Зустріч з Артем'євим у Києві

7 лютого в Домі освіти і культури "Майстер-клас" відбулася зустріч з російським композитором Едуардом Артем'євим. 

Едуард Артем'єв відомий як автор музики до ряду кінофільмів Тарковського, Кончаловського та Міхалкова, а також автор електронної музики, один з небагатьох, кому ще в 1970-ті роки пощастило працювати з синтезатором АНС. Зустріч з композитором зібрала повний зал музикантів та любителів музики. Протягом майже трьох годин композитор представляв свої роботи різних періодів і жанрів - від заглибленого "арт-хаусу" до легкої рок-музики.

Ми дізнались, зокрема, що в музиці  до кінофільму "Урга" композитор використав власноруч записані семпли монгольських народних інструментів, імовірно цей досвід можна вважати одним із перших етно-електронних розвідок  і мабуть єдиним для монгольської культури . В кінофільмі "Сталкер"  в епізоді, коли відвідувачі зони вирушають на  дрезині, початково на гуркіт коліс була накладена мелодія, однак Тарковському вона видалася зайвою і була відкинута, натомість ефект поступової зміни статичної картини, якого прагнув досягти режисер, був вирішений композитором  поступовим підмішуванням електронних звуків в тому ж, "залізничному", ритмі.

На прикладі фрагменту фільму "легенда №17" Артем'єв продемонстрував американську техніку складання музики до фільмів, що відрізняється від європейської точною синхронізацією подій візуальної та звукової доріжок.

Справою свого життя Артем'єв назвав оперу "Раскольников" за романом Достоєвського "Злочин і покарання", над якою він працював протягом 20 років. На відміну від музики до "Сталкеру" або Трьох поем на вірші литовських поетів, ця опера написана в доступній для широкого слухача поп-роковій манері з відповідним інструментарієм, аранжуванням і манерою співу. Ця опера не була поставлена  через нетворчу позицію її правовласника - сам ставити не має коштів, а іншим не дозволяє.

Широкий стильовий спектр, в якому працює автор, спонукав нас спитати, в якій його ділянці композитор почуває себе комфортніше і щиріше, на що Артем'єв відповів - "всюди", а музика на його думку вища за будь-які поділи на стилі чи напрямки.

Півтон Безвухий

Національне питання: Ленін і Дзюба в синтезі.

Виявляється, у вітчизняному музикознавстві можливо навіть таке,  Іван Федорович Ляшенко в монографії "національне та інтернаціональне в музиці" (видання: Київ, "Наукова думка", 1991) це зробив.

Сторінка 14 видання приваблює посиланнями на цих двох авторів: на Дзюбу - в підтвердження того печального факту, що українська інтелігенція за радянські часи практично втратила національну пам'ять, а на Леніна - в якості фундаменту концепції інтернаціоналізму, як історично обумовленого феномену на шляху переходу капіатлізму в соціалізм. Автор згоден з обома, а всі радянські негаразди списує на послідовників Ілліча, які відхилилися від заповідей свого вождя.

Страшенно цікава робота з точки зору історії вітчизняного музикознавства. Такий своєрідний перехід від захопленого комунославія до реквієму по жертвах імперіалізму усіх часів.

Відмітимо очевидний "плюс" цієї перехідної роботи - раціональне зерно, яке ми рекомендуємо для дискусії з неоінтернаціоналістами. Автор розглядає національний і інтернаціональний вектори у їх діалектичній взаємодії, і декларує, що ця взаємодія мала би "забезпечувати розвиток культурної самобутності" і "перебороти національний консерватизм". Автор також постулює, що інтернаціональне знаходиться "не біля, на д чи під національним, а всередині національного" (с. 15). 

Висновок для нашого українського сьогодення ми пропонуємо зробити такий. Неоінтернаціоналістам ми маємо постійно нагадувати, що плекана ними мультикультура була би дуже вдячна, якби вони, неоінтернаціоналісти, не відмовлялися від української культури та мови, а залишалися би носіями української і тим самим збагачували її, мультикультуру, українською складовою, якої їй, на жаль, відчутно бракує.

Для декого мабуть варто також нагадати, що націоналізм не передбачає цілковитої відмови від інонаціонального, але вбачає цінність інонаціонального саме як джерела оновлення і збагачення національного, але не шляхом сліпого запозичення, а шляхом творчого переосмислення і асиміляції на національному ґрунті кращих тенденцій.


 
 

Симфо-електронна музика - чи є в ній симфонізм?

Нещодавно натрапили на сайт російського композитора Арама Енфі, який представляє  свою творчість як "симфо-електронну". Електронна  складова полягає у використанні електронного інструментарію, а симфонічна пояснюється через "симфонізм" в асаф'євському розумінні цього терміну. В повному обсязі обгрунтування автора на офіційному сайті, а ми вирішили поцікавитись практикою і взяли для прикладу твір "Луч  творения" (2012).

Твір являє собою5-хвилинну композицію. Складається з чотирьох періодів за схемою ABB¹B². Перший – вступ, до 0:46 витриманий переважно в абстрактних сонорних напластуваннях, але надалі наступає стилістична модуляція через домінантсепт з секундою (a - g - e - cis - b - A), і наступні розділи – це триразове проведення основної теми в мі-мінорі, щоразу в гомофонно-гармонічній фактурі хіба з деякими змінами супровідного фону – насиченішого у середньому розділі і прозорішого – у крайніх. Сама тема - мелодія із чотирьох речень структури  aa¹bb¹, "b"- частково секвенція, частково - спрощення "а", обидві - квадратної структури.

Тепер згадаємо, що твір написаний у 21 столітті, тобто через 200 років після Л. ван Бетховена і 50 після Д. Шостаковича. Шалений крок вперед, правда?

Тепер питання - а чи можливий симфонічний метод в електронному творі взагалі? Ми думаємо, що так. Принаймні в 1970-ті роки такий приклад є.

Музична статистика Вікіпедії - 2012

Блог "Вікімедіа Україна"  опублікував статистику найпопулярніших музикантів за підсумками 2012 року. Лідерство зберіг Микола Лисенко, а до першої трійки потрапили також Соломія Крушельницька та Назарій Яремчук.

Загалом же спостерігаємо цікаву тенденцію - музиканти "класики" мають кращі показники ніж попсовики в усіх країнах. А українські музиканти випереджають західних, а ті в свою чергу - російських по всіх жанрах. Ось як це виглядає в таблиці:

Композитори Микола Лисенко 87669 Людвіг ван Бетховен 40769 Й. С. Бах 36293 Микола Леонтович 32591 В. А. Моцарт 28695 Володимир Івасюк 27670 Петро Чайковський 26376 Джоаккіно Россіні 24522 Фридерик Шопен 23646 Максим Березовський 19533

Музичні гурти Океан Ельзи 37674 The Beatles 31105 Дзідзьо 30970 Скрябін 28346 Queen 24434 AC/DC 19470 Брати Гадюкіни 18488 System of a Down 18093 Аква Віта 17784 Антитіла 17632

Співаки Соломія Крушельницька 58809 Назарій Яремчук 56712 Сергій Джигурда 42476 Злата Огневич 31059 Ірена Карпа  30857 Ані Лорак 29175 Квітка Цісик 28659 С. Вакарчук 24276 Олег Скрипка 23213 Джастін Бібер 23085

Те саме стосується музичних творів:

Твори академічної музики

твір	переглядів за рік
«Запорожець за Дунаєм»	12197
«Наталка Полтавка»	9083
«Весілля Фігаро»	6505
«Тарас Бульба»	5661
«Кармен»	5125
«Севільський цирульник»	3712
«Князь Ігор»	3275
«Євгеній Онєгін»	2979
«Мадам Баттерфляй»	2723
«Чарівна флейта»	2591
«Енеїда»	2415
«Аїда»	2099

Поп-альбоми

альбом	відвідувань за рік
Брюссель (альбом)	7381
Whitney Houston	6171
Суперсиметрія	4038
Thriller	3846
Вночі	3429
Taylor Swift	3300
Модель	3204
GLORIA	3145
Міра	3058
На добраніч	3028
Янанебібув	2977
1221	2828
Всьо чотко!	2490
Ми — хлопці з Бандерштадту	2238

Що стосується жанрів, тут картинка трохи складніша, але схоже, українські жанрі представлені таки краще, ніж глобалістична "попса":

Загальна тематика

стаття	переглядів за рік
Музика	77044
Українська музика	58388
Балада	51395
Рок-музика	44220
Щедрівки	43903
Українські народні пісні	37415
Колядки	35530
Список українських колядок і щедрівок	27674
Джаз	27206
Історичні пісні	27039
Обрядові та обрядово-календарні пісні	25342
Соціально-побутові пісні	22894

Одним словом, читач вітчизняної Вікіпедії порадував. Але, панове, читачу треба допомогти. Роботи в українській Вкіпедії ще повно. 

Середи електронної музики від одеського радіо

• 
  

Ще один автореферат одеського дослідника ...Лободи порадував нещодавно наші очі (назву і ім'я автора буде уточнено).У декларації новизни вказується, що радіо "вперше розглядається... з музикознавчих позицій", крім того автором пропонується "функціональна типологія діяння", "виявляється жанрова-стильова стратифікація радіомузики", аналізується структура, функції і діяльність одеського радіомовлення, зокрема ТРК "Гармонія міра".  

..яку автор чомусь назвав "Гармонія миру" (думаю, що одеські росіяни мали на увазі "світ", а не "мир", тобто в перекладі мало бути "Гармонія світу", втім ми користуватимемось офіційною назвою).  

Об'єктом дослідження вказується музичний зміст сучасного радіомовлення, а предметом - комунікативні функції музичного звучання одеських радіопрограм. Серед завдань - уточнити музикознавчий зміст понять "жанрова стратифікація, соціокультурна конмунікація, сітка мовлення, ефірний час, музична радіокомунікація."

  Для довідки:

Стратифіцкація - Розміщення чого-небудь шарами, шаруватість (ТСУМО)
Музикознавство - наука, яка вивчає музику як особливу форму художнього осягнення світу, її зв’язки з дійсністю та іншими галузями людської культури, а також закономірності та особливості музичного мистецтва, які визначають його специфічний характер. (Музична енциклопедія, 1982)

Дисертація має два розділи, перший присвячений радіо загалом, а другий - радіо в Одесі. У першому підрозділі йдеться про те, що музика "з особливою простотою і силою висловлює життя емоцій", що завдяки "характерності музичного образу... образ стає особливо  рельєфним", а "виразність звукової музичної мови має інтонаційну природу" і порівнюється з мовою людини.

 Рекомендуємо викладачам предмету "музика"  в молодших класах школи. Написано з душею, доходчиво, і цілком коректно.

В другому підрозділі розкривається одна з найважливіших функцій сучасних ЗМІ - "збагачення їх власників". Цей же розділ містить загадкову фразу про "електронну середу", яка "пробуджує особливу чутливість, що впливає на свідомість без участі людини".

Нажаль в авторефераті не розкрито ані  особливостей "електронної середи" (власне як і жодного іншого дня тижня), а ні обсягів і механізму збагачення. Сподіваємось побачити це в дисертації.

 Третій підрозділ розкриває поняття жанрової стратифікації радіомузики. Виявляється шари два. Перший - це типи мовлення (за співвідношенням музики і тексту), другий - формати музичних програм (класифікуються за характером музики, що транслюється).

До речі, рекомендуємо для молодших курсів журналістських і звукорежисерських факультетів як шпаргалку. Щоправда англійська вікіпедія знає набагато більше форматів, ніж автор перелічив.

У четвертому підрозділі йдеться про тяжку долю нинішніх радіостанцій в комерційному світі. Показано один із механізмів виживання - компонування назв радіостанцій з естетичними, образно-етичними або географічними претензіями. Ось наприклад "Гармонія міра" на думку автора "в своїй назві об'єднує всі".

Напевно таки "Гармонія світу", якщо йдеться про претензію на завоювання симпатій усього світу.

Другий розділ присвячений Одеським радіостанціям, яких - 26, їх важким будням в боротьбі за виживання. Відмітимо неординарні думки:
"Виявляється", що ця боротьба "змушує... пристосовувати музичний зміст радіопрограм до стилю життя слухача".

Маленька ремарка. Слово "зміст" вжито не в музикознавчому сенсі, а суто в побутовому, тобто йдеться про перелік музичних творів, що відбираються до ефіру. Але загалом автор правий, щоб догодити слухачеві, слід ставити йому щось співзвучне його стилю життя. Уявляєте собі стиль життя мільйонів любителів шансону? Я теж уявляю, із жахом...

"необхідність музикознавчого втручання в наповнення ефіру хоча б деяких радіостанцій диктується часом і потребами радіослухачів"

Питання до автора: яким чином  має втручатись музикознавець?

"Некомерційне радіо є інструментом впливу на людську свідомість з метою її вдосконалення. Воно практично не звертає увагу на те, слухають його чи ні"

Увагу звертають воротили бізнесу, саме ж радіо - істота абстрактна і увагою не послугується. А ось на рахунок  "вдосконалення свідомості" хотілося би почути від автора - які критерії досконалості свідомості, якими методами воно здійснюється взагалі і некомерціним радіо зокрема?...

"Протиставлення масового і елітарного сьогодні не відіграє системоутворюючої ролі, не повинно набувати оцінного характеру"

А власне чому не повинно? Почитайте, що ваша колега із Донецька пише про масову культуру: "...культивує тілесну насолоду, обжерливість, розпусту, користолюбство та пихатість". Елітарна культура від цього вільна, отже є що оцінювати й цінувати. Сумно, якщо на одеських радіостанціях цьому не навчені.

"Музикознавчий аналіз музичного матеріалу для радіопередач... повинен бути спрямований на визначення.. типологічних особливостей музичного тексту, які здатні забезпечити йому конмунікативну функцію..."

Хочете відкрию секрет комунікативної функції сучасної танцювальної попси? Секрет простий - "four-on-the floor", тобто "чотири по голові" вмикаєте, і комунікативна функція рулить. Але зеки танцювати не вміють, з ними "4 по голові" не проходить. Тому рецепт шансону інший - звук баяну, каданси через DD-D-T, прокурений тембр голосу соліста, плюс позамузичний фактор - душевний сюжет із життя потенційного зека.

"Саме наявність академічної музики, визнання її важливості  та необхідності у радіозв'язку дозволяє радіомовленню зростати до рівня радіомистецтва"

для довідки:

Радіомистецтво - різновид драматичного словесно-звукового мистецтва, що виник з розвитком технічних засобів радіо. В поняття «Р.» входять також трансформації літературних, театральних, словесно-музичних сценічних творів, які в результаті використання творчих прийомів і технічних засобів радіомовлень набувають нові художньо-образні якості і нові властивості естетичної дії.

До речі цікаво, одеськими радіостанціями радіомистецтво взагалі культивується? В авторефераті про це чомусь не йдеться...


Півтон Безвухий

"Студійна музика" по-одеськи

Щойно трапився в руки автореферат дисертації С. Шустова "Електронна музика в системі студійних жанрів", новизна якої полягає у наданні словосполученню "студійна музика" статусу терміну, у введенні поняття "студійні жанри", а також у перегляді означень ряду інших важливих музикознавчих термінів.  Поділимося ж відкриттями з нашими читачами.

Студійна музика. Основне визначення звучить так:

Рід інтонаційно-художньої діяльності, заснований на практиці використання електронних, електромеханічних, оптронних приладів для відкриття, вираження й трансляції особистісного смислу дійсності. 

Визначення спирається на розуміння самого мистецтва музики як "інтонаційно-художньої діяльності, завданням якої є відкриття, вираження й комунікація особистістого смислу дійсності, реальності" - так трактує музику О. Сокол.

Це визначення викликає у нас ряд запитань. Перше стосовно сутності самої музики. Наприклад, чи розглядається як музика натхненні записи Леся Подерев'янського, які є і художніми і виразно інтонованими, або "концерт PH" Яніса Ксенакіса, який, не містячи тонів, є художнім, але не є інтонаційним? Або таке: чи вважає шановний автор за доцільне називати смисл "Владімірского централу"  особистістим?   

Друге стосовно саме студійної музики. Її відмінність полягає, як бачимо у "використанні електронних, електромеханічних, оптронних приладів". Але якщо композитор використовує при створенні своєї симфонії нотний редактор Finale, інстальований на ПК  - чи назве автор цю симфонію студійною музикою? Якщо виходити з того, що студія в розумінні дисертанта - "простір для художнього експерименту, створення твору мистецтва", то напевно назве. 

Окрім основного визначення, автореферат містить і ряд неосновних. Одне з них, під номером 3, зацитуємо:

"створення, виробництво й трансляція смислів від носія мотивації (зазвичай композитора) до слухача без можливості сторонньої інтерпретації цих смислів".

Слово "зазвичай" дає нам підстави думати, що автор допускає, що носіями змісту  можуть бути не тільки композитори, але, й наприклад, політики. Відтак - питання, чи підпадає під це визначення запис натхненного спічу Леоніда Ілліча Брежнєва? Авжеж. До речі, Кейдж з цим погодився би.

 Тепер кілька слів про поняття "студійні жанри". Одразу попереджаємо шановного читача, що автор розуміє під музичним жанром зовсім не те, що розуміли Асаф'єв, Михайлов чи Назайкінський. Для автора музичні жанри  - це:

"типологічні моделі інтонаційно-художньої діяльності, які розрізняються за змістовними, формальними та контекстуальними критеріями". 

Список студійних жанрів досить строкатий. З одного боку йдуть жанри "прямої трансляції", жанри з префіксом радіо-, кіно-, теле- і відео-, а з іншого - вся електронна музика розглядається як жанрова підсистема студійної музики,при цьому описуються напрямки починаючи від конкретної та спектральної музики і закінчуючи танцювальною електронною музикою.

Тут хотілося б закликати автора до обережності. Наприклад, музика з електронною обробкою в реальному часі без інтерпретації з боку виконавця просто неможлива, так що під основне значення студійної вона підпадає, але під додаткове, під номером 3 - вже ні.  З іншого боку, чи впевнений автор, що на сучасних танцполах відбувається процес трансляції смислу? А тим більш "особистістого"? Якщо так, то хотілося би почитати, який смисл транслює бочка, що грає "four on the floor" ("чотири по голові")?

Розмежування понять жанру і стилю автор проводить через протиставлення епітетів "ситуаційний" - для жанру і "конвенціональний" - для стилю. Музичний стиль для автора - це:
"визначена сукупність наслідуваних якостей інтонаційно-художньої комунікації, у якій функцію коду виконують осмислені звукові сполучення"

Для непосвячених в іноземні мови повідомляємо, що конвенціональний - це "той який відповідає певній традиції; умовний". Нагадаємо, що класичне музикознавство при визначені стилю акцентує увагу на індивідуальних рисах, притаманних тим чи іншим композиторам або школам. Зсув акценту з індивідуального на умовне на нашу думку досить характерний для постмодерного світосприйняття, але дисонує трактуванню музиці як полю трансляції "особистістого смислу".

При визначенні жанру класичне музикознавство натомість акцентує увагу на умовах їх побутування, виконання, а також змістовну або конструктивну спрямованість. Тут зсув акцентів на ситуативність також досить характерний постмодерній ситуації, яка загалом до чистоти традицій ставиться дуже зверхньо. Щоправда, якщо ситуаційне розрізнення, наприклад, спектральної музики і "ґетто-хаузу" очевидне, то ситуаційно відрізнити той самий  "ґетто-хауз" скажімо від "гаражного хаузу" вже дуже непросто.

А ось визначення електронної музики залишилось традиційним - "музика, написана для електронних технічних засобів, приладів, або за їх допомогою". До речі, теж досить неоднозначне визначення, але це вже тема іншої статті.


© Півтон Безвухий

Сенсація: Електронна музиука, що "...створена людиною"

Нещодавно нашу увагу привернув автореферат дисертації петербурзького музиканта й музикознавця Максима Карпця на тему "Електронні аудіотехнології в композиторському авангарді 50-х років ХХ століття (на матеріалі творчості П. Шеффера, Дж. Кейджа, К. Штокгаузена)".

Загалом автореферат справив позитивне враження. Автор поставив за мету вивчити і ототожнити досвід використання згаданих композиторами електронних технологій і після ґрунтовної розминки на історії перших електроінструментів і перших авангардних концепцій в першому розділі,  докладно це робить, з належними цитатами і висновками - в другому.

А ось третій розділ нас розважив, коли автор заторкнув найсвятіше - поняття художньої творчості.  Невдоволений ленінською теорією мистецтва як відображення дійсності, автор звернувся до новоспечених психологів, які, зваживши на те, що людина здатна до "віртуального моделювання життєвих ситуацій" заявили, що і творчість - це ніщо інше як "психічно ініційована і психічно  регульована практична життєтворчість". Не сперечатимусь, для нащадків великого Фрейда воно певно так і є. Але найцікавіше далі - натхнений відкриттями психологів автор робить висновок про те, що "твори музичного мистецтва, і перш за все, електронна музика, і інструментарій, за допомогою якого вони створюються (включаючи електронні аудіотехнології) мають єдину природу: вони створені людиною, є продуктом її практичної діяльності і не потрібні нікому, крім людини".

Шановний дисертанте. Маю стосовно Вашого висновку три питання.
1) чи не могли б ви навести мені приклади творів, створених не людиною? (релігію оминаємо);
2) те саме стосовно інструментів, - музичних чи будь-яких інших;
3) чи робить людина щось не для людини взагалі? (сентиментальні історії про любителів домашніх тварин і знов-таки релігію оминаємо)

Якщо наведете, і покажете, що саме Штокгаузену, Кейджу і Шефферу вдалося досягти унікальної антропної триєдності - рекомендуватиму Вас у віртуально змодельовану мною Інтерконтинентальну академію культур.  

Півтон Безвухий