четвер, 26 вересня 2019 р.

До «Дня порохобота»: мистецький аспект

Сьогодні світова спільнота відзначає «День порохобота» - в цей день народився 5-й президент України Петро Порошенко. Ми вирішили цей день відзначити експрес-аналізом дій влади у сфері мистецтва в 2014-2019 роках. Пишемо лише про те, в чому добре розуміємось (про економіку нехай напишуть економісти, про військову справу - військові).  

По-перше пару слів про мем «порохобот». Останнім часом «порохоботами» називають далеко не тільки прихильників П. Порошенка, але й усіх, кому не до вподоби новий президент і його специфічний спосіб гри на піаніно. До останньої категорії належить і автор цієї статті.

В цьому плані «порохобот» - це майже синонім «бандерівця». Принаймні обидва слова походять від прізвища політичного діяча, і обидва позначають людей, яким важливо аби на теренах України домінувала саме українська культура, а не російська, відповідно й обидва викликають  неабияке роздратування адептів «русского міра». 

Тепер про мистецтво за часів Порошенка.


Спочатку плюси.

- Очевидним досягненням стало запровадження квот на україномовні пісні на радіо. Преса пише, що україномовних пісень тепер на радіостанціях звучить більше 50%, отже і радіослухачі хоча би відчувають, що вони в Україні, і пісняри мають більше можливостей для розвитку своєї творчості.

- Так само преса пише і про те, що україномовної  літератури  стало більше. Отже нам є що почитати, а письменникам - більше можливостей творити.

- Більше стали дублювати українською іноземні фільми. У 2014 - лише 65%, а в 2019 - 92%. Дублюють до речі якісно, на радість глядачам.
 
- Більше стали знімати і показувати українське кіно. Пишуть, що в 2011 в кіно прокаті був аж один український фільм, а в 2017 - 30.  Це насправді дуже мало, але в 30 разів (!) більше ніж за Януковича.  Державне фінансування українського кінематографу в період з 2014 по 2019 роки збільшилось з 63,1 млн грн до 505,9 млн грн. І нам є що подивитись, і акторам більше можливості працювати вдома, а не шукати заробітки за кордоном.

Ці переваги - далеко не тільки заслуга самих митців. Насамперед, як би дивно це не звучало, це заслуга народних депутатів, які у 2016 прийняли відповідні внесення змін до Закону України "Про телебачення і радіомовлення", в  2017 - «Про державну підтримку кінематографії в Україні», а в 2019 -  «Про забезпечення функціонування української мови як державної». На цих документах стоїть підпис П. Порошенка. Відмітимо і пряме збільшення фінансування Держкіно, це компетенція кабінету міністрів В. Гройсмана.

Тепер мінуси.



Найбільше нарікають на зміни законодавства «щодо запровадження контрактної форми роботи в галузі культури», прийняті 2016 року і підписані особисто П. Порошенком попри численні прохання митців цього не робити. З цього часу митці, на відміну, наприклад, від бухгалтерів, не можуть працевлаштуватись за безстроковими трудовими угодами, а можуть лише за контрактом терміном 1-3 роки . Добрим фахівцям, які працюють у компетентних керівників це не страшно - їм контракт продовжать, але ж керівники трапляються і некомпетентні, тим більше що закон дозволяє керувати мистецькими колективами і особам без фахової освіти, наприклад юристам або економістам.

Наші читачі імовірно пригадають і сумнозвісну реформу мистецьких шкіл, яку розробляли начебто заради поліпшення якості і умов навчання в мистецьких школах, але насправді лише примусили викладачів ще більше часу витрачати на звітність, ну і проголосили, що фах раз на тиждень - це в порядку речей. Підписав відповідні накази міністерства пан Нищук.

Відмітився пан Нищук і в інших мистецьких галузях. Наприклад, він саботував реформування державних ЗМІ, що поставило в скрутні умови такі видання як журнал «Музика», газети «Культура і життя», «Кримська світлиця» та інші. Проблеми з роздержавленням ЗМІ мали місце щоправда і в інших галузях, а поштовхом до цієї катавасії став прийнятий у 2015 році Закон «Про реформування державних і комунальних друкованих засобів масової інформації».

Тут правда нам можна заперечити, що міністра культури призначає Парламент, а не Президент. Це дійсно так. Але найбільшою парламентською фракцією у 2015-2019 роках все-таки був «Блок Петра Порошенка».

Погляд в майбутнє


У квітні 2019 громадяни України обрали собі нового президента. В числі прихильників Зеленського є і музиканти і це не дивно - адже в галереї українських політиків В. Зеленський - єдиний, хто наважувався публічно грати на фортепіано, хоч і в екстравагантний спосіб.

За більше ніж 100 днів, однак Зеленський не виявив наміру переглянути законодавчі акти, які викликали критику митців. Ані про повернення безстрокових трудових угод, ані про спрощення звітності для викладачів «слуги народу» не говорять. Слухи про підвищення зарплат вчителів до 4000 $ звісно теж не справдились.

А ось про перегляд  Закону «про функціонування української мови» «Слуги» час від часу говорять. Та і квоти на україномовний продукт російськокультурним власникам 95-го кварталу не подобаються. Так що на цьому полі про розвиток не йдеться, аби зберегти здобуте.

І звичайно не зле буде порівняти концерт до дня Незалежності 2016 року, який провели Кирило Карабиць та Сергій Проскурня, де звучали шедеври класичної музики (ми про це писали) та концертний номер на дні Незалежності 2019 року (про це ми також писали), на якому герой України Мирослав Скорик грав під фонограму на розігріві у закарпатської реперши. І хоча святкові концерти - це всього-навсього вітрина, своє ставлення до мистецтва новий Президент ще раз продемонстрував, і це ставлення показує, що зміни в мистецькому житті будуть, але для класичних музикантів це будуть зміни не на краще.   

Петра Олекійовича привітаємо з днем народженням, а найбільше хочеться йому побажати в цей день достойного наступника на посаді, який би позитивні зрушення розвинув, а хиби - виправив.

Півтон Безвухий

Немає коментарів:

Дописати коментар