Хор Верьовки: що згоріло насправді?

Вирішили і ми написати пару слів про виступ Кошевого з хором Верьовки. Чому тільки зараз, бо так склалось, що на вихідні наша редакція уїхала на відпочинок від міської суєти, чим товариш Кошевой і скористався. Але ми все одно напишемо.

Про висміювання.

Взагалі жанр висміювання - це круто. Круто, коли окремі митці, не надто балувані владою, в своїй творчості висміюють тих, від кого залежить доля народу, і їх самих. Ось наприклад як Тарас Шевченко висміював московських царів і їх підлабузників:

цар підходить

До найстаршого... та в пику

Його як затопить!..

Облизався неборака

Та меншого в пузо —

Аж загуло!.. а той собі

Ще меншого туза

Межи плечі; той меншого,

А менший малого,

А той дрібних, а дрібнота

Уже за порогом

Як кинеться по улицях,

Та й дівай місити

Недобитків православних,

А ті голосити;

Та верещать; та як ревнуть:

«Гуля наш батюшка, ґуля!Ура!..ура!..ура! а, а, а.....»

Через три роки його упікли в каземат, а через 17 він помер у віці 47 років,  але ці рядки - безсмертні.

В музиці найвідомішим сатиричним твором є певно «Антиформалістичний райок» Д.Шостаковича. Нескладно здогадатись кого він висміював - тогочасних партійних функціонерів і самого товариша Сталіна. За життя композитора цей твір не оприлюднювали і тільки завдяки цьому його автор прожив досить довге, хоч і непросте, життя.

Нарешті ми також маємо за душею певний гріх, і в часи коли один з наших прем’єр-міністрів балотувався на посаду президента, написали лібрето ось до цієї кантати:

Кого зацікавило, на ютубі є і продовження цього опусу, там є і про переможця тих далеких виборчих перегонів. До речі принагідно дякуємо усім, хто брав участь у виконанні.

Чому Лисий не взлітає? 

І у Шевченка, і у Шостаковича об’єктом висміювання стали діячі, які правили безпосередньо в той час, коли вони писали свої твори. Такі твори могли створити лише люди, дуже сильні духом. Достатньо сильні, щоб мати свою власну думку, яка відрізняється від загальноприйнятої і від думки більшості, і достатньо розумні, бо їх думка і їх оцінка є не тільки іншою, але і є правильною.

Тобто, скажімо зараз на часі створити (і власне створюють) геніальні пародії на Зекоманду. Всупереч думці 73%.

А кого висміює Кошевий з хором Верьовки? Колишнього чиновника, який вже давно не при ділах, якого не можуть дістати правовими методами, і тому дістають неправовими на радість тим самим 73%. Для цього потрібна сила духу? Анітрохи.

З історії хору Верьовки

Взагалі кажучи історія хору «Верьовки» неоднозначна. Довго її описувати не будемо, це давно вже зроблено, а просто запропонуємо послухати оцю пісеньку. Називається «Я славлю партію».

У 1990-ті роки хор Верьовки відмовився від партійного репертуару і поступово почав здобувати повагу. Знаковим є довгоочікуване виконання за участю хору Верьовки фольк-опери Євгена Станковича «Цвіте папороть» (2011), яку ще в 1970-х збиралися виконати, але в останній момент партійні функціонери не дозволили. Ось вона:

Хор гастролював також у США, Канаді і інших країнах, тож щоб там не говорили люди, понівечені фобією до шароварів, а працювати в хорі було престижно. До речі, Анатолій Авдієвський відзначився конструктивною позицією і в лютому 2016, коли разом з М.Вантухом і М.Резниковичем виступив проти сумнозвісного законопроекту 2699. На жаль тоді голоси митців проігнорили і законопроект, на горе усім митцям, прийняли. А ще більше на жаль - того ж 2016 року Авдієвського не стало, а керівником хору став Зеновій Корінець, до того часу, якщо вірити енциклопедії, окрім іншого - «Організатор та худож. кер. хору працівників апарату ВР України». Хм... цікаво було би послухати цей хор...

Що саме було продано?


30 срібняків тисяч гривень, отримані колективом за підтанцьовку в кліпі звичайно ж підірвали далеко не тільки престиж Хору Верьовки. Вже зараз в інтернетах питають, а чи доцільно утримувати національні колективи, які, як виявляється, так дешево можна використати? Можна поставити питання і інакше - а чи потрібно здобувати музичну освіту для того, щоб підтанцьовувати випускнику акторського факультету луганського «кулька»?

Наша думка така - керівництво Хора імені Верьовки розпочав продавати «академічність». До сих пір «академічна музика» а з нею і народна, мала певний суверенітет, підкріплений державними або муніципальними асигнуваннями і завдяки цьому трималась осібно від всієї іншої, що давало митцям певну свободу творчості і пізнання. Свободу від кон’юктури ринку хоча би. Зеновій Корінець стартонув з продажем цього суверенітету.

А як же хористи?

Хористи - люди підневільні. Що пан накаже, те і роблять. На відміну від представників інших професій, музиканту найти іншу роботи важко, принаймні інших «заслужених народних академічних» колективів у Києві немає. А тут ще й закон 955-VIII, який дозволяє керівникам спокійно не продовжити контракт з тими хористами, яким його бажання підзаробити  30 срібняків  кілогривень не до вподоби.

Хоча насправді було би цікаво з’ясувати, яка частина хористів ставилась до квартального шедевру негативно. Як нам здається, в середовищі музикантів відсоток фанатів Зеленського менший ніж 73%, але не набагато. І якби переважній більшості хористів «95 квартал» не був би до вподоби, далеко не факт, що їх керівник наважився би на цю аферу.