Зараз активно обговорюються «Основи державної культурної політики», розроблені адміністрацією президента (РФ - прим. пер.). Але справжнім відображенням культурної політики держави є її бюджетна політика. Якщо ми всюди напишемо, що культура - це наше все, а в бюджеті передбачимо скорочення витрат на фінансування федеральних програм і об'єктів культури, то за законом соціального наслідування скоротяться і витрати на культуру в регіонах і муніципалітетах.
Проблема в помилкових світоглядних настановах, що панують в державному апараті. Культура і мистецтво - це не сфера послуг. В іншому випадку вона могла б регулюватися простими ринковими механізмами. Але мова йде про виробництво культурних благ, які мають всі ознаки суспільного блага, і держава повинна його підтримувати. Таке виробництво впливає на загальну соціальну ситуацію, на підвищення якості життя. Воно не вимірюється тільки рублем.
Простий приклад. На вуличне освітлення витрачаються бюджетні кошти, і оплачуємо його ми як платники податків. Ліхтар на вулиці - суспільне благо, і воно належить усім без винятку, навіть тим людям, які не ходять під ліхтарем. Той факт, що в місті світло, все одно впливає на їх самопочуття. Те ж саме з культурою. Людина може не відвідувати театр, але якщо в місті є театр або концертний зал, це теж позначається на його самопочутті. В кінцевому рахунку це впливає і на інвестиційний клімат.
Інша поширена помилкова установка - та, що бюджетні кошти, які виділяються на культуру, необхідно пов'язувати з результатами культурної діяльності. Це помилка, мовляв, її можна виміряти в якихось показниках. Спроби встановити критерії ефективності в культурі неминуче приведуть до втручання держави в творчий процес. А директори театрів і художні керівники навчаться правильно за цими показниками звітувати ... Єдиний правильний підхід - не вигадували жодних критеріїв ефективності, виходити виключно з презумпції соціальної корисності будь-якої культурної діяльності - крім тієї, яка прямо заборонена законом.
І ще. Ніякі основи державної культурної політики і закони, прийняті в їх розвиток, не допоможуть, якщо в державних органах буде жива думка про те, що на культурі можна заощадити. Це катастрофічна омана! За об'єктивними законами, відомими всьому світу, витрати на культуру тільки ростуть. Причому плата за квитки на культурні заходи завжди зростає повільніше за ці витрати, що обумовлено неринковою природою самої культури.
Президент Росії в травні 2012 року підписав указ № 597, який передбачав підвищення заробітної плати працівникам культури. Глави суб'єктів РФ несуть за це відповідальність. Що їм потрібно? Відзвітувати. Є два шляхи. Перший - збільшити обсяг фінансування, довівши зарплату до середньої по економіці. Другий - скоротити чисельність працівників, а вивільнені кошти розподілити між рештою.
Я недавно зустрічався з керівником федерального бюджетної установи за межами Москви, і він розповів, що, отримавши відповідне завдання, був змушений скоротити кількість викладачів. Середня зарплата збільшилася, але зросло і педагогічне навантаження. А оскільки викладання в театральному вузі пов'язано і з фізичними витратами, люди стали хворіти, пропускати заняття. Якість викладання впала.
Джерело - http://bujet.ru/article/267873.php
Передмова і переклад - Півтон Безвухий.
Немає коментарів:
Дописати коментар