Всеукраїнське турне Камерного хору "Київ" з нагоди 100-річчя місії Кошиця з тріумфом завершилось у Києві

Камерний хор  "Київ" успішно провів всеукраїнське турне, присвячене 100-річчю вшанування сторіччя Місії Української республіканської капели під орудою Олександра Кошиця. Протягом 12 днів хоровий колектив відвідав 12 міст правобережної України - Рівне, Луцьк, Львів, Дрогобич, Ужгород, Надвірна, Івано-Франківськ, Чернівці, Тернопіль, Хмельницький, Вінниця, а заключний концерт 30 квітня відбувся у Києві.

"Чи пам'ятає світ уроки історії?" - пише музикознавець Юрій Чекан, - Один із таких уроків — майже столітньої давності. Тоді, у 1919 році, Українська Народна Республіка (УНР) під керівництвом Симона Петлюри прогнула вибороти свою незалежність від радянської Росії. Петлюра розумів, що прагнення свого народу до свободи не будуть підтримані, доки світ не зрозуміє історичну природу української ідентичності. Він застосував унікальний інструмент, Щоби досягти своєї мети — невичерпне багатство української духовної та народної музики. Тому спорядив блискучого диригента і визначного композитора маестро Олександра Кошиця у турне разом з Капелою, щоб своїм мистецтвом привернути увагу світу до народу і долі України.  

Капела вразила Європу, а згодом і Америку виконавською майстерністю, унікальністю репертуару то нечуваною мистецькою досконалістю, що поєднувала національну неповторність та пам'ять про європейську хорову традицію. Гастролі Капели упродовж 1919-1922 років відбулися у найбільших європейських культурних центрах, у 1922-1924 роках — у Північній та Південній Америці. І всюди — захоплене здивування слухачів. «Сенсаційний успіх», «феноменальна майстерність», «шалені захоплення», «справжній апофеоз», «нічого подібного Лондон не чув» — ось загальний тон відгуків. 

Досвід історії знадобиться і у теперішній час, оскільки ситуація, що склалася зараз в Україні, повторює події столітньої давнини. Тому вшанування Місії Олександра Кошиця покликане по- новому історичному тлі відкрити Україну світові — тож, як відкрив її на початку минулого століття О. Кошиць."

Програма концертів включала  українські великодні піснеспіви (київського розспіву), а також духовні твори Максима Березовського, Миколи Дилецького, Артемія Веделя та сучасних авторів - Віктора Степурка, Валентина Сильвестрова. Другий відділ - ораторія "Віють вітри" для хора, бандури і ударних Ганни Гаврилець, написана на народні теми, зібрані О. Кошицем спеціально з нагоди вшанування 100-річного ювілею Місії.

М. Гобдич

Заключний концерт відбувся у Києві, в Лютеранській церкві св. Катерини при переповненій залі, Слід зазначити, що при виборі зали М. Гобдич керується передовсім оптимальними акустичними  умовами. Акустичні умови церков зазвичай краще підходять для виконання духовної хорової музики, і тому принаймні в Києві хор "Київ" частіше можна почути саме в церквах. У церквах записано і багато компакт-дисків хору "Київ".

Такий вибір себе виправдовує - хор досягає наповненого м'якого звучання, в якому добре відчуваються усі нюанси виконання, прозоро чутно і туттійні, і сольні, і ансамблеві епізоди. Вражає і чистота інтонування хору навіть у найскладніших партитурах сучасних авторів. Найбільше  нас вразив останній твір Ганни Гаврилець, написаний для виконання в супроводі бандури і ударних. Аранжування партії ударних здійснив Георгій Черненко, причому таким чином, що на ударних грають виключно самі хористи. В десяти номерах ударні використані досить скромно - так, щоб залишити провідне місце саме для хору або солістів. Натомість останній. 11-й номер, написаний Георгієм Черненком ("козацька бойова") - це своєрідний оркестр ударних інструментів, серед яких чимало традиційних - зокрема коси (ззовні навіть дуже нагадують шаблі), і грали на цих інструментах - виключно самі ж хористи.

Турне відбулося за спонсорської підтримки Райффайзен банку та компанії "Астарти", завдяки чому вхід на концерти був вільний. В найближчих планах колективу - створення капели "Україна" -з чотирьох професійних хорів у кількості 100 хористів і здійснення гастрольного тура шляхами О.Кошиця,

Півтон Безвухий
поширення на умовах сс by-sa 4.0

Як пан Гаврілов негречно висловився про пана Рожка

Російський піаніст Андрій Гаврілов видав феєричну тираду про ректора Національної музичної академії України Володимира Рожка.

Епістолярний шедевр з'явився напередодні концерту Гаврілова в Києві 11 квітня, а причиною було те, що пан ректор начебто спромігся якимось чином створити Гаврілову проблеми з орендою роялю для його концерту у театрі ім. Франка. Хоча врешті добрий рояль Гаврілову знайшли... джазмени.

Текст цього разу ми не переклали, бо аж занадто він просякнутий рускім духом. Отже, хто не цурається мови Пушкіна - він тут:

А, Гаврилов про В. Рожка (18+)

А от від вельмишановного пана Рожка ми сподіваємося побачити судовий позов і прес-конференцію. А чому ні? Звинувачення серйозні, та ще й в брудних висловах. Тим більш і успішний досвід судової тяганини пан ректор має, щоправда поки що лише з українськими жінками.

Півтон Безвухий

Державний методичний центр навчальних закладів культури і мистецтв рекламує конкурси на окупованих територіях

Державний методичний центр навчальних закладів культури і мистецтв (ДМЦНЗКіМ) опублікував на своєму сайті Реєстр дитячих та юнацьких міжнародних, всеукраїнських мистецьких конкурсів, фестивалів, що був розглянутий та рекомендований Координаційною радою 31. 03. 2017 року

Кількість конкурсів по містах

До реєстру включено 77 конкурсів і фестивалів. З них 26 мають статус міжнародних. Майже третина із перелічених заходів проводяться в Києві (25 конкурсів), серед інших міст найкраще представлені Полтава (5), Львів, Дніпро, Кропивницький і Харків (по 4 конкурси) .

Що цікаво, до реєстру внесено і конкурси на окупованих територіях, а саме — 2 конкурси в Сімферополі (ім. Алемдара Караманова та «Кримська весна») та по одному — в Донецьку (конкурс молодих виконавців на батьківщині Сергія Прокоф'єва), і Луганську («Обдарована молодь»).

Щоправда, ця інформація, схоже, не зовсім правдива.

Як виглядають музичні напрямки, зображені схематично

Канадський художник John Atkinson схематично зобразив структуру пісень різних музичних напрямків. Ось що в нього вийшло:

Джерело http://www.sadanduseless.com/2017/03/song-templates/

Урок культурної політики в Московській консерваторії

У мережі Інтернет з'явилося відео з уроку культурної політики Московської консерваторії, на якому зачитується список "ворогів народу". Але викладачеві не пощастило - студент Данііл Пільчен публічно висміює цей список і викладач не може з тим нічого вдіяти.

Ось як коментує побачене вихованець Московської консерваторії Павло Гінтов. 

У моїй рідній Московської консерваторії, виявляється, існує обов'язковий курс «Культурна політика Росії». Студентам розповідають про героїчну боротьбу Путіна з нацзрадниками, загниваючим Заходом, шкідливими жидобендерами та іншими русофобами. Присутність слова «культурна» в назві предмета для мене залишається загадкою. Але, думаю, всім повинно бути очевидно, що, не володіючи цими знаннями, неможливо зіграти сонату Бетховена або баладу Шопена. А вже якщо взявся за Рахманінова чи Чайковського, то вже точно ніяк не обійтися без реферату на тему «Лія Ахеджакова - ворог народу».

Курс йде вже півроку. Півроку сотні студентів відвідують його, отримують оцінки. Півроку професори та викладачі мовчки приймають той факт, що в стінах консерваторії студентів вбивають в голову шизофренічні марення.

Стара добра історія про те, як весь показує біла чашку і каже, що чашка синій. І всі погоджуються. Потім з'являється єдина адекватна людина, яка говорить, що чашка-таки біла. На цьому відео один із студентів, Данило Пільчен, висміює фашистську маячню, яку несе викладачка. Викладачка у відповідь кричить: «Дебил Закрий рот Геть звідси!»

Відео потрапило в ЗМІ, і через кілька днів викладачка написала заяву про звільнення.

Тепер серед людей, що мають відношення до консерваторії, йде жвава дискусія. Одні підтримують Пільчена. Інші агресивно налаштовані проти нього. Використовуючи приклад білої чашки, перерахую деякі тези цих пацієнтів:
- Так, чашка біла, але як можна так розмовляти з учителем? Він просто хам!
- Ми і так знаємо, що чашка біла, але це ж нахабство ось так вголос заявляти про це!
- Чашка може бути не зовсім синя, але студент повинен поважати вчителя і мовчати!
- Та хто він взагалі такий? Нехай сидить мовчки і складає свою музику.
- Курс залишиться, просто тепер хтось інший буде розповідати про синю чашку. А бідна жінка залишилася без роботи. Вона-то в чому винна? Ось вже молодець, домігся свого!

І, звичайно, моя улюблена теза, як же без неї:
- Хлопець просто піариться.

А курс, так, залишиться. Інакше Рахманінова не зіграти.

Музична консервація: як працюють національні оркестри і колективи

 З 8 листопада в Україні діє закон № 3822-Д, відповідно до якого не менше 25% пісень в ефірі радіостанцій повинні бути українською мовою. Приватні, фінансово незалежні від держави організації зобов'язані дотримуватися квоти. У той же час на бюджетні гроші в країні існує безліч музичних колективів, яких цей закон якраз не торкнувся. Виникає абсурдна ситуація, при якій українську музику зобов'язані популяризувати приватні структури, а репертуарна політика оркестрів, що фінансуються платниками податків, часто нескінченно далека від народу і відірвана від сучасності.

Вишенька на цьому святковому торті - національні колективи, найбільш високооплачувані музичні організації в нашій країні. На балансі Міністерства культури знаходиться 12 національних музичних колективів. У 2017 році вони в цілому отримають 414 580 000 грн. Наскільки ефективно можуть бути витрачені ці гроші - спробуємо розібратися в кожному конкретному випадку.

Флешмоб: #Врятуємо_школи_естетичного_виховання

В Україні стартував Флешмоб #Врятуємо_школи_естетичного_виховання. Метою флешмобу є привернення уваги інститутів влади до загроз, що постали перед Школами естетичного виховання у зв'язку з децентралізацією і перспективою реформування початкової мистецької освіти. 

Учасники флешмобу - вчителі і учні музичних, хореографічних, художніх шкіл - фотографуються з гаслами «SOS. Врятуйте музичні школи», «Ми хочемо навчатись музиці», «Сьогодні я навчаюся - завтра прославляю Україну», «Професійне мистецтво - професійна країна»,