Чиновники міністерства культури планують переписати Положення про атестацію педагогічних працівників навчальних закладів та навчально-методичних установ сфери культури. Що саме не влаштовує чиновників в чинному, і що нового хочуть запровадити?
Трохи історії. Сьогодні вчителів мистецьких закладів атестують згідно Положенню, яке було прийнято в 2011 році (за Януковича) зі змінами, прийнятими в 2014 (невдовзі після перемоги Революції Гідності). Ця система ділить викладачів на 6 категорій, відмінність між якими в першу чергу виражається у зарплаті. Це 4 кваліфікаційні категорії - «спеціаліст», «спеціаліст другої категорії», «спеціаліст першої категорії», «спеціаліст вищої категорії», та 2 педагогічні звання - «старший викладач», «викладач-методист». Ця градація діяла і раніше, зокрема її можна знайти у відповідному Положенні від 2001 року , Положенні від 1993 року , а якщо досліджувати ще глибше, то народжена вона була в комуністичному СРСР, а перший документ подібного роду називався Постановление от 10.04.1936 ЦИК СССР № 5 и СНК СССР № 686 «О персональных званиях для учителей начальных и средних школ».
Здавалося б, прагнення позбутися радянських рудиментів мало би спонукати чиновників Мінкульту спростити, а може й зовсім позбутися такого породження радянської бюрократичної машини, як атестація педагогів. Але виховані за радянських часів чиновники діють навпаки - пропонують цю систему ускладнити.
Опитування, яке ми проводимо серед викладачів музичних шкіл показує, що докорінної переробки Положення про атестацію очікують лише 15 % респондентів. Більшість (60%) вважає, що потрібні лише окремі виправлення.
Трохи історії. Сьогодні вчителів мистецьких закладів атестують згідно Положенню, яке було прийнято в 2011 році (за Януковича) зі змінами, прийнятими в 2014 (невдовзі після перемоги Революції Гідності). Ця система ділить викладачів на 6 категорій, відмінність між якими в першу чергу виражається у зарплаті. Це 4 кваліфікаційні категорії - «спеціаліст», «спеціаліст другої категорії», «спеціаліст першої категорії», «спеціаліст вищої категорії», та 2 педагогічні звання - «старший викладач», «викладач-методист». Ця градація діяла і раніше, зокрема її можна знайти у відповідному Положенні від 2001 року , Положенні від 1993 року , а якщо досліджувати ще глибше, то народжена вона була в комуністичному СРСР, а перший документ подібного роду називався Постановление от 10.04.1936 ЦИК СССР № 5 и СНК СССР № 686 «О персональных званиях для учителей начальных и средних школ».
Здавалося б, прагнення позбутися радянських рудиментів мало би спонукати чиновників Мінкульту спростити, а може й зовсім позбутися такого породження радянської бюрократичної машини, як атестація педагогів. Але виховані за радянських часів чиновники діють навпаки - пропонують цю систему ускладнити.
Опитування, яке ми проводимо серед викладачів музичних шкіл показує, що докорінної переробки Положення про атестацію очікують лише 15 % респондентів. Більшість (60%) вважає, що потрібні лише окремі виправлення.
Отже - що пропонує Мінкульт в документі, запропонованому до обговорення 12 квітня 2018 за підписом Начальника відділу мистецької і художньої освіти Т. М. Колос?
Проект положення зберігає поділ працівників на 4 кваліфікаційні категорії і 2 педагогічні звання, зберігає 5-річний термін між обов’язковим проходженням атестації, і систему комісій різних рівнів, які ці категорії або звання присуджують.
Кардинально новим в проекті є список критеріїв, яким має відповідати педагогічний працівник для того, щоб отримати ту чи іншу категорію. І ось тут, якщо радянські ідеологи обмежувались більш-менш загальними фразами і епітетами, то їх нащадки вирішили, як писав класик, «звірити гармонію на алгербі».
Але почнемо все-таки з позитиву. В критеріях прописано реальний крок до зміцнення позицій української мови:
[Педагогічний працівник] Веде заняття (спілкується на заняттях, під час виконання професійних обов’язків, веде навчальну та/або службову документацію державною мовою відповідно до ЗаконуМожливо цей критерій і викличе спротив у викладачів-росіян, а в деяких регіонах, де росіян - більшість, і взагалі саботуватиметься, але погодьмось: виховання дітей - це наше майбутнє, і від того, чи виховуватимуть дітей українською мовою і в українських традиціях, залежить - чи уникнемо ми створення чергових «народних республік» на кшталт «донецької».
На цьому наша позитивна оцінка міністерським чиновникам на жаль вичерпується. І далі, після традиційних загальних фраз щодо відповідності освіти, обов’язкового відвідування педагогічних рад і курсів підвищення кваліфікації, починаються дуже цікаві цифри. Цитуємо критерій для присвоєння категорії «спеціаліст»:
кількість учнів, відрахованих із закладу до завершення повного курсу навчання, (для викладачів теоретичних, факультативних дисциплін та колективного музикування – кількість учнів, які пропустили 50 % і більше занять з таких навчальних дисциплін) не перевищує 40% від загальної кількості учнів класу (групи);Для вищих категорій критерій жорсткіший і для «спеціаліста вищої категорії» відсоток відрахованих не може перевищувати 5%
Тут слід дати коментар. Справа в тому, що відраховують учнів з різних причин. Це може бути і неуспішність, може бути несплата за навчання, або ж просто заява батьків про відрахування. І якщо неуспішність учня й може поставити під сумнів компетенцію викладача, то решта причин - аніскільки (не повинен же викладач платити за навчання з власної кишені!). Ось опис можливих причин відрахування в коментарях:
- а в основному - це хвороби дітей, неможливість батьків сплачувати кошти, переїзд до іншого міста, обрання інших пріоритетів (підготовка до вступу до закладів за іншими спеціальностями); недостатня кількість часу (вивчення іноземних мов ,відвідування інших гуртків і т .д .)
Крім того, при глибшому аналізі для учнів музичних шкіл вигулькує ще один цікавий нюанс:
- Даний варіант не лишає можливості дітям, старшим за 9 років, почати навчання у музичній школі, бо жоден викладач не стане працювати з учнем, який завідомо не закінчить навчання у музичній школі до закінчення загальноосвітньої школи.
Наступний критерій, що викликав у нас сумнів, стосується концертмейстерів. На думку чиновників міністерства, добрий концертмейстер не той, хто добре акомпанує, а той хто частіше бере участь у концертах:
забезпечив супровід не менше 50 % публічних виступів здобувачів освіти (сольних або в колективі) з тих, хто навчається в класі
Це для «спеціаліста», «вища категорія» натомість вимагає 95 %. Цей критерій, навіть 50 %, зможуть виконати далеко не всі концертмейстери, і справа тут далеко не в майстерності чи працелюбності. Скажімо, хорові колективи значну частину виступів співають а капела (тобто без супроводу), і не тому, що концертмейстери погані, а тому що левова частина хорової літератури, включно з «Щедриком» і «Боже великий єдиний» написана саме для акапельного виконання.
Вокалісти ж останнім часом все частіше співають під фонограму (або під «мінус»). І це стосується не тільки естрадників - сучасна індустрія пропонує якісні фонограми і для народних пісень, і навіть якісні оркестрові супроводи оперних арій. І повернення до старої доброї традиції виключно живого звуку вже навряд чи відбудеться, як би не були в тому кровно зацікавлені концертмейстери.
Думка педагогічної спільноти щодо цього питання така:
Є інші подібні спроби «звірити гармонію на алгербі». Наприклад, викладач теоретичних дисциплін «забезпечує участь як мінімум 20 % студентів, що опановують відповідну дисципліну, у культурологічних заходах, проектах, у тому числі, наукових, науково-практичних конференціях» (вища категорія - 50 %). Цей критерій теоретично виконуваний, але виключно через репресивні заходи викладача щодо студентів (на кшталт не взяв участь в конференції - не отримав залік).
Для викладачів коледжів, починаючи від першої категорії є і такий критерій: «випускники з числа студентів якого були працевлаштовані після закінчення за отриманою професією і пропрацювали за спеціальністю після випуску 3 і більше років». Тут, нащастя, без відсотків. Втім, яким чином викладач має випрошувати у колишнього випускника довідку про 3 роки роботи за спеціальністю аби задовольнити вимогливого швондера - це питання.
А ось і ще один цікавий критерій для «вищої категорії»:
, а також підготував за міжатестаційний період мінімум трьох лауреатів учнівських або студентських обласних відкритих, всеукраїнських та/або міжнародних виконавських конкурсів, які відповідають вимогам, визначеним Міністерством культури;
Виходить, що на думку чиновника Мінкульту діти навчаються не для саморозвитку і не для задоволення, а для того, щоб перемагати собі подібних. Нескладно порахувати, що оскільки мистецьких шкіл в Україні - понад тисячу, і в кожній бодай один викладач бажатиме мати «вищу категорію», а конкурс продукує 3 лауреатів, то всього конкурсів має проводитись як мінімум 600 на рік. Тобто приблизно по 25 на рік в кожній області, або ж 2-3 рази на місяць в кожній області. Сьогодні таку шалену кількість учнівських конкурсів продукує лише Київ.
Ще однією вимогою проекту є регулярні відвідування курсів підвищення кваліфікації. Ця ідея може видаватися правильною необізнаному з реальною ситуацією читачеві, але коментарі викладачів говорять про інше:
- ліквідувати курси підвищення кваліфікації як інституцію, що не підтвердила практичної користі навчальному процесу
- курсів підвищення кваліфікації достатньо 1го разу на 5років, але профінансованого державою і здобуття в будь-якому закладі України за бажанням викладача з відповідним звітом чи посвідченням.
- курси підвищення кваліфікації проводяться формально та не несуть інформації, яка б поліпшувала рівень викладання інструменту.
Сумнівними є і низка критеріїв, що стосуються винаходу оригінальних методів педагогічної практики. Строго кажучи, у кожного викладача методика по-своєму унікальна, так само як і відбитки пальців. Двох абсолютно ідентичних викладачів ви не знайдете ніде і ніколи. Але є велике але. Щоб переконати в цьому чиновника, методику необхідно оформити письмово. І не просто оформити, а ще й отримати благословення перевіряючого:
Підтвердив авторство (пройшов перевірку на плагіат) та ефективність методу шляхом отримання незалежного фахового висновку (експертизи), має не менше двох зовнішніх (незалежних) експертних висновків з підтвердженням;І хоча людям з літературним талантом барвисто описати свій «оригінальний» метод може й не складе труда, але процедура отримання висновків дорогоцінного часу й сил відбере чимало. І відбере саме у дітей, яким цей викладач міг би приділити більше часу і сил, якби не швондери.
І, нарешті, ми провели опитування щодо оцінки роботи відповідного відділу міністерства культури і отримали строкатий, але в цілому неприємний результат:
Середній бал - 3,98 по десятибальній системі. Навряд чи це той бал, яким керівництво Міністерства культури має бути задоволено.
Взяти участь в нашому опитуванні Ви можете за посиланням - https://goo.gl/forms/y6wEySHGTfNbORyZ2
Взяти участь в нашому опитуванні Ви можете за посиланням - https://goo.gl/forms/y6wEySHGTfNbORyZ2
Надати пропозиції Міністерству щодо запропонованого Положення Ви можете у письмовому та/або електронному вигляді на адреси Міністерства культури України: вул. І. Франка, 19, м. Київ, 01601 Е-mail: change@2017@i.ua Разом з тим, зауваження та пропозиції до проекту Записки можуть бути надіслані електронною поштою на урядовий веб-сайт «Громадське суспільство і влада» (www.civic.kmu.gov.ua)
Пропозиції прийматимуться протягом 30 днів з дня опублікування проекту, тобто до 11 травня.
Пропозиції прийматимуться протягом 30 днів з дня опублікування проекту, тобто до 11 травня.
Підготував
Півтон Безвухий.
Поширення і передрук вітається.
Немає коментарів:
Дописати коментар