12 травня 2023 в музичному житті Києва відбулася непересічна подія - вперше поставлено оперу Бели Бартока «Замок герцога Синя Борода» .
Опера «Замок герцога Синя борода» за мотивами п'єси Моріса Метерлінка «Аріанна й Синя Борода» є однією із знакових опер першої половини XX століття. Написана 1911 року, через 10 років після «Пелеаса і Мелізанди» К. Дебюссі і за три роки до «Воццека» А.Берга. Ці три опери ознаменували завершення епохи романтичної опери і початок нової опери - опери модерної епохи.
Зі згаданою оперою Дебюссі оперу Бартока поєднує символізм - дія опери являє собою не стільки життєві ситуації, скільки їх символічне відображення: дружина герцога Синя Борода Юдіт по черзі і всупереч волі герцога відкриває 7 дверей його замку, за якими бачить катівню, зброярню, скарбницю, сад, царство, озеро сліз, і нарешті кімнату, де живуть колишні дружини герцога — одна з них символізує світанок, друга — день, третя — вечір. Найбільше герцог не хоче відкривати перед Юдіт останні двері, але врешті допитливість Юдіт бере гору і вона приєднується до колишніх дружин, символізуючи ніч.
З Бергом оперу Бартока поєднує експресіонізм. Хоча Барток не настільки глибоко занурюється у відчуття безнадії і жаху, як пізніше це зробить Берг, переважання дисонантної, а подекуди й атональної музики вказують на завершення романтичної епохи. Об'єднує і певна недосказаність - ми не розуміємо, що передувало і що відбуватиметься далі з дійовими особами, і ця недосказаність викликає відчуття непевності й тривоги.
На жаль, ця опера, як і інші дві згадані опери, виявились не під силу ані Національній опері України, а ні іншим державним українським театрам. Відтак, широкій публіці вони лишались невідомими, а музиканти знали їх лише завдяки консерваторській програмі з історії музики. Але вивчати оперу по клавіру - це звичайно добре, але подивитись вживу - це було мрією багатьох київських музикантів, в тому числі автора цих рядків. Тому за постановку опери величезна подяка - режисерові Олександру Співаковському, диригенту Наталії Стець, басу Владислав Фоміних та сопрано Марія Антоневська, а також оркестру Київська камерата і акторкам, що грали німі ролі дружин герцога (їх було навіть шість) - Наталія Чепченко; Надія Більдій; Марина Зіневич; Олена Жигалкіна; Валерія Гусак; Катерина Миронець.
Щодо самої постановки, очевидною перевагою було рішення співати українською — завдяки цьому слухачі розуміли, що саме співають персонажі. Відмітимо і вибір приміщення — сцена національного центру ім. О.Довженка мабуть не розрахована на оперні вистави, проте надає режисерові певні додаткові можливості завдяки своїй тривимірності - це дозволило відокремити принаймні дві із семи кімнат - одну в глибині сцени, а іншу на другому поверсі, в яких у світлі прожекторів з'являлись колишні дружини герцога.
Помилковим на наш погляд, було рішення режисера перед оперою організувати діалог з психологом Веронікою Нагайченко, який тривав більше години (довше ніж сама опера!) і не був анонсований в афіші. Діалог був навіть не про музику, а про психологічну проблематику аб'юзивних стосунків. Імовірно, ця тема є цікавою для психологів, і навіть актуальною у світлі можливих законодавчих змін, але повірте, пане режисере, музика Бартока геніальна і самодостатня. Вона не потребує аж настільки довжелезних передмов. Тим більш, що герої співали українською, отже публіка розуміла про що співається. І до речі, опера не зводиться до аб'юзивних стосунків. Навпаки, Барток уникає відвертих сцен (які є, наприклад, у "Катерині Ізмайловій"), натомість світ герцога, який його дружина поступово розкриває, сповнений гріхами і злодіяннями, які не обмежуються міжособистісними стосунками.
Півтон Безвухий
Немає коментарів:
Дописати коментар