В публікації-анонсі ми вже писали, яким непростим викликом є драма Лесі Українки для композитора. Це стосується і очевидних аналогій між римською окупацією Давньої Греції та багатовіковим російським поневоленням України. Це стосується і суперечливого образу головного героя - Антея, з одного боку - геніального митця, що відстоює свободу свого народу, а з іншого - викупивши з рабства Нерісу і взявши її дружиною, він не тільки поневолив її знову, забороняючи танцювати в угоду римській публіці, але і скоїв вбивство, щойно та проявила непослух і почала танцювати для Мецената.
Яке рішення запропонували композитор, лібретист, режисер?
Аналогія Еллади з Україною була дуже посилена. Щоправда не стільки музичними засобами, скільки мовними. Якщо в перших сценах (в оселі у Антея) усі персонажі-греки співали українською, то в наступних сценах (в палатах Мецената) - "римляни" співали російською. Вступ Мецената мовою московських поневолювачів створив разючий контраст - інша фонетика, різке відчуття чужого слова. Це геніальна знахідка.
Далі ще цікавіше - щойно до палат Мецената увійшов Антей, одразу ж виникла інтрига - чи співатиме він і далі українською, чи ж проявить "толерантність" і перейде на мову співрозмовника, як це полюбляють робити деякі українці? І, о диво... Антей лишився вірним українській мові. Це добрий приклад для наслідування. 
Далі більше - Меценат, звертаючись до Антея... теж перейшов на українську! Тут, на наш погляд, автори дещо відступили від концепції Лесі Українки. Перейшовши на мову поневоленого народу Меценат вже не сприймався як римлянин, він сприймався радше як місцевий царьок, що відхопив ласий шмат прихильності Цезаря. Такий собі Щербицький античних часів. На сцені він до речі з’явився на лежаку, оточений ніжними дамами в білому - це вдале режисерське рішення додавало Меценату нечуваного вальяжу, і власне заміняло будь-які декорації (на які, очевидно, в умовах перманентного браку фінансів розраховувати було би важко).
Натомість Префект спілкувався виключно російською. Його партія відрізнялась також мелодикою - набагато примітивнішою, з певними алюзіями на "О Фортуну" К. Орфа. Після красивих мелодійних рулад Антея і Неріси, та і доволі цікавої у музичному відношенні партії Мецената, невільно приходила аналогія з інтонаційним світом "руского міра" - блатняком і репом, яким насолоджуються носії російської культури і нині.
Опера закінчується вбивством. Так само як і поема. І словами Антея "товариші, даю вам добрий приклад", за якими йде самогубство. Приклад однозначно недобрий. В опері він не отримає коментарів композитора (як це траплялось в операх Перселла і Моцарта, наприклад), - це питання лишиться зі слухачем.
P.S. Вже повертаючись додому, і зараз, працюючи над цією заміткою, ловлю себе на тому, що єдина мелодія, яка впевнено запам’яталась - це саме мелодія Префекта. Та, що нагадує Орфа - з простим ритмом на двох нотах. І це закономірно - примітивне нав’язується, чіпляється, і тому, мабуть, легше підкоряє осіб з низьким інтелектом. А ось мелодії Антея по пам’яті я не відтворю. Тільки залишилося в пам’яті, що вони дуже красиві, і хочеться почути їх знову.
Величезна дяка композиторові, за таку сміливу оперу (тепер зрозуміло, чому її не наважувались ставити майже 30 років). Величезна дяка режисерові і всім виконавцям. Сподіваємось тепер почути її з оркестром (до слова, концертмейстер Ірина Щестеренко прекрасно впоралась з акомпанементом, витягла фактично усю оперу! Але оркестр є оркестр...)
Півтон Безвухий
Немає коментарів:
Дописати коментар