як це було...

Зала готелю Фаєрмонт. Музиканти улещують автівку.
"Презентація нового покоління Honda Accord перетворилась на справжній камерний концерт сучасної класичної музики" - пише російська газета autoconsalting, натхнена презентацією нової марки японської автівки у Києві.

Як фанат витонченої японською кухні, я не міг собі відмовити у задоволенні завітати на це свято східної страви, а попутньо й послухати концерт, все-таки під музику їжа засвоюється швидше! Так, мимоволі, я опинився трохи в курсі справи, і тому не втримаюсь від того, щоб дещо прокоментувати подію з музичної сторони.

Спочатку кілька коментарів до статті в згаданій газеті:

"Ідея лежала на поверхні - якщо "акорд", мусить бути якась мелодія або музика"

Авжеж. З мелодією чи без, але музика має бути. Японський керівник це розуміє. Нашим бізнес-воротилам рекомендую взяти з нього приклад.


Нам захотілось почути, як звучить наш новий седан мовою музичних інструментів.

Цікава конструкція речення - автор цих слів очевидно розцінює і автомобіль, і музичні інструменти, як живі істоти, наділені даром мови. Це правильний підхід - тільки так, вкладаючи душу, можна створити справді достойний продукт, будь то седан чи трембіта. Певно в цьому секрет успіху японців.


Тому, на презентацію дев'ятого покоління Honda Accord, яка вчора (02.04.2013 г) відбулася в Києві, запросили справжніх композиторів, що, натхненні Honda Accord 2013, представили авторські композиції 


Дякуємо за епітет "справжні" - композитори дійсно були "справжні" -  з консерваторською освітою і членськими квитками спілки композиторів. Але все ж автор трохи перебільшив - композитори побачили цю автівку вперше, тож надихнутись нею не мали можливості, і навряд чи матимуть - її ціна не співмірна заробіткові академічного музиканта.

Хондакорд у теплих музикантських обіймах
Далі переповім, як це відбувалось. На ранковій "репетиції" композитори раптом дізнаються, що замовлені їм твори братимуть участь у конкурсі, а судитимуть їх... естрадні виконавці і телеведучий. Щоб публіка не стомилася від потоку звуків, 3-хвилинні твори перемежовувались діалогами ведучої з композиторами, кожен з яких стисло міг себе представити.  Судилище відбувалося прямо в залі, точнісінько як на КВНі - журі послухало, намалювало оцінки, лічильна комісія порахувала, і елегантна як рояль дама оголосила вердикт. Найбільше вуха поп-виконавців улестив Дмітрій Ареф'єв, він набрав 71 бал із 75 можливих.

Винуватець урочистостей увесь цей час нерухомо стояв ліворуч від музикантів. Бідолаху осяювали різноколірним блимаючим світлом і скаженими синтезованими ритурнелями при кожному до нього зверненні, від чого публіка мабуть приходила в екстаз. Але  Хондакорд вперто справляв мовчанку, наче його це і не стосувалося. По закінченні присутні віддалися земному - ласували японськими стравами, фотографувалися в обнімку зі сталевим конем.

Твори, присвячені Хондакорду, запишуть на CD і даруватимуть всім, хто купить диво-автівку. Чи будуть доступні ці твори для простих смертних - поки не знаємо, але сподіваємось.

На завершення наводимо імена "справжніх" композиторів і назви їх творів (подаємо оригінальні назви творів, бо організатори дійства здатні оперувати лише російськими назвами, тоді як назви англійською та українською нещадно перекручують):
  • Вікторія Гаврик – «In the warm arms»;
  • Олексій Войтенко – «Honda tango»; 
  • Дмітрій Ареф'єв – «Enjoy the ride»;
  • Андрій Бондаренко – «Шлях на обрії»;
  • Максим Шоренков – «Welcome to the dream».
Півтон Безвухий

"Музична Україна" цурається української мови?

Державне видавництво "Музична Україна" відкрило власний інтернет-магазин, в якому представлені ноти видавництва. Адреса цього сайту виглядає дуже екзотично  http://ноты.kiev.ua,  але саме так - через "ы" і в київському домені.   
 
Будівля, в якій розташована
Національна спілка композиторів України. 
Видавництво "Музична Україна"
знаходиться у внутрішньому дворі. 
При вході в магазин дух "Ы" посилюється. Перше, що неприємно вражає - видавництво уникає державної мови. Весь інтерфейс, усі назви розділів і супровідна інформація до видань чомусь написана російською. Української версії немає.  Чому? Поки що не знаємо. Можливо видавництво вирішили приватизувати росіяни, а може натхнені проповідями Табачника видавці вирішили, що общєпанятний забезпечить видавництву більше клієнтів?

Дивимось на вибір продукції - і тут відчуття "Ы". Наприклад, у фортепіанному розділі ми нарахували аж 34 найменування, з яких аж 3 (три) - збірки творів українських композиторів. З книгами теж скрутно - лише 8 найменувань, з яких 5 - українських авторів і 3 - російських. Пошук  літератури здійснюється виключно по розділах - функції "пошук" чи хоча б каталогізатора по авторах на сайті не передбачено. Отакоє от.

Для порівняння візьмемо подібне видавництво сусдіньої держави.  По-перше дві мовні версії - мовою своєї країни (а не сусідньої!) і англійською (щоб іноземці зрозуміли).  Далі, заходимо в книгарню (Księgarnia) - очі просто розбігаються! Тут і польська музична енциклопедія в 12 томах, і широкий вибір нот сучасних польських авторів. Пошук можна здійснювати і по жанрах,  і по авторах, і по назвах, і, звичайно ж, просто функцією пошуку.   Ось, тицьнув навмання, польський композитор А. Ласонь  (далеко не найтитулованіший автор), він представлений 22 позиціями камерної музики і 21 - оркестрової.. А що у нас?: А у нас найтитулованіший метр, герой України Мирослав Скорик "Музичною Україною" представлений аж одненьким авторським виданням - збіркою фортепіанних п'єс. 

Для порівняння можна завітати і до росіян  на петербурзький "Композитор". Гідна конкуренція полякам! Так само дві мови (своя і англійська), функція пошуку, чимало сучасних російських авторів. Ну що тут скажеш, молодці наші східні сусіди? Молодці. А ми? 

Припустимо, щодо бідноти каталогу, тут існує надпопулярне виправдання - "грошей немає". Немає і хоч трісни. Навіть можемо припустити, що і на професійного програміста грошей геть немає. І таке буває. Але хоча б державною мовою сайт написати, і поставити "и" замість "ы" в адресному рядку - невже і на це гроші потрібні??  Так зверніться, люди відгукнуться і нададуть  допомогу!

P.S.  Шановний читачу! Якщо Ви згодні, що державна установа має послугуватися насамперед мовою тієї держави, якій вона належить, просимо поставити підпис у цій петиції.

Півтон Безвухий





середу, 27 лютого 2013 р.

Друга постановка "Сокола" припала на Дрогобич


Дмитро Бортнянський, 1788 р.
Д. Бортнянський (1751 - 1825)
Дрогобич став другим містом України, де у концертному виконанні прозвучала опера "Сокіл" Дмитра Бортнянського. Це сталося 17 лютого у Львівському академічному обласному музично-драматичному театрі ім. Юрія Дрогобича

Ідея цього проекту належала головному диригентові театру – заслуженому діячу мистецтв України Миколі Михацю. В концерті прозвучали три номери з опери “Алкід”, концерт для чембало з оркестром і 9 номерів з опери “Сокіл“, усі – в українському перекладі Максима Стріхи.

Сценічна доля "Сокола", як і багатьох інших творів українських класиків виявилася складною. Написаний для російського двору, "Сокіл" був виконаний придворними Гатчинського палацу у 1786 році і потім майже на 200 років забутий. В новітній час першими відкрили цю оперу росіяни - в 1970-ті роки "Сокіл" був поставлений у Московському камерному музичному театрів російському перекладі Розанова. Незабаром опера була опублікована в російському перекладі.

Українці звернулись до "Сокола" лише в середині 1990-х років. У 1995 році завдяки зусиллям Наталії Свириденко і Максима Стріхи, який переклав лібрето українською, опера прозвучала в стінах Києво-Могилянської академії, а в 1997- в національній філармонії.

У 2000-ні опера ризикувала бути знову надовгі роки забутою якби не...  вікіпедисти. Віданні апологети вільних знань рідною мовою звернули увагу на те, що україномовні переклади світової класики залишилися здебільшого невиданими, а відтак невідомими українській публіці, і для виправлення ситуації започаткували проект  "Світова класика українською". "Соколу" пощастило стати першим виданням цього проекту - кошти були виділені ГО "Вікімедіа Україна", виданий клавір опери був саме у Дрогобичі видавцем Святославом Сурмою. Значною мірою  завдяки цьому виданню "Сокіл" і прозвучав зі сцені Дрогобицького театру.

Загалом можемо сказати, що дрогобицька постановка "Сокола" ламає два міфи - про те, що визначні події мають відбуватися в столиці, а опера має звучати мовою оригіналу. Дрогобич довів протилежне - Бортнянський мав шалений успіх при повному залі у невеликому місті, прозвучавши рідною мовою слухачів. Очевидно, цей досвід потребує розширення - як репертуарного, так і географічного. Наприклад, чому би не спробувати повторити постановку в Єнакієвому? 

На останок коментарі від присутніх на концерті:

Святослав Сурма, видавець: "я зараз переповнений двома емоціями. Перша емоція - це велика гордість за те що я є українець. Що вже 200 років тому творилося українське музичне мистецтво... Друге почуття, це те, що відновлення цієї опери через 200 років було зроблене громадськими силами, коли громадськість подумала про те, що це вартує зібрати, це вартує  перекласти, опублікувати... І мені здається, що це громадянське суспільство, яке народжується в Україні вселяє ту надію, що ми будемо мати ту країну,  такої слави як ця опера.

Андрій Бондаренко, композитор: "Я вдячний виконавцям, які подарували дрогобиччанам це свято... Я почув, що українське слово звучить прекрасно, воно надихає публіку, воно торкається самої глибини душі..."

Богдан Костів, депутат Львівської облради: "я дуже вражений від побаченого і дуже радий, що у нас на Україні відроджується все, що було забуте давним-давно. Хотів би побажати щоб в майбутньому це все розвивалося, відроджувалося..."

Півтон Безвухий


пʼятницю, 8 лютого 2013 р.

Зустріч з Артем'євим у Києві

7 лютого в Домі освіти і культури "Майстер-клас" відбулася зустріч з російським композитором Едуардом Артем'євим. 

Едуард Артем'єв відомий як автор музики до ряду кінофільмів Тарковського, Кончаловського та Міхалкова, а також автор електронної музики, один з небагатьох, кому ще в 1970-ті роки пощастило працювати з синтезатором АНС. Зустріч з композитором зібрала повний зал музикантів та любителів музики. Протягом майже трьох годин композитор представляв свої роботи різних періодів і жанрів - від заглибленого "арт-хаусу" до легкої рок-музики.

Ми дізнались, зокрема, що в музиці  до кінофільму "Урга" композитор використав власноруч записані семпли монгольських народних інструментів, імовірно цей досвід можна вважати одним із перших етно-електронних розвідок  і мабуть єдиним для монгольської культури . В кінофільмі "Сталкер"  в епізоді, коли відвідувачі зони вирушають на  дрезині, початково на гуркіт коліс була накладена мелодія, однак Тарковському вона видалася зайвою і була відкинута, натомість ефект поступової зміни статичної картини, якого прагнув досягти режисер, був вирішений композитором  поступовим підмішуванням електронних звуків в тому ж, "залізничному", ритмі.

На прикладі фрагменту фільму "легенда №17" Артем'єв продемонстрував американську техніку складання музики до фільмів, що відрізняється від європейської точною синхронізацією подій візуальної та звукової доріжок.

Справою свого життя Артем'єв назвав оперу "Раскольников" за романом Достоєвського "Злочин і покарання", над якою він працював протягом 20 років. На відміну від музики до "Сталкеру" або Трьох поем на вірші литовських поетів, ця опера написана в доступній для широкого слухача поп-роковій манері з відповідним інструментарієм, аранжуванням і манерою співу. Ця опера не була поставлена  через нетворчу позицію її правовласника - сам ставити не має коштів, а іншим не дозволяє.

Широкий стильовий спектр, в якому працює автор, спонукав нас спитати, в якій його ділянці композитор почуває себе комфортніше і щиріше, на що Артем'єв відповів - "всюди", а музика на його думку вища за будь-які поділи на стилі чи напрямки.

Півтон Безвухий

пʼятницю, 25 січня 2013 р.

Національне питання: Ленін і Дзюба в синтезі.

Виявляється, у вітчизняному музикознавстві можливо навіть таке,  Іван Федорович Ляшенко в монографії "національне та інтернаціональне в музиці" (видання: Київ, "Наукова думка", 1991) це зробив.

Сторінка 14 видання приваблює посиланнями на цих двох авторів: на Дзюбу - в підтвердження того печального факту, що українська інтелігенція за радянські часи практично втратила національну пам'ять, а на Леніна - в якості фундаменту концепції інтернаціоналізму, як історично обумовленого феномену на шляху переходу капіатлізму в соціалізм. Автор згоден з обома, а всі радянські негаразди списує на послідовників Ілліча, які відхилилися від заповідей свого вождя.

Страшенно цікава робота з точки зору історії вітчизняного музикознавства. Такий своєрідний перехід від захопленого комунославія до реквієму по жертвах імперіалізму усіх часів.

Відмітимо очевидний "плюс" цієї перехідної роботи - раціональне зерно, яке ми рекомендуємо для дискусії з неоінтернаціоналістами. Автор розглядає національний і інтернаціональний вектори у їх діалектичній взаємодії, і декларує, що ця взаємодія мала би "забезпечувати розвиток культурної самобутності" і "перебороти національний консерватизм". Автор також постулює, що інтернаціональне знаходиться "не біля, на д чи під національним, а всередині національного" (с. 15). 

Висновок для нашого українського сьогодення ми пропонуємо зробити такий. Неоінтернаціоналістам ми маємо постійно нагадувати, що плекана ними мультикультура була би дуже вдячна, якби вони, неоінтернаціоналісти, не відмовлялися від української культури та мови, а залишалися би носіями української і тим самим збагачували її, мультикультуру, українською складовою, якої їй, на жаль, відчутно бракує.

Для декого мабуть варто також нагадати, що націоналізм не передбачає цілковитої відмови від інонаціонального, але вбачає цінність інонаціонального саме як джерела оновлення і збагачення національного, але не шляхом сліпого запозичення, а шляхом творчого переосмислення і асиміляції на національному ґрунті кращих тенденцій.


 
 

Симфо-електронна музика - чи є в ній симфонізм?

Нещодавно натрапили на сайт російського композитора Арама Енфі, який представляє  свою творчість як "симфо-електронну". Електронна  складова полягає у використанні електронного інструментарію, а симфонічна пояснюється через "симфонізм" в асаф'євському розумінні цього терміну. В повному обсязі обгрунтування автора на офіційному сайті, а ми вирішили поцікавитись практикою і взяли для прикладу твір "Луч  творения" (2012).

Твір являє собою5-хвилинну композицію. Складається з чотирьох періодів за схемою ABB1B2. Перший – вступ, до 0:46 витриманий переважно в абстрактних сонорних напластуваннях, але надалі наступає стилістична модуляція через домінантсепт з секундою (a - g - e - cis - b - A), і наступні розділи – це триразове проведення основної теми в мі-мінорі, щоразу в гомофонно-гармонічній фактурі хіба з деякими змінами супровідного фону – насиченішого у середньому розділі і прозорішого – у крайніх. Сама тема - мелодія із чотирьох речень структури  aa1bb1, "b"- частково секвенція, частково - спрощення "а", обидві - квадратної структури.

Тепер згадаємо, що твір написаний у 21 столітті, тобто через 200 років після Л. ван Бетховена і 50 після Д. Шостаковича. Шалений крок вперед, правда?

Тепер питання - а чи можливий симфонічний метод в електронному творі взагалі? Ми думаємо, що так. Принаймні в 1970-ті роки такий приклад є.

четвер, 24 січня 2013 р.

Музична статистика Вікіпедії - 2012

Блог "Вікімедіа Україна"  опублікував статистику найпопулярніших музикантів за підсумками 2012 року. Лідерство зберіг Микола Лисенко, а до першої трійки потрапили також Соломія Крушельницька та Назарій Яремчук.

Загалом же спостерігаємо цікаву тенденцію - музиканти "класики" мають кращі показники ніж попсовики в усіх країнах. А українські музиканти випереджають західних, а ті в свою чергу - російських по всіх жанрах. Ось як це виглядає в таблиці:

Композитори


Микола Лисенко 87669
Людвіг ван Бетховен 40769
Й. С. Бах 36293
Микола Леонтович 32591
В. А. Моцарт 28695
Володимир Івасюк 27670
Петро Чайковський 26376
Джоаккіно Россіні 24522
Фридерик Шопен 23646
Максим Березовський 19533
Музичні гурти


Океан Ельзи 37674
The Beatles 31105
Дзідзьо 30970
Скрябін 28346
Queen 24434
AC/DC 19470
Брати Гадюкіни 18488
System of a Down 18093
Аква Віта 17784
Антитіла 17632
Співаки


Соломія Крушельницька 58809
Назарій Яремчук 56712
Сергій Джигурда 42476
Злата Огневич 31059
Ірена Карпа  30857
Ані Лорак 29175
Квітка Цісик 28659
С. Вакарчук 24276
Олег Скрипка 23213
Джастін Бібер 23085

Те саме стосується музичних творів:

Твори академічної музики
твір переглядів
за рік
«Запорожець за Дунаєм» 12197
«Наталка Полтавка» 9083
«Весілля Фігаро» 6505
«Тарас Бульба» 5661
«Кармен» 5125
«Севільський цирульник» 3712
«Князь Ігор» 3275
«Євгеній Онєгін» 2979
«Мадам Баттерфляй» 2723
«Чарівна флейта» 2591
«Енеїда» 2415
«Аїда» 2099
Поп-альбоми
альбом
відвідувань
за рік
Брюссель (альбом) 7381
Whitney Houston 6171
Суперсиметрія 4038
Thriller 3846
Вночі 3429
Taylor Swift 3300
Модель 3204
GLORIA 3145
Міра 3058
На добраніч 3028
Янанебібув 2977
1221 2828
Всьо чотко! 2490
Ми — хлопці з Бандерштадту 2238


Що стосується жанрів, тут картинка трохи складніша, але схоже, українські жанрі представлені таки краще, ніж глобалістична "попса":

Одним словом, читач вітчизняної Вікіпедії порадував. Але, панове, читачу треба допомогти. Роботи в українській Вкіпедії ще повно.