Моцарт, який запозичує?...

Реквієм В.А. Моцарта
Майдан Незалежності,
20 лютого 2015.

Чудове виконання Реквієму Моцарта на Майдані Незалежності 20 лютого 2015 року  спонукає знову згадувати заплутану історію про компіляцію цього твору Зюсмайром...  Декілька цікавих уривків роботи Леопольда Кантнера, австрійського музикознавця (1932-2004), які час від часу цитуються російськими музикантами привернули нашу увагу і ми подаємо їх в перекладі українською, бо вони на наш погляд варті уваги....

Вся перша частина — Requiem, Te decet hymnus, Requiem, Kyrie — належить Моцарту, включаючи інструментування. Від Dies irae до Lacrymosa вокальні партії теж написані Моцартом. Та ж картина з Приношенням дарів. Моцарт писав вокальні партії до Domine Jesu Christe, Hostias et preces, інструментальні лише накидані. Lacrymosa обривається на тринадцятому такті. Айблер додав ще один такт — на чому його участь закінчилася. До фіналу роботу довів Зюссмайр, якому повністю належать Sanctus, Benedictus, Agnus Dei і Pie Jesu Domine. Для Lux aeterna Зюссмайр використовував музику Моцарта до Kyrie. Таким є внесок Зюссмайра. Однак у Відні та Берліні були знайдені записки Моцарта з ескізами до Реквієму і, можливо, у Моцарта були й інші начерки. Наприклад, є начерк до Benedictus, всього лише кілька тактів. Зюссмайр міг це все бачити та використовувати ідеї Моцарта у своїй роботі над Реквіємом.
 
До Реквієму докладалися чимало рук. Наприклад, партії для струнних інструментів, що повторюють вокальні лінії Kyrie eleison, написав учень Моцарта Фрайштеттер. Після того як Айблер відмовився від роботи над Реквіємом, Констанція звернулася спершу не до Зюссмайра, а до Максиміліана Штадлера, який інструментував дві частини у Приношенні дарів.

З одного боку, стилістичний родовід моцартівського Реквієму достатньо багатий. Зокрема його зразком був Реквієм в до мінорі Михайла Гайдна, складений 1771 року. В Tuba mirum, привабливе й дещо манірне соло тромбона можна віднести до традиції бароко, що відкидає Реквієм назад на ціле покоління. У Моцарта є аналогічний пасаж тромбона в одній з його юнацьких опер. Далі велична драматичність твору, вводить нас у пізній класицизм. Але Реквієм складається з багатьох шарів. Що стосується Rex tremendae majestatis виникає питання: а чи не був Моцарт знайомий з Реквіємом Чімарози, складеним в Санкт-Петербурзі 1787 року? Чи не міг цей реквієм послужити йому зразком ?

У 1731 композитор Карл Філіп Еммануель Бах склав свій Magnificat, який також вважається прообразом моцартівського Requiemа. Вірш Sicut erat in principio має явні аналогії з Кyrie з Реквієму.

Порівняно недавно музикознавець Хартмут Кронес знайшов ще одну модель моцартівського Реквієму. Це Реквієм французького композитора Госсека, з яким і Моцарт і інший головний автор Реквієму Зюссмайр були ймовірно знайомі. Introitus в Реквіємі Госсека дуже схожий на складений Зюссмайром Agnus Dei моцартівського Реквієму. Хроматизми в Лакримоза Госсека нагадують Recordare у Моцарта ".

Моцарт був чудовим... він був генієм у запозиченні чужих ідей. Він їх доводив до досконалості так, як цього не вміли робити їх автори. Що стосується Зюссмайра, то можна з усією певністю сказати, що він провів чудову роботу, не лише в тих місцях, в яких він використовував ескізи Моцарта, а й, наприклад, при створенні Agnus Dei.

Це щаслива обставина, що Айблер відхилив доручення вдови. Пізніше Айблер став вельми шанованим композитором, але в той час йому не вистачало тієї майстерності, яку показав Зюссмайр, завершуючи моцартівською Реквієм.

Джерела:
Радіо культура
Фейсбук Сергія Ярунського

Опера Скорика "Мойсей": в пошуках новаторства.

22 січня в Київській опері за підтримки доволі потужної піар кампанії в інтернетах було поставлено оперу М. Скорика "Мойсей".

Не приховуватиму, що як музикознавець і культуролог, я очікував від одного з найтитулованіших композиторів світу музичного шедевру. Новаторського, захоплюючого, актуального, що відкриває нові обрії підростаючому поколінню. Але що я почув?

Я почув грамотно написаний в дусі епохи пізнього романтизму і, частково, радянського соцреалізму, епічний твір. Один із сотень, яких могли би написати на зорі минулого століття. Буквально в кожному такті я ловив себе на думці, що можу передбачити, що відбуватиметься в наступному. Інколи навіть на цілий період вперед. І дійсно: 

Гармонія.  Пізньоромантична, переважно консонантна. улюблений зворот - зіставлення мінору з мінором VI ступені, або навіть піраміда таких зіставлень (напр. g-moll - es-moll - h-moll). Деінде щоправда траплялось нашарування зменшених з півтоновим зсувом (напр. c-es-fis-a-cis-e-g-b), але і до нього вухо звикає дуже швидко і швидко передбачає чергову його появу.

Оркестрування. В дусі реалізму, Дж. Верді і радянських авторів. Майже постійно партія соліста дублювалася або скрипками (в акордовій фактурі), або октавним унісоном дерев'яних (на фоні витриманої гармонії).  Бас як правило проводився октавним дублюванням віолончелей і контрабасів. Гармонічна середина час від часу в дусі Монтеверді заповнювалась тремоло, зрідка, в дусі Бізе - фігураціями, проте як правило - просто педальними звуками.

Мелодика . Переважають два види - ходи звуками гами та тупцювання на місці.  Ходи звуками гами в залежності від гармонічного супроводу - діатонічні або хроматичні. Рідше - змішані, або із застосуванням ладів зі збільшеними секундами. 

Формотворення. Переважають повторювані структури, як на макро- так і на мікро-рівні. Вони найібльше забезпечують "передбачуваність" матеріалу.

Ритміка. Наскільки можна почути без партитури - переважають дводольні розміри. Певним їх урізноманітненням виступають зміщення сильних долей вокальної або однієї з інструментальних  партій на вісімку,  що створює ефект синкопування. Втім застосовується він досить часто, тому стає дуже передбачуваним.


І, насамкінець, виконання. Неприємно вразили баси й баритони, не здатні як слід озвучити низ. Тобто все, що нижче ре малої октави - тонуло... Як завжди, проблеми з дикцією. На жаль не тільки у солістів, але й у хора. Оркестр загалом звучав добре, хоча ppp, таке важливе, навіть критично важливе, коли бас не озвучує низ - на жаль так і не було.


Замість післямови - ще одна цікава риса. Табло з текстами розташували таким чином, що з верхніх ярусів воно вже не читається. Цікаво, навмисно чи через нехлюйство?

Півтон Безвухий

Ювіляри 2015 року

Настав дивовижний та багатий на ювілеї композиторів рік для української музики:

• 530 років Роксолану Фельштинчіку (Себастіан з Фельштина)
• 485 років Мартину Леополіта (Мартин зі Львова)
• 385 років Миколі Дилецькому,
• 275 років Василю Трутовському,
• 225 років Олександру Лизогубу,
• 200 років Михайлові Вербицькому,
• 170 років Андрію Казбірюку (можливо),
• 165 років Станіславу Блуменфельду,
• 150 років Денису Січинському,
• 140 років Олександру Кошицю,
• 135 років Василю Верховинцю та Миколі Рославцю,
• 120 років Борису Лятошинському, Григорію Верьовці, Омеляну Нижанківському,
• 115 років Олександру Мосолову,
• 110 років Костянтину Данькевичу,
• 100 років Богдану Весоловському, 
• 90 років Ігорю Шамо і Володимиру Верменичу,
• 85 років Левку і Жанні Колодуб, Марку Кармінському,
• 80 років Леоніду Грабовському та Борису Буєвському,
• 75 років Валентину Бібіку,
• 70 років Івану Карабицю та Євгену Досенку,
• 65 років Анатолію Білошицькому та Олександру Зуєву,
• 60 років Ігорю Щербакову,
• 55 років Володимиру Рунчаку, Олександру Щетинському, 
• 50 років Сергію Пілютікову та Івану Тараненку

І нарешті:

• 45 років СЕРГІЄВІ ЯРУНСЬКОМУ, зі сторінки якого ми і переклали цю інформацію нашою рідною мовою!

ВІТАЄМО ЮВІЛЯРІВ!!!
           

Київська консерва: виховуємо неповагу до слухачів (на прикладі організації творчого вечора В. Рунчака)

Феєричний приклад неповаги до слухачів підготувала Національна музична академія 20 жовтня 2014 на авторському концерті Володимира Рунчака, організатором якого виступила кафедра дерев'яних духових інструментів цього вишу.

Ввечері цього дня в малому залі було анонсовано три події -

• 16:00  - презентація  книги Р. Вовка «Портрети корифеїв» і концерт студентів кафедри дерев'яних духових
• 18:00 - концерт студентів класу Н. Толпиго (фортепіано)
• 19:00 - концерт з творів В. Рунчака  (музика для духових інструментів)

Оглянувши такий розклад, досвідчений музикант одразу ж поцікавиться: а чи вистачить Н. Толпиго професіоналізму вкластися в 60 хвилин? Задача не із надважких, але професор Н. Толпиго її з тріском провалила - її концерт закінчився лише о 20:10.  Весь цей час (з 19:00 до 20:10) публіка, що прийшла послухати твори Рунчака вимушена була або вислуховувати фортепіанний ширвжиток або ж чекати в коридорі.

А що ж духова кафедра? Духова кафедра в цей час розташувалася в аудиторії напроти і прийнялася з нагоди свого паперового увічнення вживати алкогольні напої. Даровані непрофесіоналізмом Наталії Кирилівни 120 хвилин дозволили маститим духовикам провести обряд розпивання з належним пафосом і пієтетом, і  до слухання авангардної музики підійти добре підготовленими.

На щастя музика Рунчака - із тих, що вміє розбудити публіку за будь-яких обставин. Життєрадісна і викривальна, з дотепним гумором і високою гуманністю. До речі, Володимир Рунчак не обтяжений почесними званнями і преміями. Можливо саме завдяки цій обставині його музика така легка і невимушена. 

Твори для духових інструментів у творчості В. Рунчака посідають провідне місце - найбільше дотепних жартів і іронії сконцентровано у творах, написаних для інструментів кларнетового сімейства.  Дослідникам духового мистецтва радимо звернути на цю обставину особливу увагу.

Щодо книги Романа Вовка, то вона люб'язно викладена тут.  Її героями стали шість музикантів - В. С. Антонов, В. М. Апатський, О. С. Кудряшов, В. Г. Тихонов, В. К. Турбовський, Ю. В. Василевич. Книга написана в традиційному для цього жанру мемуарно-славильному стилі.

Не можемо у цьому зв'язку не відмітити рецензії на книгу, підготовлені ректором НМАУ В. Рожком і професором Львівської консерваторії В.Б. Цатйцем,  Як показує аналізатор плагіату, рецензія В.Б. Цайтца збігається з рецензією В. Рожка на 71%. Хто в кого копіпейстив - нам поки що невідомо, втім В. Рожок виглядає оригінальнішим - він назвав корифеїв "персонажами", а В. Василевича - "Васильовичем".



Півтон Безвухий

На чому музикують янголи?

Прийде час, і я приєднаюся до небесного оркестру, разом з моїми колегами, де музикуватиму на небесних інструментах. Аби не потрапити до оркестру непідготовленим. я вирішив поцікавитися, які інструменти використовуються на небі?

Відповідь на це питання дає Біблія, а саме Одкровення 15:2, де описується перемога війська небесного над апокаліптичним звіром. Цей інструмент - гусла:

Бачив я ніби море скляне, змішане з огнем, і переможці над звіром і над образом його і над клейном його, над числом імени його, стоять на морі скляному, маючи гусла Божі.

Гусла-стіл з музею театрального,
музичного та кіномистецтва України

Зображення жінки з кіфарою,
Вазописець Ахіллеса, 
Берлінське античне зібрання

Але тут виникає питання. Який саме різновид інструменту застосовуватиметься - крилоподібний, шоломоподібний, гусла-стіл, чи може російські клавішні гусла, як трофейний інструмент?

Пошук відповіді на це питання спонукає нас оглянути грекомовний оригінал. Виявляється, що в оригіналі автор описував дещо інший інструмент - а саме, поширену в стародавній Греції кіфару.

Втім не можна впевнено стверджувати, що помилився саме перекладач. Природно. Іван Богослов, описуючи враження від побаченого користувався койне - одним із тогочасних діалектів грецької мови, що. мабуть, не посідала усіх засобів для опису сучасного музичного інструментарію, а відтак - можливо пророк просто не мав можливості точніше описати інструмент.

Примітно. наприклад, що подібної помилки припустився Візантійський письменник Ф. Симокатта, коли розповідав про трьох слов’ян, полонених у 591 р. - наявні у цих полонених гусла письменник описав як кіфару, очевидно просто не знаючи справжньої назви інструменту.

В інших європейських перекладах Біблії існують свої бачення інструменту, що застосовуватиметься переможцями над звіром. Так, англійський перекладач вважає, що застосовуватиметься арфа.

2 And I saw what looked like a sea of glass glowing with fire and, standing beside the sea, those who had been victorious over the beast and its image and over the number of its name. They held harps given them by God. (New International Version)

Аналогічно вважають французи (harpes de Dieu),   німці (Harfen Gottes) , італійці (arpe di Dio), іспанці (las arpas de Dios.) і навіть болгари (Божии арфи)

Польський перекладач натомість вважає, що небесне військо гратиме на цитрах:

2 I widziałem, jakoby morze szklane zmieszane z ogniem; a tych, co zwycięstwo otrzymali nad oną bestyją i nad obrazem jej, i nad piętnem jej, i nad liczbą imienia jej, stojących nad morzem szklanem, mających cytry Boże.

Аналогічно вважають хорвати (s citrama Božjim).

Чехи не прийшли до однієї думки - більшість перекладачів пишуть про арфи (harfy Boží), але деякі - про лютні ( Boží loutny).

Арфа.

Цитра.

До речі українські перекладачі теж мають різні версії. Вище ми цитували переклад Івана Хоменка, прийнятий у католицьких церквах. Не менш авторитетний переклад Івана Огієнка також оповідає про гуслі.

Проте Пантелеймон Куліш вважав, що небесне царство послугуватиметься кобзами:

І бачив я наче шклянне море, змішане з огнем і тих, що побідили зьвіра, і образ його, як стояли на шклянному морі, маючи кобзи Божі.

Звичайно, нікому з нас поки що не дано достеменно знати, на чому ж насправді гратимуть переможці. Втім, хтозна, можливо саме Пантелеймон Куліш є ближчим до істини?.

Козак Мамай із кобзою

Використані джерела:

biblestudytools.com - багатомовний біблійний портал.

Декілька слів про концерт до Дня незалежності на Софійській

24 серпня нам пощастило відвідати концерт на Софійській площі в Києві з нагоди Дня Незалежності України. Незважаючи на проливний дощ, кілька сотень людей просто неба під парасольками стали свідками цього дійства.

Софійська площа увечері 24 серпня 2014

Парадигма концерту виглядала приблизно як "від нового до старого" або "із совка в Європу" тільки в інверсії.

В першій частині концерту прозвучала тричастинна ораторія "З нами Бог", написана на трьох Олександром Щетинським (І частина), Аллою Загайкевич (ІІ частина) і Іваном Небесним (ІІІ частина).  Власне заради неї ми проігнорували дощ і не пожалкували. 

По-перше, здається, вперше в історії України сучасна академічна музика прозвучала на відкритому майдані. Це революційний крок вперед - він б'є по протиставленню "форматного" і "неформатного" мистецтва, і відкриває шлях до долучення до "неформатного" широких мас. Тим самим руйнуючи міф про "неформат" в самому його корені.  Власне автентичний фольклор вже давно поставив на "форматі" знак питання, але з академістами цей знак виглядатиме ще яскравішим. 

По-друге сама композиція в корені відійшла від ленінських традицій. Вона не тяжіє до "загальнозрозумілості", не уособлюється об'єкт уславлення, натомість всі риси  постмодерна - "гіпретекстуальність", нашарування стилістичних пластів, і певна недосказаність - все це мало місце. При тому, що ідея "колективних" ораторій сама по собі не нова (згадаємо «Путь Октября» в "трех звеньях"), цього разу мабуть вона себе виправдала - частини вигідно контрастують стилістично. 

Частина "Вогонь" О. Щетинського найбільше наслідує експресіоністичний авангард - з дисонуючими звучностями, фрагментуючими ритмами, з усіма засобами, що в емоційному вимірі апелюють до жаху і хаосу.   

Частина "Реквієм" А. Загайкевич використовує мультифонічні електронні звучання, автентичний фольклор (відмітимо солістку "Божичей" С. Карпенко), а також голос читця, в ролі якого виступив сам міністр культури - Євген Нищук. Ця частина наче розряджає атмосферу до рівня прояву символічного із абстракції.

Частина "З нами Бог" І. Небесного натомість виявляє елементи рок-музики - використовується зокрема соло електро-гітари і ударна установка, у супроводі якої хорове тутті надпротяжними тривалостями і яскравий дзвін дзвонів підводить життєстверджуючу крапку циклу. 

Ораторія тривала приблизно 35 хвилин і склала першу частину концерту. Порадував також виступ Ніни Матвієнко на початку так званої другої частини, хоча і під мінус - але звучала вона прекрасно. 

Далі на жаль пішло щось "аля голубой огоньок" (нехай жовто-голубий, але з мистецької точки зору це не змінює сутності). Місце живого оркестру і хору заступила фонограма,  на сцену вийшли усміхнені ведучі, серед солістів почали з'являтися якісь випадкові люди. Коли на сцену вилізли два репера, які читали щось рідною мовою товариша Путіна, інстинкт самозахисту взяв гору, і вже через кілька хвилин ми мчалися підземеллям, надійно звукоізольованим від акустичної наруги. До слова, міністр культури на другу частину не залишився (мабуть його поінформували, що там буде лажа)... 

"Путін-хуйло": в чому секрет популярності?

Моє око прикладного культуролога не могло не звернути увагу на новий хіт сезону - пісню, яка називається "Путін - хуйло". Вибачте, якщо кому назва виглядатиме надто сороміцькою, але ж з пісні слів не викинеш.  Пісню вже переглянули сотні тисяч користувачів Ютубу, на неї створено десятки кліпів та реміксів, і цю пісню в один голос виконували тисячі українців з футбольних трибун і під час маршів. В чому ж її популярність?

На жаль нам достеменно невідомо, як вона виникла. Можемо лише сказати, що перше документально  засвідчене її виконання відбулося у Харкові 30 березня 2014 силами вболівальників "Металіста". На цей момент Путін вже встиг захопити Крим і готував вторгнення диверсійних груп на Схід, завдяки чому певно і став героєм пісні.

Проведемо формотворчий аналіз. З точки зору форми пісня являє собою речення із чотирьох двотактових фраз, що утворюють структуру A-B-B-B, це речення повторюється багаторазово і не змінюючись.
Основне смислове навантаження несе перша фраза ("А") - саме на ній постулюється теза і антитеза - людське ("Путін") і надлюдське ("хуйло"). Ямбічна структура цієї фрази, використання однакових тривалостей, низхідний напрямок руху, і завершення на тоніці дозволяють говорити про беззастережне превалювання в цьому образі надлюдського й повне підпорядкування йому людського. Типовий романтичний Імператив.
Друга фраза ("B") повторюється тричі і контрастує першій по всіх параметрах - ритмічно (викладена вдвічі коротшими тривалостями), інтонаційно (має хвилеподібний малюнок) і, врешті вербально - слова "ла-ла-ла...." самі по собі не несуть як такого смислового навантаження. На менше смислове навантаження вказують і дрібніші тривалості.  В той же час можна говорити про численні асоціації з подібними вклейками до пісень. Наприклад,  на "ла-ла-ла" написана середня частина "Червоної рути" або коментарі у пісні з мультфільму "Бременські музиканти". Типовий постмодерний Коментар.

Драматургія твору побудована на постійному протиставленні цих двох начал - Імперативу (сегмент "А") і Коментаря (сегменти "В"). Завдяки триразовому повторенню сегменту "B", початок нового речення, тобто нового проведення сегменту "А", сприймається як подія довгоочікувана після домінування "B". В той же час досягнення тоніки  "А" через низхідний рух породжує очікування наступного висхідного руху, і такий висхідний рух з'являється у наступному проведенні "B". Таким чином характер чергування сегментів "А" і "B" є таким, що породжує безкінечний цикл, енергія якого може не згасати безкінечно довго.

Тепер щодо ладогармонічного аналізу. На жаль ми не знаємо, яким передбачалося точне інтонування для цієї пісні і чи передбачалося взагалі - адже футбольним кричалкам обтяження точним інтонуванням невластиве. Натомість у реміксах, що з'явилися на цю пісндю пізніше, можемо відзначити багатоваріантність ладогармонічного вирішення цієї пісні. Наводимо декілька прикладів (подаємо спрощений фортепіанний виклад, щоб якомога більше наших читачів змогли підібрати цю пісню самостійно)

У поп-версії використовується популярний зворот Т-VI-S-D. 4 ноти Імперативу в цьому випадку ідентичні аналогічним з пісні "Я на слоньішке сижу", і сприйматимуться радше безтурботно, як щось таке, що само собою зрозуміле, і контраст дещо згладженим.

Версія, записана у Мексиці інспірована очевидно романським фольклором. Гармонізація: (Т) - S-T-D-T. В цих умовах завершальний звук Імперативу не припадає на тоніку, що пом'якшує його характер, втім робить ще більш очікуваним перехід до коментаря. Загалом ця трнскрипція спонукає до більш глузливого характеру.

Рок-версія відрізняється перш за все мінорним ладом. Можливі різні варіанти гармонізації, втім пропонуємо зворот T-VI-VII-D. В цій версії протиставлення двох начал увиразнюється найбільше завдяки ладовому нахилу - Імператив звучить в мінорі. тоді як Коментар - в мажорі.

Таким чином, на нашу думку, популярність цієї пісні пов'язана не тільки з суто політичними причинами, але й з причинами властиво мистецькими - вона написана з тонким відчуттям формотворення, із граничною концентрацією ідеї протиставлення Імперативу і Коментаря, Імперіалізму і Постмодерну, Минулого і Майбутнього, врешті - Зла і Добра. І в той же час - майстерно виписаним "вічним двигуном", що надає пісні безкінечний енергетичний потенціал.

Замість бібліографії

оригінал:
 
поп-версія:
 
рок-версія:
 
мексико-версія