.jpg) |
| Михаил Плетнёв и Российский национальный оркестр. Фото - Чръный человек, cc-ву 3.0 |
Перше, що досить часто роблять випускники російських музичних вузів після отримання диплома, - йдуть з професії.
Кидають «велику музику» як переможці і лауреати серйозних конкурсів, так і міцні середняки. Причина - відсутність кар'єрних перспектив.
Кар'єра професійного музиканта з Росії іноді розвивається всупереч логіці: можна роками сидіти без роботи, але варто запропонувати себе Європі, Китаю або США, де сама система загострена на пошук талантів, і здобути там популярність, як одразу ж з'являються запрошення від російських майданчиків.
Якщо ж намагатися зробити кар'єру, не виїжджаючи за кордон, доля може скластися плачевно, незважаючи на жодні регалії і нагороди. Багатьох чекає робота в музичній школі. І добре, якщо школа знаходиться в великому місті. Працювати в регіонах бажаючих мало - музикантів не вистачає.
Нерідко трапляється, як визнають музиканти, що приїжджаєш на репетицію в якесь місто, а фагота немає. Фагот в іншому оркестрі або репетирує в сусідньому місті.
Після консерваторії, коли здається, що ось-ось і почнеться справжня «музичне життя», мало хто погодиться на місце вчителя музики або музпрацівника в дитячому саду.
Як розповідає викладач десятирічки ім. Гнєсіних Ольга Воробйова, робота викладачем в музичній школі складна і, загалом, невдячна. Викладач свідомо має справу з дітьми, які, за рідкісним винятком, не збираються пов'язувати свою долю з музикою.
У висліді, якщо працювати тільки в ДМШ, це неминуче призводить до професійної і творчої деградації. Після отримання диплома можна почати працювати асистентом при професорі. Однак якщо раніше це була почесна посада, то сьогодні - велике навантаження і мізерна зарплата.
Часто музиканти мають лише теоретичні перспективи просування по кар'єрних сходах у власних вузах, тому і професорське майбутнє багатьма розглядається як не найкращий варіант. Тим більше що для цього потрібно мати неабияке терпіння, адже просування йде дуже повільно. І, щоб відчувати себе фінансово захищеними, випускники влаштовуються, наприклад, продавцями-консультантами в музичні магазини.
Формально можливості для просування у професійних музикантів є, але вони настільки далекі від російських реалій, що будь-який з випускників музичних вузів і училищ, якщо він хоче залишатися в професії, в першу чергу шукає роботу за кордоном.
Вважається, що оперним співакам пощастило більше - ними займаються найбільші світові агентства. Але в Росії реалізуватися складно тому, що саме влаштування музично-театрального світу не передбачає швидкого зльоту, за винятком поодиноких випадків. В музичні театри випускників часто беруть тільки для заповнення штату. І не факт, що, потрапивши туди, співак отримає партію.
«У наших театрах часом панує смаківщина і клановість. Якщо ти не в милості у начальства, то рівень професіоналізму може нічого не означати. У рідкісних випадках звертають увагу на талант.
Я шість років працював в одному з провідних театрів Росії, майже не отримував партій, але всі ці роки регулярно співав на престижних сценах світу. У наших театрах у співаків немає вибору: треба співати все, що тобі дають, незалежно від того, подобається тобі це чи ні, підходить до типу голосу або не підходить »,
- каже запрошений артист Великого театру Максим Кузьмін-Караваєв.
Міністерство культури РФ намагається виправити ситуацію за допомогою різних програм і проектів. Але цієї підтримки явно недостатньо, адже державного агентства з організації концертів молодих музикантів в Росії немає.
Щоб зберегти інтерес до професії, просувати своїх студентів починають регіональні консерваторії, які проводять так звані ярмарки випускників, куди приїжджають роботодавці: керівники філармоній, театрів, навчальних закладів, концертних організацій. Вони прослуховують студентів, прямо в консерваторії укладаються договори. Саме в такому підході бачать вирішення проблеми і самі музиканти: якщо виші взялися за навчання, то вони повинні піклуватися і майбутньої концертною діяльністю випускників.
В останні роки все частіше можна почути розмови про систему розподілу, яка була в СРСР. Вона виглядає адекватною і здатною зупинити масову втечу музикантів за кордон.
«Не може бути так, щоб усі були видатними музикантами. Ріхтери і Гіллельси народжуються раз на декілька десятиліть. Система розподілу, яка була, попри те що ми багато сваримо ті часи, була не така погана: студенти, які закінчували консерваторії, якщо не потрапляли в симфонічні оркестри, філармонії, йшли в школи і училища - у них був гарантований заробіток. Сьогодні цього немає, що є головною трагедією нашої професії »,
- вважає піаніст Денис Мацуєв.
Російські музиканти мають більше шансів знайти роботу в інших країнах. Їх охоче беруть в європейські і американські оркестри, забезпечують всім необхідним, а уряду і фонди оплачують їм навчання в кращих музичних вишах світу.
Але щоб Росія стала для них такою ж привабливою, слід створити добре працюючу систему гастролей. Якщо буде де і перед ким виступати, музиканти самі зможуть заробити собі і на життя, і на додаткову освіту. Це показав досвід Китаю і Японії, де концертні зали під зав'язку забиті публікою від 17 до 25 років.
Однак сьогодні для організації концертів в регіонах просто не вистачає кваліфікованих фахівців з розкручування концертів. Для організації концертів потрібно, щоб приймаюча сторона професійно робила якісну рекламу, продавала квитки, створювався ажіотаж. Інакше музиканти виявляються незатребуваними: їх не чекають з новими виступами, у них не підвищуються гонорари ...
Поки ж сотні молодих людей, опускаючись до рівня вимушених переселенців, погоджуються на роботу навіть в невеликих європейських оркестрах, щоб не втратити кваліфікації і залишатися в професії.
Від редактора: Ситуація в Україні на наш погляд ще гірша, адже тут з легкої руки міністра культури Є. Нищука впроваджено контрактну систему, що позбавляє артиста можливості працювати за безстроковими трудовими договорами, і, в такий спосіб ставить артиста у рабське положення перед роботодавцем. Остання обставина є додатковим вагомим чинником, що демотивує музикантів працювати на батьківщині.
Переклад і коментарі Півтона Безвухого
.jpg){kind=link}