пʼятницю, 25 січня 2013 р.

Національне питання: Ленін і Дзюба в синтезі.

Виявляється, у вітчизняному музикознавстві можливо навіть таке,  Іван Федорович Ляшенко в монографії "національне та інтернаціональне в музиці" (видання: Київ, "Наукова думка", 1991) це зробив.

Сторінка 14 видання приваблює посиланнями на цих двох авторів: на Дзюбу - в підтвердження того печального факту, що українська інтелігенція за радянські часи практично втратила національну пам'ять, а на Леніна - в якості фундаменту концепції інтернаціоналізму, як історично обумовленого феномену на шляху переходу капіатлізму в соціалізм. Автор згоден з обома, а всі радянські негаразди списує на послідовників Ілліча, які відхилилися від заповідей свого вождя.

Страшенно цікава робота з точки зору історії вітчизняного музикознавства. Такий своєрідний перехід від захопленого комунославія до реквієму по жертвах імперіалізму усіх часів.

Відмітимо очевидний "плюс" цієї перехідної роботи - раціональне зерно, яке ми рекомендуємо для дискусії з неоінтернаціоналістами. Автор розглядає національний і інтернаціональний вектори у їх діалектичній взаємодії, і декларує, що ця взаємодія мала би "забезпечувати розвиток культурної самобутності" і "перебороти національний консерватизм". Автор також постулює, що інтернаціональне знаходиться "не біля, на д чи під національним, а всередині національного" (с. 15). 

Висновок для нашого українського сьогодення ми пропонуємо зробити такий. Неоінтернаціоналістам ми маємо постійно нагадувати, що плекана ними мультикультура була би дуже вдячна, якби вони, неоінтернаціоналісти, не відмовлялися від української культури та мови, а залишалися би носіями української і тим самим збагачували її, мультикультуру, українською складовою, якої їй, на жаль, відчутно бракує.

Для декого мабуть варто також нагадати, що націоналізм не передбачає цілковитої відмови від інонаціонального, але вбачає цінність інонаціонального саме як джерела оновлення і збагачення національного, але не шляхом сліпого запозичення, а шляхом творчого переосмислення і асиміляції на національному ґрунті кращих тенденцій.


 
 

Симфо-електронна музика - чи є в ній симфонізм?

Нещодавно натрапили на сайт російського композитора Арама Енфі, який представляє  свою творчість як "симфо-електронну". Електронна  складова полягає у використанні електронного інструментарію, а симфонічна пояснюється через "симфонізм" в асаф'євському розумінні цього терміну. В повному обсязі обгрунтування автора на офіційному сайті, а ми вирішили поцікавитись практикою і взяли для прикладу твір "Луч  творения" (2012).

Твір являє собою5-хвилинну композицію. Складається з чотирьох періодів за схемою ABB1B2. Перший – вступ, до 0:46 витриманий переважно в абстрактних сонорних напластуваннях, але надалі наступає стилістична модуляція через домінантсепт з секундою (a - g - e - cis - b - A), і наступні розділи – це триразове проведення основної теми в мі-мінорі, щоразу в гомофонно-гармонічній фактурі хіба з деякими змінами супровідного фону – насиченішого у середньому розділі і прозорішого – у крайніх. Сама тема - мелодія із чотирьох речень структури  aa1bb1, "b"- частково секвенція, частково - спрощення "а", обидві - квадратної структури.

Тепер згадаємо, що твір написаний у 21 столітті, тобто через 200 років після Л. ван Бетховена і 50 після Д. Шостаковича. Шалений крок вперед, правда?

Тепер питання - а чи можливий симфонічний метод в електронному творі взагалі? Ми думаємо, що так. Принаймні в 1970-ті роки такий приклад є.

четвер, 24 січня 2013 р.

Музична статистика Вікіпедії - 2012

Блог "Вікімедіа Україна"  опублікував статистику найпопулярніших музикантів за підсумками 2012 року. Лідерство зберіг Микола Лисенко, а до першої трійки потрапили також Соломія Крушельницька та Назарій Яремчук.

Загалом же спостерігаємо цікаву тенденцію - музиканти "класики" мають кращі показники ніж попсовики в усіх країнах. А українські музиканти випереджають західних, а ті в свою чергу - російських по всіх жанрах. Ось як це виглядає в таблиці:

Композитори


Микола Лисенко 87669
Людвіг ван Бетховен 40769
Й. С. Бах 36293
Микола Леонтович 32591
В. А. Моцарт 28695
Володимир Івасюк 27670
Петро Чайковський 26376
Джоаккіно Россіні 24522
Фридерик Шопен 23646
Максим Березовський 19533
Музичні гурти


Океан Ельзи 37674
The Beatles 31105
Дзідзьо 30970
Скрябін 28346
Queen 24434
AC/DC 19470
Брати Гадюкіни 18488
System of a Down 18093
Аква Віта 17784
Антитіла 17632
Співаки


Соломія Крушельницька 58809
Назарій Яремчук 56712
Сергій Джигурда 42476
Злата Огневич 31059
Ірена Карпа  30857
Ані Лорак 29175
Квітка Цісик 28659
С. Вакарчук 24276
Олег Скрипка 23213
Джастін Бібер 23085

Те саме стосується музичних творів:

Твори академічної музики
твір переглядів
за рік
«Запорожець за Дунаєм» 12197
«Наталка Полтавка» 9083
«Весілля Фігаро» 6505
«Тарас Бульба» 5661
«Кармен» 5125
«Севільський цирульник» 3712
«Князь Ігор» 3275
«Євгеній Онєгін» 2979
«Мадам Баттерфляй» 2723
«Чарівна флейта» 2591
«Енеїда» 2415
«Аїда» 2099
Поп-альбоми
альбом
відвідувань
за рік
Брюссель (альбом) 7381
Whitney Houston 6171
Суперсиметрія 4038
Thriller 3846
Вночі 3429
Taylor Swift 3300
Модель 3204
GLORIA 3145
Міра 3058
На добраніч 3028
Янанебібув 2977
1221 2828
Всьо чотко! 2490
Ми — хлопці з Бандерштадту 2238


Що стосується жанрів, тут картинка трохи складніша, але схоже, українські жанрі представлені таки краще, ніж глобалістична "попса":

Одним словом, читач вітчизняної Вікіпедії порадував. Але, панове, читачу треба допомогти. Роботи в українській Вкіпедії ще повно.