Д. Бортнянський (1751 - 1825) |
Ідея цього проекту належала головному диригентові театру – заслуженому діячу мистецтв України Миколі Михацю. В концерті прозвучали три номери з опери “Алкід”, концерт для чембало з оркестром і 9 номерів з опери “Сокіл“, усі – в українському перекладі Максима Стріхи.
Сценічна доля "Сокола", як і багатьох інших творів українських класиків виявилася складною. Написаний для російського двору, "Сокіл" був виконаний придворними Гатчинського палацу у 1786 році і потім майже на 200 років забутий. В новітній час першими відкрили цю оперу росіяни - в 1970-ті роки "Сокіл" був поставлений у Московському камерному музичному театрів російському перекладі Розанова. Незабаром опера була опублікована в російському перекладі.
Українці звернулись до "Сокола" лише в середині 1990-х років. У 1995 році завдяки зусиллям Наталії Свириденко і Максима Стріхи, який переклав лібрето українською, опера прозвучала в стінах Києво-Могилянської академії, а в 1997- в національній філармонії.
У 2000-ні опера ризикувала бути знову надовгі роки забутою якби не... вікіпедисти. Віданні апологети вільних знань рідною мовою звернули увагу на те, що україномовні переклади світової класики залишилися здебільшого невиданими, а відтак невідомими українській публіці, і для виправлення ситуації започаткували проект "Світова класика українською". "Соколу" пощастило стати першим виданням цього проекту - кошти були виділені ГО "Вікімедіа Україна", виданий клавір опери був саме у Дрогобичі видавцем Святославом Сурмою. Значною мірою завдяки цьому виданню "Сокіл" і прозвучав зі сцені Дрогобицького театру.
Загалом можемо сказати, що дрогобицька постановка "Сокола" ламає два міфи - про те, що визначні події мають відбуватися в столиці, а опера має звучати мовою оригіналу. Дрогобич довів протилежне - Бортнянський мав шалений успіх при повному залі у невеликому місті, прозвучавши рідною мовою слухачів. Очевидно, цей досвід потребує розширення - як репертуарного, так і географічного. Наприклад, чому би не спробувати повторити постановку в Єнакієвому?
На останок коментарі від присутніх на концерті:
Святослав Сурма, видавець: "я зараз переповнений двома емоціями. Перша емоція - це велика гордість за те що я є українець. Що вже 200 років тому творилося українське музичне мистецтво... Друге почуття, це те, що відновлення цієї опери через 200 років було зроблене громадськими силами, коли громадськість подумала про те, що це вартує зібрати, це вартує перекласти, опублікувати... І мені здається, що це громадянське суспільство, яке народжується в Україні вселяє ту надію, що ми будемо мати ту країну, такої слави як ця опера.
Андрій Бондаренко, композитор: "Я вдячний виконавцям, які подарували дрогобиччанам це свято... Я почув, що українське слово звучить прекрасно, воно надихає публіку, воно торкається самої глибини душі..."
Богдан Костів, депутат Львівської облради: "я дуже вражений від побаченого і дуже радий, що у нас на Україні відроджується все, що було забуте давним-давно. Хотів би побажати щоб в майбутньому це все розвивалося, відроджувалося..."
Півтон Безвухий
Немає коментарів:
Дописати коментар