четвер, 4 квітня 2013 р.

"Музична Україна" цурається української мови?

Державне видавництво "Музична Україна" відкрило власний інтернет-магазин, в якому представлені ноти видавництва. Адреса цього сайту виглядає дуже екзотично  http://ноты.kiev.ua,  але саме так - через "ы" і в київському домені.   
 
Будівля, в якій розташована
Національна спілка композиторів України. 
Видавництво "Музична Україна"
знаходиться у внутрішньому дворі. 
При вході в магазин дух "Ы" посилюється. Перше, що неприємно вражає - видавництво уникає державної мови. Весь інтерфейс, усі назви розділів і супровідна інформація до видань чомусь написана російською. Української версії немає.  Чому? Поки що не знаємо. Можливо видавництво вирішили приватизувати росіяни, а може натхнені проповідями Табачника видавці вирішили, що общєпанятний забезпечить видавництву більше клієнтів?

Дивимось на вибір продукції - і тут відчуття "Ы". Наприклад, у фортепіанному розділі ми нарахували аж 34 найменування, з яких аж 3 (три) - збірки творів українських композиторів. З книгами теж скрутно - лише 8 найменувань, з яких 5 - українських авторів і 3 - російських. Пошук  літератури здійснюється виключно по розділах - функції "пошук" чи хоча б каталогізатора по авторах на сайті не передбачено. Отакоє от.

Для порівняння візьмемо подібне видавництво сусдіньої держави.  По-перше дві мовні версії - мовою своєї країни (а не сусідньої!) і англійською (щоб іноземці зрозуміли).  Далі, заходимо в книгарню (Księgarnia) - очі просто розбігаються! Тут і польська музична енциклопедія в 12 томах, і широкий вибір нот сучасних польських авторів. Пошук можна здійснювати і по жанрах,  і по авторах, і по назвах, і, звичайно ж, просто функцією пошуку.   Ось, тицьнув навмання, польський композитор А. Ласонь  (далеко не найтитулованіший автор), він представлений 22 позиціями камерної музики і 21 - оркестрової.. А що у нас?: А у нас найтитулованіший метр, герой України Мирослав Скорик "Музичною Україною" представлений аж одненьким авторським виданням - збіркою фортепіанних п'єс. 

Для порівняння можна завітати і до росіян  на петербурзький "Композитор". Гідна конкуренція полякам! Так само дві мови (своя і англійська), функція пошуку, чимало сучасних російських авторів. Ну що тут скажеш, молодці наші східні сусіди? Молодці. А ми? 

Припустимо, щодо бідноти каталогу, тут існує надпопулярне виправдання - "грошей немає". Немає і хоч трісни. Навіть можемо припустити, що і на професійного програміста грошей геть немає. І таке буває. Але хоча б державною мовою сайт написати, і поставити "и" замість "ы" в адресному рядку - невже і на це гроші потрібні??  Так зверніться, люди відгукнуться і нададуть  допомогу!

P.S.  Шановний читачу! Якщо Ви згодні, що державна установа має послугуватися насамперед мовою тієї держави, якій вона належить, просимо поставити підпис у цій петиції.

Півтон Безвухий





середа, 27 лютого 2013 р.

Друга постановка "Сокола" припала на Дрогобич


Дмитро Бортнянський, 1788 р.
Д. Бортнянський (1751 - 1825)
Дрогобич став другим містом України, де у концертному виконанні прозвучала опера "Сокіл" Дмитра Бортнянського. Це сталося 17 лютого у Львівському академічному обласному музично-драматичному театрі ім. Юрія Дрогобича . 

Ідея цього проекту належала головному диригентові театру – заслуженому діячу мистецтв України Миколі Михацю. В концерті прозвучали три номери з опери “Алкід”, концерт для чембало з оркестром і 9 номерів з опери “Сокіл“, усі – в українському перекладі Максима Стріхи.

Сценічна доля "Сокола", як і багатьох інших творів українських класиків виявилася складною. Написаний для російського двору, "Сокіл" був виконаний придворними Гатчинського палацу у 1786 році і потім майже на 200 років забутий. В новітній час першими відкрили цю оперу росіяни - в 1970-ті роки "Сокіл" був поставлений у Московському камерному музичному театрів російському перекладі Розанова. Незабаром опера була опублікована в російському перекладі.

Українці звернулись до "Сокола" лише в середині 1990-х років. У 1995 році завдяки зусиллям Наталії Свириденко і Максима Стріхи, який переклав лібрето українською, опера прозвучала в стінах Києво-Могилянської академії, а в 1997- в національній філармонії.

У 2000-ні опера ризикувала бути знову надовгі роки забутою якби не...  вікіпедисти. Віданні апологети вільних знань рідною мовою звернули увагу на те, що україномовні переклади світової класики залишилися здебільшого невиданими, а відтак невідомими українській публіці, і для виправлення ситуації започаткували проект  "Світова класика українською". "Соколу" пощастило стати першим виданням цього проекту - кошти були виділені ГО "Вікімедіа Україна", виданий клавір опери був саме у Дрогобичі видавцем Святославом Сурмою. Значною мірою  завдяки цьому виданню "Сокіл" і прозвучав зі сцені Дрогобицького театру.

Загалом можемо сказати, що дрогобицька постановка "Сокола" ламає два міфи - про те, що визначні події мають відбуватися в столиці, а опера має звучати мовою оригіналу. Дрогобич довів протилежне - Бортнянський мав шалений успіх при повному залі у невеликому місті, прозвучавши рідною мовою слухачів. Очевидно, цей досвід потребує розширення - як репертуарного, так і географічного. Наприклад, чому би не спробувати повторити постановку в Єнакієвому? 

На останок коментарі від присутніх на концерті:

Святослав Сурма, видавець: "я зараз переповнений двома емоціями. Перша емоція - це велика гордість за те що я є українець. Що вже 200 років тому творилося українське музичне мистецтво... Друге почуття, це те, що відновлення цієї опери через 200 років було зроблене громадськими силами, коли громадськість подумала про те, що це вартує зібрати, це вартує  перекласти, опублікувати... І мені здається, що це громадянське суспільство, яке народжується в Україні вселяє ту надію, що ми будемо мати ту країну,  такої слави як ця опера.

Андрій Бондаренко, композитор: "Я вдячний виконавцям, які подарували дрогобиччанам це свято... Я почув, що українське слово звучить прекрасно, воно надихає публіку, воно торкається самої глибини душі..."

Богдан Костів, депутат Львівської облради: "я дуже вражений від побаченого і дуже радий, що у нас на Україні відроджується все, що було забуте давним-давно. Хотів би побажати щоб в майбутньому це все розвивалося, відроджувалося..."

Півтон Безвухий


пʼятниця, 8 лютого 2013 р.

Зустріч з Артем'євим у Києві

7 лютого в Домі освіти і культури "Майстер-клас" відбулася зустріч з російським композитором Едуардом Артем'євим. 

Едуард Артем'єв відомий як автор музики до ряду кінофільмів Тарковського, Кончаловського та Міхалкова, а також автор електронної музики, один з небагатьох, кому ще в 1970-ті роки пощастило працювати з синтезатором АНС. Зустріч з композитором зібрала повний зал музикантів та любителів музики. Протягом майже трьох годин композитор представляв свої роботи різних періодів і жанрів - від заглибленого "арт-хаусу" до легкої рок-музики.

Ми дізнались, зокрема, що в музиці  до кінофільму "Урга" композитор використав власноруч записані семпли монгольських народних інструментів, імовірно цей досвід можна вважати одним із перших етно-електронних розвідок  і мабуть єдиним для монгольської культури . В кінофільмі "Сталкер"  в епізоді, коли відвідувачі зони вирушають на  дрезині, початково на гуркіт коліс була накладена мелодія, однак Тарковському вона видалася зайвою і була відкинута, натомість ефект поступової зміни статичної картини, якого прагнув досягти режисер, був вирішений композитором  поступовим підмішуванням електронних звуків в тому ж, "залізничному", ритмі.

На прикладі фрагменту фільму "легенда №17" Артем'єв продемонстрував американську техніку складання музики до фільмів, що відрізняється від європейської точною синхронізацією подій візуальної та звукової доріжок.

Справою свого життя Артем'єв назвав оперу "Раскольников" за романом Достоєвського "Злочин і покарання", над якою він працював протягом 20 років. На відміну від музики до "Сталкеру" або Трьох поем на вірші литовських поетів, ця опера написана в доступній для широкого слухача поп-роковій манері з відповідним інструментарієм, аранжуванням і манерою співу. Ця опера не була поставлена  через нетворчу позицію її правовласника - сам ставити не має коштів, а іншим не дозволяє.

Широкий стильовий спектр, в якому працює автор, спонукав нас спитати, в якій його ділянці композитор почуває себе комфортніше і щиріше, на що Артем'єв відповів - "всюди", а музика на його думку вища за будь-які поділи на стилі чи напрямки.

Півтон Безвухий

пʼятниця, 25 січня 2013 р.

Національне питання: Ленін і Дзюба в синтезі.

Виявляється, у вітчизняному музикознавстві можливо навіть таке,  Іван Федорович Ляшенко в монографії "національне та інтернаціональне в музиці" (видання: Київ, "Наукова думка", 1991) це зробив.

Сторінка 14 видання приваблює посиланнями на цих двох авторів: на Дзюбу - в підтвердження того печального факту, що українська інтелігенція за радянські часи практично втратила національну пам'ять, а на Леніна - в якості фундаменту концепції інтернаціоналізму, як історично обумовленого феномену на шляху переходу капіатлізму в соціалізм. Автор згоден з обома, а всі радянські негаразди списує на послідовників Ілліча, які відхилилися від заповідей свого вождя.

Страшенно цікава робота з точки зору історії вітчизняного музикознавства. Такий своєрідний перехід від захопленого комунославія до реквієму по жертвах імперіалізму усіх часів.

Відмітимо очевидний "плюс" цієї перехідної роботи - раціональне зерно, яке ми рекомендуємо для дискусії з неоінтернаціоналістами. Автор розглядає національний і інтернаціональний вектори у їх діалектичній взаємодії, і декларує, що ця взаємодія мала би "забезпечувати розвиток культурної самобутності" і "перебороти національний консерватизм". Автор також постулює, що інтернаціональне знаходиться "не біля, на д чи під національним, а всередині національного" (с. 15). 

Висновок для нашого українського сьогодення ми пропонуємо зробити такий. Неоінтернаціоналістам ми маємо постійно нагадувати, що плекана ними мультикультура була би дуже вдячна, якби вони, неоінтернаціоналісти, не відмовлялися від української культури та мови, а залишалися би носіями української і тим самим збагачували її, мультикультуру, українською складовою, якої їй, на жаль, відчутно бракує.

Для декого мабуть варто також нагадати, що націоналізм не передбачає цілковитої відмови від інонаціонального, але вбачає цінність інонаціонального саме як джерела оновлення і збагачення національного, але не шляхом сліпого запозичення, а шляхом творчого переосмислення і асиміляції на національному ґрунті кращих тенденцій.


 
 

Симфо-електронна музика - чи є в ній симфонізм?

Нещодавно натрапили на сайт російського композитора Арама Енфі, який представляє  свою творчість як "симфо-електронну". Електронна  складова полягає у використанні електронного інструментарію, а симфонічна пояснюється через "симфонізм" в асаф'євському розумінні цього терміну. В повному обсязі обгрунтування автора на офіційному сайті, а ми вирішили поцікавитись практикою і взяли для прикладу твір "Луч  творения" (2012).

Твір являє собою5-хвилинну композицію. Складається з чотирьох періодів за схемою ABB1B2. Перший – вступ, до 0:46 витриманий переважно в абстрактних сонорних напластуваннях, але надалі наступає стилістична модуляція через домінантсепт з секундою (a - g - e - cis - b - A), і наступні розділи – це триразове проведення основної теми в мі-мінорі, щоразу в гомофонно-гармонічній фактурі хіба з деякими змінами супровідного фону – насиченішого у середньому розділі і прозорішого – у крайніх. Сама тема - мелодія із чотирьох речень структури  aa1bb1, "b"- частково секвенція, частково - спрощення "а", обидві - квадратної структури.

Тепер згадаємо, що твір написаний у 21 столітті, тобто через 200 років після Л. ван Бетховена і 50 після Д. Шостаковича. Шалений крок вперед, правда?

Тепер питання - а чи можливий симфонічний метод в електронному творі взагалі? Ми думаємо, що так. Принаймні в 1970-ті роки такий приклад є.

четвер, 24 січня 2013 р.

Музична статистика Вікіпедії - 2012

Блог "Вікімедіа Україна"  опублікував статистику найпопулярніших музикантів за підсумками 2012 року. Лідерство зберіг Микола Лисенко, а до першої трійки потрапили також Соломія Крушельницька та Назарій Яремчук.

Загалом же спостерігаємо цікаву тенденцію - музиканти "класики" мають кращі показники ніж попсовики в усіх країнах. А українські музиканти випереджають західних, а ті в свою чергу - російських по всіх жанрах. Ось як це виглядає в таблиці:

Композитори


Микола Лисенко 87669
Людвіг ван Бетховен 40769
Й. С. Бах 36293
Микола Леонтович 32591
В. А. Моцарт 28695
Володимир Івасюк 27670
Петро Чайковський 26376
Джоаккіно Россіні 24522
Фридерик Шопен 23646
Максим Березовський 19533
Музичні гурти


Океан Ельзи 37674
The Beatles 31105
Дзідзьо 30970
Скрябін 28346
Queen 24434
AC/DC 19470
Брати Гадюкіни 18488
System of a Down 18093
Аква Віта 17784
Антитіла 17632
Співаки


Соломія Крушельницька 58809
Назарій Яремчук 56712
Сергій Джигурда 42476
Злата Огневич 31059
Ірена Карпа  30857
Ані Лорак 29175
Квітка Цісик 28659
С. Вакарчук 24276
Олег Скрипка 23213
Джастін Бібер 23085

Те саме стосується музичних творів:

Твори академічної музики
твір переглядів
за рік
«Запорожець за Дунаєм» 12197
«Наталка Полтавка» 9083
«Весілля Фігаро» 6505
«Тарас Бульба» 5661
«Кармен» 5125
«Севільський цирульник» 3712
«Князь Ігор» 3275
«Євгеній Онєгін» 2979
«Мадам Баттерфляй» 2723
«Чарівна флейта» 2591
«Енеїда» 2415
«Аїда» 2099
Поп-альбоми
альбом
відвідувань
за рік
Брюссель (альбом) 7381
Whitney Houston 6171
Суперсиметрія 4038
Thriller 3846
Вночі 3429
Taylor Swift 3300
Модель 3204
GLORIA 3145
Міра 3058
На добраніч 3028
Янанебібув 2977
1221 2828
Всьо чотко! 2490
Ми — хлопці з Бандерштадту 2238


Що стосується жанрів, тут картинка трохи складніша, але схоже, українські жанрі представлені таки краще, ніж глобалістична "попса":

Одним словом, читач вітчизняної Вікіпедії порадував. Але, панове, читачу треба допомогти. Роботи в українській Вкіпедії ще повно. 

середа, 6 червня 2012 р.

Середи електронної музики від одеського радіо


Ще один автореферат одеського дослідника ...Лободи порадував нещодавно наші очі (назву і ім'я автора буде уточнено).У декларації новизни вказується, що радіо "вперше розглядається... з музикознавчих позицій", крім того автором пропонується "функціональна типологія діяння", "виявляється жанрова-стильова стратифікація радіомузики", аналізується структура, функції і діяльність одеського радіомовлення, зокрема ТРК "Гармонія міра".  
..яку автор чомусь назвав "Гармонія миру" (думаю, що одеські росіяни мали на увазі "світ", а не "мир", тобто в перекладі мало бути "Гармонія світу", втім ми користуватимемось офіційною назвою).  
Об'єктом дослідження вказується музичний зміст сучасного радіомовлення, а предметом - комунікативні функції музичного звучання одеських радіопрограм. Серед завдань - уточнити музикознавчий зміст понять "жанрова стратифікація, соціокультурна конмунікація, сітка мовлення, ефірний час, музична радіокомунікація."
  Для довідки:
Стратифіцкація - Розміщення чого-небудь шарами, шаруватість (ТСУМО)
Музикознавство -
наука, яка вивчає музику як особливу форму художнього осягнення світу, її зв’язки з дійсністю та іншими галузями людської культури, а також закономірності та особливості музичного мистецтва, які визначають його специфічний характер. (Музична енциклопедія, 1982)

Дисертація має два розділи, перший присвячений радіо загалом, а другий - радіо в Одесі. У першому підрозділі йдеться про те, що музика "з особливою простотою і силою висловлює життя емоцій", що завдяки "характерності музичного образу... образ стає особливо  рельєфним", а "виразність звукової музичної мови має інтонаційну природу" і порівнюється з мовою людини.
 Рекомендуємо викладачам предмету "музика"  в молодших класах школи. Написано з душею, доходчиво, і цілком коректно.
В другому підрозділі розкривається одна з найважливіших функцій сучасних ЗМІ - "збагачення їх власників". Цей же розділ містить загадкову фразу про "електронну середу", яка "пробуджує особливу чутливість, що впливає на свідомість без участі людини".
Нажаль в авторефераті не розкрито ані  особливостей "електронної середи" (власне як і жодного іншого дня тижня), а ні обсягів і механізму збагачення. Сподіваємось побачити це в дисертації.
 Третій підрозділ розкриває поняття жанрової стратифікації радіомузики. Виявляється шари два. Перший - це типи мовлення (за співвідношенням музики і тексту), другий - формати музичних програм (класифікуються за характером музики, що транслюється).
До речі, рекомендуємо для молодших курсів журналістських і звукорежисерських факультетів як шпаргалку. Щоправда англійська вікіпедія знає набагато більше форматів, ніж автор перелічив.

У четвертому підрозділі йдеться про тяжку долю нинішніх радіостанцій в комерційному світі. Показано один із механізмів виживання - компонування назв радіостанцій з естетичними, образно-етичними або географічними претензіями. Ось наприклад "Гармонія міра" на думку автора "в своїй назві об'єднує всі".
Напевно таки "Гармонія світу", якщо йдеться про претензію на завоювання симпатій усього світу.
Другий розділ присвячений Одеським радіостанціям, яких - 26, їх важким будням в боротьбі за виживання. Відмітимо неординарні думки:
"Виявляється", що ця боротьба "змушує... пристосовувати музичний зміст радіопрограм до стилю життя слухача".
Маленька ремарка. Слово "зміст" вжито не в музикознавчому сенсі, а суто в побутовому, тобто йдеться про перелік музичних творів, що відбираються до ефіру. Але загалом автор правий, щоб догодити слухачеві, слід ставити йому щось співзвучне його стилю життя. Уявляєте собі стиль життя мільйонів любителів шансону? Я теж уявляю, із жахом...
"необхідність музикознавчого втручання в наповнення ефіру хоча б деяких радіостанцій диктується часом і потребами радіослухачів"
Питання до автора: яким чином  має втручатись музикознавець?
"Некомерційне радіо є інструментом впливу на людську свідомість з метою її вдосконалення. Воно практично не звертає увагу на те, слухають його чи ні"
Увагу звертають воротили бізнесу, саме ж радіо - істота абстрактна і увагою не послугується. А ось на рахунок  "вдосконалення свідомості" хотілося би почути від автора - які критерії досконалості свідомості, якими методами воно здійснюється взагалі і некомерціним радіо зокрема?...
"Протиставлення масового і елітарного сьогодні не відіграє системоутворюючої ролі, не повинно набувати оцінного характеру"
А власне чому не повинно? Почитайте, що ваша колега із Донецька пише про масову культуру: "...культивує тілесну насолоду, обжерливість, розпусту, користолюбство та пихатість". Елітарна культура від цього вільна, отже є що оцінювати й цінувати. Сумно, якщо на одеських радіостанціях цьому не навчені.
"Музикознавчий аналіз музичного матеріалу для радіопередач... повинен бути спрямований на визначення.. типологічних особливостей музичного тексту, які здатні забезпечити йому конмунікативну функцію..."
Хочете відкрию секрет комунікативної функції сучасної танцювальної попси? Секрет простий - "four-on-the floor", тобто "чотири по голові" вмикаєте, і комунікативна функція рулить. Але зеки танцювати не вміють, з ними "4 по голові" не проходить. Тому рецепт шансону інший - звук баяну, каданси через DD-D-T, прокурений тембр голосу соліста, плюс позамузичний фактор - душевний сюжет із життя потенційного зека.
"Саме наявність академічної музики, визнання її важливості  та необхідності у радіозв'язку дозволяє радіомовленню зростати до рівня радіомистецтва"

для довідки:
Радіомистецтво - різновид драматичного словесно-звукового мистецтва, що виник з розвитком технічних засобів радіо. В поняття «Р.» входять також трансформації літературних, театральних, словесно-музичних сценічних творів, які в результаті використання творчих прийомів і технічних засобів радіомовлень набувають нові художньо-образні якості і нові властивості естетичної дії.
До речі цікаво, одеськими радіостанціями радіомистецтво взагалі культивується? В авторефераті про це чомусь не йдеться...


Півтон Безвухий